
Точка зору.
Нещодавно Кременчуцька історикознавиця, авторка книги «Вулицями старого Кременчука» Алла Лушакова опублікувала допис про відомого педагога Антона Семеновича Макаренка, чиє ім'я носить одна з вулиць Правобережжя нашого міста. Далі - її пряма мова з допису у Фейсбуці.
У другій половині ХІХ ст. в Україні в небагатій робітничій родині народився талановитий хлопчик. Він рано навчився читати і писати. Умів складати вірші, добре володів пером, непогано малював. І сам хлопчик, і його батьки мріяли про хорошу освіту. Та, на жаль, родинних статків вистачило лише на вищу початкову школу (що прирівнювалася до сучасної неповної середньої) та учительських курсів. (Фото 1). Згодом, уже дорослим, він закінчив учительський інститут, працював учителем і прагнув того, аби і навчати, і виховувати всіх дітей, незалежно від майнового статусу батьків (Фото 2).
Аж тут розпочалася війна, революція, громадянська війна, національно-визвольні змагання, розгул бандитизму під різними гаслами і прапорами. А потім тяжкі наслідки кривавої бойні, розв’язаної сильними світу цього на початку ХХ століття, серед яких чи не найстрашнішими були дитяче сирітство, дитяча безпритульність, дитяча злочинність. Цей молодий чоловік не був винний у світовій кривавій завірюсі, не він стріляв у ерцгерцога Фердинанда в 1914 р., не він наказував штурмувати Зимовий палац у 1917 р., не він носився в кінних загонах безмежними полями України… Він був через стан здоров’я навіть невійськовозобов’язаний. Але він був учителем, і не міг не кинутися рятувати дітей, що потрапили в біду. Зі своєю освітою та багатими природними обдаруваннями він дуже легко міг знайти собі роботу будь-де. Але він обирає найтяжче: виховання безпритульних дітей, повернення їм, так тяжко скаліченим світовими кривавими подіями духовно і морально, віри в можливість нормального життя, повернення дітям дитинства, а суспільству – повноцінних громадян. Він працює в дитячих виправних колоніях і здійснює справжнє диво: із малолітніх злочинців виховує майбутніх учителів і лікарів, інженерів і агрономів, артистів і офіцерів, пілотів і юристів, моряків і письменників, а ще дуже багато його колишніх випускників стануть, як і їх учитель, вихователями і директорами дитячих будинків.
Він напише книги, в яких розповість про становленні людини в надзвичайно складних обставинах, про нелегкі долі своїх вихованців; теоретичні праці, в яких узагальнить свій педагогічний досвід. Його педагогічна спадщина буде вивчатися світовою педагогікою, особливо активно в Німеччині і Японії.
ЮНЕСКО у 1988 р. назве його ім’я серед 4-х найвідоміших педагогів, які випередили спосіб педагогічного мислення в ХХ столітті: американський філософ і педагог С. Д. Дьюі, німецький педагог Г. Кершенштейнер, італійська лікар і педагог М. Монтессорі, український педагог і письменник А. С. Макаренко.
Так, так, саме Антон Семенович Макаренко – наш земляк. Тут, у Крюкові, народилася його мати, тут батьки звели будинок, у якому пройшли дитинство і юність майбутнього педагога, якого нині шанує весь світ, тут розпочалася його педагогічна діяльність, тут знаходиться перший у країні меморіальний музей педагога (Фото 3).
Здається, будь-яке місто світу пишалось би таким земляком. Будь-яке, крім Кременчука, де нещодавно зняли його ім’я з назви вулиці, де він жив упродовж майже 20 років (Фото 4). А зараз я прошу пояснити мені, крюків’янці, педагогу і краєзнавцю, за що? За які гріхи зняли ім’я А. С. Макаренка з вулиці, яка тісно пов’язана з його життям? Хочу нагадати: це не він заповів нам перейменувати вулицю на його честь. Це ми, міська громада і вповноважені нею органи місцевої влади з власного почину та після широкого обговорення громадськості і мешканців вулиці прийняли рішення перейменувати частину Республіканської у вулицю А. С. Макаренка з нагоди 100-ліття з дня його народження та визнаючи величезний вклад нашого земляка у світову педагогіку і практичні наслідки виховання підростаючого покоління.
Якщо Міжнародна організація з питань освіти, науки і культури при ООН (ЮНЕСКО) визнала А. С. Макаренка світовим лідером з педагогіки ХХ ст., то нам, напевно, варто довести до їх відома беззаперечні (а інші на міжнародному рівні не сприймаються) факти чи вчинки Антона Семеновича, які не дозволяють кременчужанам бачити його ім’я в назві вулиці, де він жив. Якщо ми цього не зробили і не робимо, виникає закономірна підозра, що хтось неправий: або ЮНЕСКО, яка продовжує вважати А. С. Макаренка видатним педагогом ХХ століття, або Кременчуцька міська рада, яка перейменувала вулицю, що носила його ім’я.
Марина Соловей