Кременчугская газета
Понедельник, 18 Декабря 2017 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Доцент, що тренує Зеленського


11 апреля 2016

Відомий мовознавець з каналу 1+1 Олександр Авраменко провів майстер-клас для кременчуцьких вчительок.

 

Ведучий експрес-уроків української мови на телеканалі 1+1 Олександр Авраменко зачарував своєю харизмою сотню жіночок Кременчука, назвав систему навчання «психіатричною клінікою» та презентував свій новий шкільний підручник. Це практично глянцевий журнал в оксфордських традиціях, ілюстрований портретами Міли Йовович та Святослава Вакарчука. Під час візиту до Кременчука Авраменко дав інтерв’ю «Кременчуцькій газеті».

Зустріч із кременчуцькими вчителями (99 жіночками і одним мужчиною) автор шкільних підручників з української літератури, доцент Київського університету ім. Грінченка Олександр Авраменко провів у понеділок, 4 квітня. Кременчужани знають його із ранкового блоку «Сніданок з 1+1». 45-річний мовознавець також відомий тим, що готує щорічний Всеукраїнський диктант національної єдності, який слухають по радіо і пишуть навіть президенти. У Авраменка навчаються політики та зірки шоу-бізнесу. Він написав понад 70 навчальних посібників та 11 підручників. Аналогію Кременчук-Фейсбук мовознавець провів в одному зі своїх телеуроків на початку цього року (відео дивіться нижче).

До нашого міста він заїхав у рамках свого «гастрольного туру» Україною, присвяченого новій книзі – шкільному підручнику під назвою «Українська мова за 20 уроків». На радість аудиторії гість віщав майже дві години в актовій залі 12-ї школи на Молодіжному. Він тішився своєю популярністю, демонстрував книжку та перевіряв за її допомогою знання кременчуцьких вчительок щодо перекладу з російської, наголошування та фразеологізмів. А вони хором відповідали, що «чёлка» українською буде «чубчик»,«кобчик» -«куприк», а «блюдо» - «страва».

Сам автор, хоч і сповідує академічну школу, цього разу спробував випустити нетрадиційний продукт у вигляді глянцевого журналу. «Це, напевно, перший посібник в Україні, в якому ми навчаємо мови не на прикладі «Хіба ревуть воли, як ясла повні», а на прикладі Iphone 6, Lexus чи київських хмарочосів. Це сучасний словник, який написаний для людини 21-го століття», - запевняє Авраменко.

 В якості ілюстрацій використано портрети естрадних зірок, а в якості діалогів – інтерв’ю із ними. У відео уроках – синхрони, наприклад, із фільму «Диявол носить Prada».

Мовознавець заявив, що вважає людей заручниками псевдонавчання, яке є радянським пережитком, оскільки «в 60-ті роки підручники писали ті, хто ніколи в школі не викладав». Він проти завантаження дітей домашніми завданнями та правилами, скажімо, про родовий відмінок, від якого «вішаються» і учні, і студенти. Об’єм інформації, яким завантажують учнів щодо цього, за словами Авраменка, це просто «психіатрична клініка». Натомість доцент радить змінити акценти та збагачувати учнівські словники, оскільки майбутнє за мультимедійною освітою.

Гість каже, що бере участь у всіляких нарадах і комісіях із реформ освіти та скаржиться, що керівництво галузі міняє концепцію, в тому числі зовнішнього незалежного оцінювання, «як циган коні».

Авраменко розповідав, як йому було зразу страшно на знімальному майданчику 1+1, та як він тепер навчає Зеленського українській мові. Він наполегливо радив кременчуцьким вчителькам починати день із позитиву і, таким чином, мотивувати учнів. Серед позитивних слів, якими він дає психологічну установку, є «достаток».

Жіночки розчулено посміхалися і, здається, щиро вірили стрункому та харизматичному світилу мовознавства. По завершенню вони гуртом налетіли купувати нові диво-книжки, а потім шмкувалися в чергу по автографи.

Учасниці майстер-класу просили доцента писати не лише для середньостатистичних школярів, а й для обдарованих учнів, торкатися теми стосунків «хлопчики-дівчатка» та попрохати телевізійників, щоб вони не випускали рекламу із помилками.

Авраменко запевнив, що робить все можливе, хоч і не все в його силах. Тому порадив аутотренінг, так само як своїй мамі, що переймається: «Синок, ти чув, що сказав Яценюк?!» 

«Викинь все із голови!» - каже він їй у відповідь.

Відгуки з майстер-класу в Кременчуці

«Тут зібралися вчителі-мовники та учні старших класів. В розрізі майстер-класу презентовано підручник який буде чинний із наступного року. Всього 11 підручників різних авторів представлено на конкурс. Авраменко презентував свій, а учитель може вибрати той, який йому сподобається в репозитарії на сайті Міністерства. В ідеалі буде відібрано три підручники, які видадуть за кошти держави і мають надійти на вибір кожній школі. Наразі в Кременчуці працюють за його підручниками з літератури з 5 по 11 класи. Але з української мови цього року підручник випущений вперше». (Методист Ірина Горобченко, організатор зустрічі)

«Мені дуже сподобалося. Тільки я не українську мову викладаю. Я викладач російської. Для мене, наприклад, цінним було те, що я можу порівняти тепер: взяти на свій урок український варіант і російський (Авраменко презентував на майстер-класі переклад з російської на українську – ред.). Тобто ми робимо висновки: що схоже, а що відмінне. Тож в цьому плані мені дуже корисною була зустріч». (Вчителька, учасниця майстер-класу)

«Було надзвичайно приємно, цікаво і корисно. Ми дуже вдячні за таку зустріч і, звичайно, хотілося б ще не один раз зустрітися. Дуже практично. Те, що говорилося про понятійний апарат - на цьому багато акцентів. Особисто я багато дізналася, навіть з приводу правильного наголошування слів. Людина не просто розповідає, як можна вживати, він показує це практично, як працювати. Здорово! Він дуже харизматична людина». (Вчителька, учасниця майстер-класу)

Репетитор політичного бомонду

Мовознавець Олександр Авраменко вважає, що дружба народів – це міф, береже в секреті імена своїх учнів з політичного бомонду, не любить «слухавок» та «етерів» та знає, як вирішити всі проблеми за допомогою настільного лото. Все це в ексклюзивному інтерв’ю «Кременчуцькій газеті». 

- Нашим читачам цікаво про Ваше викладання знаменитостям. Розкажіть про Зеленського. Як він веде себе у якості учня?

- Під час уроку він жартує. Він зшитий із жартів, вони в кожній клітині. Я не знаю, де в нього стільки емоцій. От я провів зустріч, дістав задоволення, але, на жаль, я слабкий в енергетичному плані, із різних причин, і я маю втому, хоч і приємну втому. От зараз буду їхати і відпочивати. А він може жартувати з ранку до ночі. Я дивуюся.

Зараз ми стали менше займатися. У них дуже багато проектів. Ці серіали, ці «Родичі» та інше. До речі, радив назвати серіал «Сімейка». «Родственнички» це, знаєте, як «сімейка Адамсів», від якої можна чекати чого завгодно. Та чомусь вони обрали «Родичі», і я чую, що цю назву багато хто критикує. Але то таке. Зараз він менше займається. Вранці о 9-й він вже в офісі на Лукьянівській, 21 поверх. У них (95 кварталу – ред.) там цілий концерт-квартал. Зеленський вимикає телефон, зачиняє кабінети, щоб ніхто не заважав, бо весь час телефонують. Тому що він така людина - сьогодні він в Лондоні, завтра в Тель-Авіві.

- Хто ще із зірок навчається у вас української?

- Зараз лише Зеленський. Загалом я багатьох навчав. В мене є клієнти, які просять їх не називати. Це в основному політики, депутати Верховної Ради, міністри. Але вони здебільшого просять не називати прізвищ.

- Назвіть тих, кого можете.

- Це команда «Сніданку з 1+1», Анатолій Анатоліч - ведучий. Це мій учень. У 25 років він приїхав з Кривого Рогу. Він майже не говорив українською. В нього жива була своя російська. І він так вчепився за українську! В нього мотивація – бути конкурентоспроможним в медіа просторі. Я пригадую, їхня команда була доволі великою. Їх четверо було. Але він ходив найдовше на заняття, 2 роки. Зараз він говорить по суті вільно. Є ще такий ведучий Comedy Club Олександр Педан. Якось ми зібралися Олександр Педан, Ольга Фреймут і Сергій Притула. Це їхня одна компанія. Ми друзі. Вони всі з Тернополя, з того краю. Перший мій досвід роботи був саме з Олександром Педаном. А він з Хмельницького, до речі. І, якщо Оля Фреймут прекрасно володіє українською, та й англійську, до речі, добре знає, однак не володіє методиками, вона ж не філолог. То ми зібралися, щоб обговорити, як навчити Сашу Педана. І він навчився, вільно говорить. Є багато міністрів та депутатів. Дітей всіх політиків навчаю.  Ніколи не пізно вчитися в будь-якому віці. Але, якщо це професійно, то є такі моменти… Знаєте, як ото лікар, я не повинен розповідати.

- Скільки ж у вас зараз таких дорослих «учнів»?

- Зараз небагато, бо маю проблеми – фарингальні, ці всі моменти з горлом. Я багато років викладав, бувало, що до 60 уроків на тиждень. З одного боку я щасливий, що затребуваний і відточив методику свою. До мене звертається стільки людей! Загалом можна сказати, що навчив сотні політиків і їх дітей, адже я вже стільки років викладаю, а останні 10 років професійно працюю з бомондом. Зараз їх восьмеро. В основному, це одинадцятикласники (підготовка до ЗНО). 1-2 заняття щоденно проводжу. Інколи мені руки викручують. Я вже їх готовий був не проводити. Скільки можна уроків вести?! Я ж багато книжок пишу. На це треба час витрачати. Але, знаєте, що я вам скажу, з іншого боку, це дає можливість тримати руку на пульсі. Автор діючий, чинний, який пише підручники, має сам постійно проводити уроки. Діти дуже міняються, тому мають змінюватися і методики. Колись треба було дітям довго щось пояснювати. Зараз достатньо півслова - вони вже все розуміють. Ви подивіться: в мене племінник, йому три роки, його ніхто не вчив, він сам навчився користуватися планшетом. Скажіть, та сама методика має бути як у нас була, чи ні? Звичайно, ні.

- Звідкіля особисто у Вас такий хист до мови?

- Мені важко сказати. Напевне від бабусі. Я сам запоріжанин.  В місті жив все життя. Але мене влітку вивозили в село до бабусі. Бо тато селянин, мама городянка. І ось там я чув справжню, максимально наближену до літературної мови, українську. Я щасливий, що у мене була своя «зачарована Десна» як у Довженка – барвиста, ароматна, колоритна. От, напевне, тоді й посіяли. Крім того, моє становлення припало на той час, коли розвалювався Союз – це кінець вісімдесятих – початок 90-х і Україна ставала незалежною. Знаєте: юнацький максималізм, оця хвиля... Плюс моя дружина - український філолог. Вона теж до цього приклала свою руку. І від того я щасливий.

- Ви сказали на майстер-класі, що оцінюєте свою ранкову півторахвилинну програму на 1+1 у кілька десятків тисяч.

- 20 тис грн коштує хвилина. Стільки коштує реклама. Вони відмовляються від реклами і ставлять мою програму.

- Хто фінансує Ваші поїздки?

- Всі поїздки фінансує видавництво. Іноді сторона, яка приймає, може бензин відшкодувати. Але я стільки книжок видаю, що мені на життя вистачає.

- В яких містах краще/гірше вас приймали, де вам сподобалося/не сподобалося?

Раніше мене краще сприймали в центрі і на сході. Може це пов’зано з тим, що я східняк, і це відчувається. Мене дуже довго Львів не приймав, взагалі не запрошували, а зараз мені добре всюди, приймають гарно, і з задоволенням. Я всі міста об’їздив, був і в Севастополі, і в Донецьку – на територіях, які, на жаль, не наші, тимчасово, сподіваюсь. Але там прекрасно приймали люди. І оті речі, про які розповідають, все воно є, в основному, пропаганда, політичні моменти. Всюди є добрі порядні люди, там так само. Скажу вам: і в Донецьку, і в Севастополі, в Ялті я відчував не менше задоволення спілкуванням, ніж сьогодні із вчителями в Кременчуку, чи в Києві, чи в Харкові.

- Ви кажете, що об’їхали півсвіту. Скажіть, в якій країні цікавляться Україною чи українцями, а в якій країні, як вам здалося, байдужі чи ворожі до нас?

- Якщо бути чесним, то в усіх країнах байдужі. Любові й дружби між народами ніде ніколи не було. Це все вигадані гасла. Пригадайте радянські часи – дружба між народами. Ну з якими киргизами я дружив?! Я жодного киргиза в своєму житті не знав і не бачив. Росіян іноді бачив десь на курорті, чи до когось родичі приїздили. Розумієте, це все міф. Люди зараз живуть більше своїми сім’ями, концентруються на своїх дітях, а оці мегакосмополітичні моменти мало кого цікавлять. Є, звичайно, люди, які люблять політику. Зараз про Україну в світі стали більше знати. І от саме ті, які цікавляться політикою, за моїми спостереженнями, їх не так багато, може, відсотків 10, вони знають Україну і більше підтримують нас аніж Росію в нинішній ситуації.

- Чому, на Вашу думку, більшість українців не знає іноземних мов?

- А чому у нас на сході знають більше російську, а на заході польську мову? Це близькі мови. А - сусідні, Б - слов’янські. Їх легше вчити. От я буваю в Празі і на ходу дуже швидко вивчаю чеську мову, тому що вона дуже схожа на українську. А от якщо інша мовна система? У нас система закінчень. В англійській – порядку слів. Там дуже складна розгалужена часова система. У них один менталітет мовний, а у нас інший. Це перша причина. А друге: ми довго жили за завісою, у нас не було виходу в той світ. У нас не було цього з молоком матері. В Європі в будь-якій країні це змалку завжди культивувалося, а у нас - тільки у наших нових поколінь. І третій момент – методик не було таких гарних, як зараз. От зараз є аудіювання, технічні засоби. Тобто можливості інші. Вчителі навчилися по-новому вчити. Відкрилися нові можливості з усього світу, зокрема оксфордські. Тому це дає сучасним дітям можливість більш-менш говорити. Серед наших дітей більше таких, хто говорить англійською легше, ніж ми свого часу.

