Кременчугская газета
Суббота, 16 Декабря 2017 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Коваль Геннадій Сметанко: «Я хочу щоб кожен кременчужанин міг дозволити собі невеличку розкіш»


21 июля 2016

Місцевий майстер коваль Геннадій Сметанко розповів про диво-троянду, мрії та залізо, м’яке, мов пластилін.

 

Кременчуцький Вакула, український Лівша, неймовірно талановита та щира людина, без перебільшення спадковий коваль – Геннадій Сметанко мріє про те, аби кожен кременчужанин міг дозволити собі невеличку, але розкіш – ковані вироби з металу, який, за словами самого коваля, «навіть взимку може надихати та дихати теплом».

Його роботи прагнуть купувати за кордоном за тисячі доларів, а він залишається у рідному місті, аби дарувати кременчужанам маленькі і великі дива – Геннадій Сметанко.

- Коли і з чого почалось Ваше захоплення ковальством?

- Як-то кажуть не було б щастя, так нещастя допомогло. У 90-ті роки було дуже важко з роботою, і я шукав якісь підробітки. Походив по приватних підприємствах, а вже потім, наприкінці 90-х ,пішов працювати на завод «Шляхмаш». Я, власне, завжди працював на заводі і важкої праці не боюся. А на той момент пішов працювати на завод саме у кузню. Щоправда, то було ще не ковальство. Ковалем у мене був дід, тобто можна сказати, що це спадкове захоплення, чи навіть покликання.У мене ще й батько слюсарем був. У нас така майже традиція родинна.

 - Можна сказати, що перші кроки, як коваль ви зробили саме на рідному заводі?

- Так, беззаперечно. Я тоді майже нічого не знав про ковальство. Я просто зомлів спершу від усього побаченого і почутого. Від того, як працює багатотонний молот. Я був мов зачарований, коли побачив, як розжарене залізо можна ліпити, як пластилін. Зачарувало те, яким спритним має бути майстер. Я, чесно кажучи, був готовий працювати біля станка, а, як виявилося, знайшов своє покликання. Все, що я роблю, я роблю від щирого серця та з любов’ю до людей. Мені неодноразово говорили, що це видно і у моїх роботах.

- Чи пам’ятаєте ви свій перший ковальський виріб?

- Я дуже добре пам’ятаю день, коли я його зробив. Це було щось примітивне, але то був початок. Якщо ж говорити про перший мій художній виріб, то це троянда. Я подарував її моїй дружині. Вона і зараз зберігає ту квітку, а я її нікому не показую, бо з одного боку вона виглядає жахливо. Це вже я тепер розумію. А з іншого боку, то моя гордість. Перше, що я зробив сам. Мені навіть мій майстер завжди казав, що він мене не вчив, я все опанував сам. Взагалі я дуже прискіпуюся до власних робіт, намагаюся завжди зробити їх якнайкращими.У ковальстві ж головне на за кресленням працювати, а художньо все зробити. Як-то кажуть зробити руками те, що бачиш у своїй уяві. Зробити з голови та від серця.

- Скільки часу ви витрачаєте на виготовлення одного виробу?

- Так неможливо порахувати. Наприклад, свою першу троянду я робив пів року, і найбільшу троянду, яку, я сподіваюся, таки встановлять у міському краєзнавчому музеї я теж робив пів року. Але ж то зовсім різні роботи, і робив я їх із різними знаннями та технологіями за плечима.

- Ви створюєте свої роботи за певною технологією?

- Звісно. Я кую кожну пелюстку, кожну деталь виробу окремо, а потім все це зварюю у єдину роботу. Таку технологію, виявляється, ще 300 років тому використовували голландські ковалі.

- Що Вас надихає на створення робіт?

- Я дуже люблю природу, просто обожнюю її красу. Саме тому мої роботи – це в основному квіти. Прагнучи передати красу квітки я сягнув майже до рівня ювеліра.

Знаєте, мені пропонували долучитися до створення меморіалу пам’яті воїнів АТО, але я відмовився. Я принципово не хочу залишати ані найменшої згадки про війну. Я хочу, щоб було більше краси і квітів. Ми маємо залишити нащадкам прекрасне, а не опалені гільзи. Я дуже люблю природу і людей і принципово не хочу мати відношення до того, що будь-яким чином пов’язане із війною. Я говорю щиро і ніколи не відмовляюся від своїх слів. Я людина честі і краще промовчу, щоб не говорити неправду.

- Чи пропонували вам роботу за кордоном?

- Звісно пропонували. Мене запрошували і до Москви, Харкова, Санкт-Петербургу, Києва. Були навіть пропозиції поїхати працювати до Німеччини, Австралії та Чорногорії.

- А чому Ви не поїхали?

- Бо я кременчужанин. Я просто закоханий у наше місто. Я хочу тут жити та продавати свої роботи містянам. Хочу, щоб кременчужани заробляли стільки. Щоб бути в змозі придбати мої роботи за тією ціною, якої вони варті.

- А, до слова, як оцінюються Ваші роботи?

- Роботи різні, тож і ціни на них різні. От наприклад, у Київській галереї «Джем» є моя троянда і вона оцінена у 1100 долларів.

- Якби ви мали гроші, то яку мрію втілили б у життя?

- Моя мрія – дивувати людей. Сподіваюся поки мені це вдається. А хіба величезна золота троянда, то не диво?

 

Автор: 
Ирина Андреева
Конкурсы
  • Читатель! Поделись фото любимой елочной игрушки и получи классные призы

    Результаты фотоконкурса мы подведем уже в новом 2018 году.

    Уважаемые читатели сайта «Кременчугской газеты»( kg.ua). Приближается Новый 2018 год, так что самое время доставать новогодние игрушки и украшать ими новогоднюю елку.

    Наша редакция решила провести новогодний фотоконкурс «Моя любимая елочная игрушка».

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться