Кременчугская газета
Среда, 26 Июля 2017 года
Facebook Twitter

Вы здесь

Брати Капранови: «Читати, то єрунда. Головне, щоб було з ким обговорювати прочитане»


6 июня 2016

Відомі в Україні видавці розповіли про читання, книжки та читачів.

 

Брати Капранови народились 24 липня 1967року в місті Дубоссари (Молдавія). Провели дитинство в Очакові де і закінчили середню школу. Української мови в школі не вивчали. Знаються на греко-римській боротьбі та музиці. Вищу освіту отримали за спеціальністю «технічна кібернетика» жили у Москві, працювали на різних посадах у фармацевтичному та виноробному бізнесі. Вікіпедія знає їх як публіцистів, видавців і письменників «націоналістичного спрямування». Кременчуцька газетапоцікавилася думками видавців з приводу читання та розповсюдження книжок українських авторів.

- Розкажіть, як Ви починали свою видавницьку діяльність?

- Як видавці ми почали з конкурсу «Золотий бабай» тому що, коли ми починали, в Україні не було популярних книжок. Ми подумали, що треба почати з конкурсу, аби дати можливість письменникам почати творити. Потім ми вчилися продавати книжки, бо видавати легко, а треба зробити так, щоб вони на складі не валялися. А вже потім навчилися видавати.

Наша перша книжка вийшла в світ лише через рік після того, як почало працювати видавництво. Але ми все ще вчимось, бо життя не заморюється підкидати все нові й нові обставини, за яких треба вчитися чомусь новому.

- Коли українці почали купувати книжки українських авторів?

- Зараз відбувається дивна річ – весь ринок падає, а українське видавництво зростає. Люди починають реально купувати українські книжки, але для цього потрібна була війна. На жаль.

- Ви досить багатогранні особистості. Яке із занять чи захоплень для Вас є найріднішим?

Любов, напевно. Взагалі найріднішим є це почуття, бо решта все - це лише його варіації. Любов до читача, до спілкування із ним.

- Яке значення для вас має читач?

- Читач, це та людина, яка з твоєї книжки робить витвір мистецтва. От поки книжка непрочитана, вона не є твором мистецтва – це просто стос паперу, а читач фактично екранізує книгу у себе в голові. Дуже часто читачі розчаровуються, коли дивляться кіно за тією книжкою, яку вони вже фактично екранізували у себе в голові. Як можна не любити людину, яка зняла кіно за твоєю книжкою.

- Чи знімали кіно за Вашими книжками?

- Ще ні, але ми сподіваємось, що колись ми доростем до цього. Знаєте, ми пишемо про Україну і про українців, а знімають в основному зараз для північних сусідів. Наші твори занадто прив’язані до української мови, українського життя і українських реалій.

- Скільки книжок має прочитувати людина, наприклад, за рік?

- У кожного свій темп читання. Можу сказати одне, що читати треба пропорційно і обов’язково читати художню літературу, бо це тренування душі. Так точно, як тренажер для тіла буває. Якщо ти не тренуєшся, то можеш перетворитися на інваліда. Така ж ситуація і з художньою літературою, якщо ти не читаєш, то ризикуєш перетворитися на духовного інваліда.

Розумієте, коли ти читаєш книжку, то можеш перетворитися на її героя, відчути себе в його шкурі і поглянути на цей світ інакше.

- Скільки книжок читаєте Ви?

(Сміються) Ого! Ми багато читаємо! Нікому не радимо стільки читати, тому що ми одночасно читаємо по кілька книжок. У мене вдома на тумбочці зараз чотири книжки, і на роботі ще три-чотири книжки. Щоправда, всі ці книжки різні і для різного ми їх читаємо, але нормальній людині так робити не слід.

Нормальна людина повинна, напевно, раз на два тижні одну художню книжку прочитувати. Десь два десятки книжок на рік по-любому має виходити.

Але що головне? Читати, то єрунда. Головне, щоб було з ким обговорювати прочитане. Це найцікавіше. Головне знайти такого ж самого шизіка, який прочитає ту ж саму книжку і потім з ним про це поговорити, бо саме тут і починається творчість. Обговорення, це зовсім інша насолода.

Автор: 
Ирина Андреева
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.