Від перших уст.
Учора у Кременчук в рамках гастрольного туру завітали артисти Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім.М.Куліша. На сцені Міського палацу культури представили моновиставу з однойменною із туром назвою "Протитанкова відьма", але ще її називають "Буде тобі, враже, так, як відьма скаже".
Перед спектаклем журналісти поспілкувались із режисером-постановником Сергієм Павлюком.
Вітаємо вас в нашому місті. Розкажіть, чому ви до нас завітали, що очікує кременчуцьких глядачів?
- Ми в Кременчуці у рамках гастрольної вистави «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже» за п'єсою Олени Маляренко. Привезли вам невеличку історію про окупацію Херсону, про затоплення Херсона. Щоб люди бачили, знали, що відчували тоді херсонці, і не дай Боже щоб десь в Україні таке десь відчули. Ми розповідаємо історію, яка ґрунтується на реальних подіях,- всю окупацію Маляренко Олена була в Херсоні. Народна артистка Олена Галл-Савальська (головна героїня, авт) теж перебувала в окупації. Хлопці - команда, яка з нами приїхала, теж були там протягом всієї окупації. Тобто ми знаємо історію, яку розповідаємо. Це не вигадані історії Херсона часів окупації. Але ми подаємо їх в жартівливій херсонській формі, тому що під час тоді херсонців врятував гумор. І ми це покажемо. Свого часу нас здивували конотопські жінки. Якщо пам'ятаєте те відео, коли танки приїхали в Конотопі, там жінка кричала окупанту, що куди ти приїхав, у нас всі відьми, в тебе «цілюнчик» стояти не буде. А потім з'явилася жінка з Нової Каховки, яка сказала насип собі насіння соняха в кишені, щоб ми знали, де вас поховали, де ви проростете соняшниками. І тоді виникла ідея зробити свою виставу про херсонську відьму. Далі Олександр Книга, очільник театру, познайомився з Оленою Маляренко. Ми їй запропонували, розказали історію, що ми хочемо поставити п’єсу. І вона от на реальних подіях написала нам моновиставу.
Скільки міст побували і як вибирали міста?
- Загалом, це такий вже другий тур, ми були в Миколаєві, в Одесі, в Києві. Нещодавно були в Кривому Розі, в Дніпрі, у Полтаві. Кременчук був по дорозі. Просто ми точно у вас ні разу не були, але давно хотіли до вас доїхати і дуже заздримо Миколаївському національному театру, який до вас їздив частіше, ніж ми.
Виявляється, що у цій прекрасній будівлі є така величезна крута сцена з колом (що може обертатися, авт), яка не в кожному театрі є. А коло дає можливість чудити режисерам. Я трошки закохався у вашу сцену.
Чи проводите ви вистави саме у Херсоні?
-Херсонський театр почав працювати після окупації. Під час окупації росіяни намагалися змусити нас відкрити театр з перших днів. І директор був на допитах, і я був на допитах, і одне з основних питань, яке було в них, чому ви не відкриваєте театр. Для них театр це такий лакмусовий папірець, що в Херсоні все добре. Маріупольський театр вони знищили, при цьому говорячи, що то не ми, а українці. Ось і хотіли показати, що у Херсоні все добре, навіть театр працює. 11 листопада звільнили Херсон і з 17 ми вже максимально, хто міг, повернувся в Херсон і відкрили резиденцію Святого Миколая, де приймали понад 5 тисяч дітей. Почали відновлювати невеличкі вистави, створювати нові моновистави, концертні програми. Театр працює, у нас дві сцени. Ми не кажемо де, але всі знають, намагаємося говорити, що це просто Art хаб. Ось зараз буквально через тиждень у нас нова прем'єра, вона вистава буде в Херсоні.
Чи багато людей відвідує вистави?
- Враховуючи, що у нас 2-3 заходи в тиждень і десь до 100 місць, то постійні аншлаги. Інколи повні аншлаги, що не можна потрапити. В Херсоні люди за цим скучили, навіть не відвикали, тому ходять.
Життя в Херсоні зараз теж складне, постійно під обстрілами. Головна героїня продовжує вести щоденник у Фейсбуці. Не плануєте ви ще зробити якусь виставу саме творами Олени Маляренко?
- Не знаю, ще не думали. Я вам скажу страшну річ. Ми були з цієї вистави, з іншої вистави, але, виявляється, в деяких містах дуже втомилися від війни. Люди не йдуть на виставу, тому що там показують про війну. Шкода, що вони втомилися. Буде можливість, буде ідея, то можемо зробити продовження, але поки що треба хоча б оцю виставу показати по всій Україні.
У нас така мета – щоб люди не забували, щоб знали, як було тяжко і щоб цього більше не було, щоб більше жодне місто в Україні більше не було в окупації. Тому що це найстрашніше. Я про це завжди говорю. Миколаїв нещадно бомбили, але ми відверто заздрили миколаївцям, тому що у них був вибір - вони могли розвернутися і поїхати. Хто лишався в Миколаєві під обстрілами це був їх свідомий вибір. А ми з Херсона вибратися не могли. І найстрашніше, що ти не знаєш, що буде завтра, зайдуть за тобою, чи не зайдуть за тобою. І ти не маєш можливості вирішувати сам свою долю.
Ви ж потрапляли в лапи до росіян неодноразово?
- Мені пощастило, видно, мої бороди дуже боялися. Був 5 разів на допитах, підвалом погрожували, але не дійшло до цього. Тим більше повторюсь, що я режисер театру, а в них тоді було бажання, щоб театр був відкритий. І все-таки вони відкрили першого червня театр, назвали його російський херсонський театр. Він досі існує на лівому березі, тому мені в цьому випадку пощастило.
Ви проводите ще свої вистави на фронті?
Ми максимально близько їздимо. Нас на фронт ніхто не пустить, але максимально ж є невеличкі групи, ми возимо хлопцям, допомагаємо трохи відірватися від всього.
Як вам Кременчук?
Бачили місто із вікна на автомобіля. Дуже гарне, особливо парк з фонтанами. Просто ми приїхали, відразу почали монтувалися і не встигли пройтися. Але я думаю, що ми ще не раз і оцінимо всі красоти вашого міста.
Пропонуємо вам приїжджати до нас на гастролі. В нас дуже гарна публіка.
- Ми плануємо, ведемо переговори. За час деокупації ми вже випустили декілька моновистав. Але велику сцену не можемо зайти, наші колеги надали нам можливість працювати у них - це Миколаївський академічний театр і ми з ними, під Новий рік вийшли мюзикл «Котигорошко проти вікінгів», «Катерина» Шевченка і теж вистава про окупацію Херсона «Перевізник». Ось такі масштабні роботи у нас є. Єдине, що ми їх змогли вивезти, в Києві показати, але хочеться кудись ще повезти.
Що це за прапор (триколор), який привезли із собою?
Оця ганчірка - це коли росіяни з нашими колегами-колаборантами тікали на лівий берег, то вони з театру винесли все, що можна було: апаратуру, костюми деякі інструменти. Так само і з усього Херсона, з лікарень повитягували. Але чомусь позалишали своє ганчір'я (прапори, авт). У гримерках було дуже багато маленьких триколорів, ми їх спалили біля театру, а цю велику ганчірку, яку знайшли у підвалі, возимо з собою цю ганчірку, щоб людина могла собі прийтися, витерти ноги, а як захоче навіть плюнути.
То так ми починаємо кожні вистави, коли ми граємо і коли їздимо, возимо їх за собою і робимо інсталяцію, де можна походити, потоптатися. І люди дуже гарно реагують, це неймовірно. Єдине, що в одному місці в Харкові було 400 глядачів і всі просто в захваті - бабусі йшли, топталися. Якась жіночка з'являється з квітами і така: як так можна, де у вас любов, навіщо ви це робите, чому ми прирівнюємось до них. Але потім після вистави, як вона побачила роботу Олени Галл-Савальськоїї, вона в сльозах із квітами вийшла на сцену, дарувала ці квіти. Тому що одна справа бачити якусь ганчірку, переживати за те, що ми топчемо якийсь весь цей стяг і розуміти, чому ми це робимо, що робили з Херсоном, що роблять зараз з усією Україною. І це найменше, що взагалі можна буде. Просто, щоб людина потопталася по такій ганчірці. Де ви ще таку побачите?
У нас, у Військово-історичного музею ВПУ №7, лежить така ганчірка. Завжди коли ходжу, я по ній тут вчуся настрій, - авт.
Про квиток херсонця
У Херсонському обласному академічно музично-драматичному театрі ім.М.Куліша запустили акцію, назвали її «Квиток Херсонцю». «Справа в тому, що в Херсоні для херсонців ми намагаємось максимально працювати безкоштовно. Якщо херсонець сплачує гроші за квиток, то це його особисте бажання підтримати театр. Але театр живе за рахунок проданих квитків. Тому придумали таку акцію, назвавши «Квиток херсонцю». Запустили рекламу і цей квиток з символічною ціною 100 гривень, може купити будь-яка людина в будь-якій країні світу, в будь-якому місті України і подарувати його херсонцю. Скинути копію на нашу електронну адресу і ми розуміємо, що у нас 50 квитків купили люди України для того, щоб херсонці відвідали виставу в Херсоні безкоштовно», - розповіла одна із організаторів туру.
Світлана Павленко
Відео Ігоря Борисевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