- Скажіть скільки мов знаєте особисто ви?

- Більш-менш знаю англійську. Тричі на тиждень до мене ходить вчитель, бо я часто буваю за кордоном і мені потрібна практика. Тобто я й зараз учу англійську. Знав німецьку на розмовному рівні, коли навчався в мюнхенському університеті в кінці 90-х років. Та коли пасивна німецька і вже 16 років, як не говориш, то тепер я тільки трохи її розумію. Ну і українська, і російська, звичайно. Знаю трохи «мертві» мови – старослов’янську, давньоруську, бо я їх викладаю в університеті.

- Наскільки важка українська мова для іноземців?

- Це одна із найскладніших мов. Вона нескладна тим, що, з одного боку, фонетичний принцип правопису «як чую, так і говорю, так і пишу». А з іншого боку, у нас флективна мова. Що таке флексії? Закінчення. От уявляєте, що іноземцю треба вивчити? Наприклад, якщо англійською стіл table, він в будь-якому відмінку буде table. А в українській – стіл, стола, столом, на столі. А в множині ще й інші закінчення.

- Російська ще складніша?

- Російська й українська приблизно однакові за складністю. Але російська трохи складніша. «Што» кажуть, а пишуть «что», кажуть «ево», а пишуть «его». Іноземцям справді складно через нефонетичні принципи.

- Як Ви ставитися до нових слів в українській мові, в тому числі, і в телеефірі?

- Несхвально. Я консервативний у цьому плані. Я не люблю ніяких «слухавок», «спеціально», «геніально», «етерів», «Еспанії». Я поважаю мову своїх батьків. Ці інновації я не дуже сприймаю. Як на мене, така екзотика не робить честі мені як фахівцю. Можливо, молодь може захоплюватися. Це такий, знаєте, своєрідний сленг але фахівець навряд чи повинен його вживати.

- Суржик це добре чи погано, на Вашу думку?

- Добре, коли це діалектна мова.  В кожній місцевості її живомовні елементи додають колориту. От чому цікаво читати «Тіні забутих предків» Коцюбинського. Бо то жива справжня натуральна мова. А суржик - це сміття, це той мовний бур’ян, про який Рильський казав: «Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур′ян».

- Як гідно відповісти тому, хто гнобить українську мову? Як приклад – відомий випадок, коли ДАІшник сказав водієві про «телячу» мову.

- Розумієте, такі люди гноблять не лише мову. Це просто низька культура. В моїй присутності так ніхто не говорить. Певне, я з такими людьми не спілкуюся. Крім того, якщо люди чують подібні речі, то їм треба доводити, що вона не «теляча»? Навряд чи. Якщо у людини така установка, то навряд чи ви ситуацію виправите.  Нам не треба опускатися до їхнього рівня.

- Що буде далі з українською мовою? Вона трансформується  у нас на очах. Що встигнуть побачити нинішні сучасники за свого життя?

- Дуже повільно, але триває процес покращення. Зараз більше мову вивчають. Учні шкіл не всі говорили легко українською. Особливо в центральній та східній Україні. Зараз же важко знайти людину, якій прямо аж так важко було б говорити українською. Тому позитив, без сумніву, є. Хоча й кажуть, що в світі зараз іде тенденція до того, що залишиться кілька світових мов, відбудеться асиміляція. Напевне, так і буде, бо до того йде, але, навряд чи застанемо цей процес.

- Що ж можна порадити сучасним батькам при такому напруженому ритмі, коли все швидко змінюється?

- Сіяти любов і добро. Знайти можливість поговорити з дітьми. Наші діти дуже обділені спілкуванням. Тут важко батьків звинувачувати. Тому що всі працюють, заробляють, мусять це робити. А все одно треба знаходити можливість хоч би раз на тиждень разом сім’єю виїхати, піти кудись чи просто сісти пограти в настільну гру. Я давно не бачив, щоб сім’я купила якесь там лото, чи, знаєте, оці ігри - якусь там «Монополію», і пограла б за чаєм. Це настільки зближує людей! Зараз я не про мову кажу, а взагалі про людський фактор. Коли в сім’ї буде така любов, то всі абсолютно проблеми можна вирішити.

Фото: 
Віктор Гамма
Автор: 
Марина Запорожець
Источник: 
Відео: you tube
Конкурсы
  • В поисках «Сеньора Помидора» читатель Кременчугской газеты собрал коллекцию новогодних игрушек

    Первый участник нашего конкурса похвастаться своей коллекцией.
     

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться