Кременчугская газета
Пятница, 28 Июля 2017 года
Facebook Twitter

Вы здесь

Василь Удовенко: мистецтво - це фундамент всього


4 ноября 2015

Балетмейстер Кременчуцького міського ансамблю пісні і танцю «Славутич» розповів про своє навчання, танці під час війни та відкрив секрети тренувань.

 

У день свого 40-річного ювілею кременчуцький міський ансамбль пісні і танцю «Славутич» подарує кременчужанам святковий концерт. Всіх, хто бажає побачити на власні очі номери, які вже бачив увесь світ, артисти чекатимуть у міському палаці культури. А «Кременчуцька газета» з нагоди свята вирішила зустрітися із незмінним балетмейстером ансамблю Василем Удовенко, та розпитати його про те, як його життя перетворилося на танець.

- Розкажіть, з чого почалося ваше захоплення танцями?

- Після війни я, як був малий, танцював «Яблучко». На той час у країні ще не все відбудувалося, але танці вже були. Під гармошку. Люди збиралися на вінегрети всілякі, концерти самодіяльні. Хореографія тоді теж тільки з’являлася. Це найдревніше мистецтво. Ще з тих часів коли з’явилися перші обряди танці перед полюванням, те ж саме Івана Купала, Колядки - все було пов’язане саме з народними танцями.

- Але ж Ви навчалися хореографії?

- Я все життя з танцями. Спочатку вчився в Олександрійському училищі культури, потім був Київський державний інститут культури ім. Корнійчука, хореографічне відділення, далі - військова служба. Я багато років пропрацював у ансамблі, який зараз називається Державний академічний ансамбль пісні і танцю Збройних сил України. А тепер от у «Славутичі» працюю. Вже понад 25 років.

- Можна сказати, що народний танець, це ваше життя?

- Я народився на Кіровоградщині у селі Талова балка. Кіровоградщина взагалі дуже танцююча, Мекка хореографії народної, як на мене. Мені близький народний танець. Це не ті народні танці, що їх танцюють на вулиці, це академічний танець, який постійно набирає свою віртуозність.

Які номери Ваші улюблені?

- Всі! Кожен номер – це ціла історія. У нас велика програма, наш колектив виховав багато поколінь. Ми танцюємо військово-патріотичні номери. Номер «Ми козацького роду» став вже нашою візитною карткою. Ми «возили» цей номер по всіх країнах світу. Були у Польщі, Іспанії, Франції на Кіпрі.

- Яка країна сподобалася найбільше?

- Звісно, мені найбільше подобається в Україні. Кругом гарно, але справжнім почуваєш себе тільки тут, вдома.

- Ви говорили про цікаві історії, пов’язані з танцями, розкажіть найцікавішу.

- Добре (сміється). Один мій товариш, коли йшов на тренування, брав у балетний зал бутерброди, і, як у нього щось не виходило, він ті бутерброди викидав і казав своїм ногам, що вони того не заробили. І справді викидав їх на смітник. Я це до того веду, що тільки через високу працю можна досягти високих результатів у танці. Зараз, як на мене, багатьом не вистачає терпіння. Тренуватись треба все життя. Як організм в 10 годин просинається, от уже й можна працювати до перемоги, мінімум до 2-х годин.

- Але ж Ваші вихованці роз’їхалися по всьому світу?

- Наші вихованці є артистами  балету Державного ансамблю танцю ім. Вірського. Вони в Москві виступають, у Франції, Чехії, є і випускники, які зараз із зброєю в руках воюють у зоні АТО.

- Коли вже згадали цю тему, розкажіть, чи потрібен танець у військовий час?

- Знаєте, у мене є блокнот, у якому я записую різні розумні, як на мене, вислови. Так от, на Ваше запитання я хочу відповісти словами відомих особистостей. Ніцше говорив: «Мистецтво – це остання лінія оборони». На мою думку, мистецтво - це фундамент всього.

Я згоден з Черчиллем. Йому, коли принесли кошторис витрат і там не було пункту фінансування культури, то він запитав де стаття витрат на культуру? На що отримав відповідь, мовляв, війна – грошей немає. І тоді вже він запитав: «А за що ж ми тоді воюємо?»

- Де Ви берете натхнення для нових постановок?

- Натхнення приходить саме. Є пісня, є бажання і воно само перетворюється на номер. Танець має доносити почуття та відчуття. Щоб , якщо це про війну – то люди плакали, а якщо про щастя – щоб сміялися.

Від себе додам, що наша розмова з балетмейстером ансамблю «Славутич» Василем Удовенком тривала ще довго. Були тут розповіді і про історію колективу, і про модерн, і про нагороди… Але, як підсумував сам артист, глядачі все побачуть у наших постановках. Танець розповість про все – і про печаль, і про радість.

Нагадаємо, ювілейний концерт ансамблю відбудеться у МПК 7 листопада о 15.00.

Автор: 
Ирина Андреева
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.