Анатолій сам висловив бажання йти до війська.
Сьогодні Кременчук у жалобі. Місто прощається з загиблим Захисником України — Анатолієм Дерієм. Він водив потяги, перевозив пасажирів і вантажі. Але коли настав час стати на захист Батьківщини — зробив це без вагань.
Церемонія прощання відбулася у Міському палаці культури. Серед присутніх — чимало колег-залізничників. Подія зібрала всіх, кого торкнулася ця втрата.
«З великим сумом і глибоким смутком повідомляємо, що 8 вересня 2024 року героїчно загинув, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії військ російської федерації вірний син, люблячий чоловік та батько, випускник Кременчуцької гімназії №27, відданий захисник Батьківщини – Дерій Анатолій Анатолійович. Рядовий, 1971 року народження. Народився і проживав у місті Кременчук, одружений, мав двох дітей…», — повідомив військовослужбовець з позивним «Лиман».
Колеги згадують Анатолія як сумлінного, доброзичливого і щирого працівника.
«Мені з ним довелось працювати, і Анатолій був помічником машиніста. Він ставився до роботи дуже відповідально, постійно підвищував свою кваліфікацію. Любив родину», — розповів Петро Сурапа (справа).
«Він мив кабіну з милом», — додав з усмішкою.
Маючи право водити пасажирські потяги, зокрема й до Києва, Анатолій захоплювався роботою і технікою:
«Ми познайомились на курсах. Він навчався на машиніста. Жили в гуртожитку. Ніколи не забуду його запитання: “Дядь Саша, коли ти інструктором будеш?”», — ділиться Олександр Соколов.
Анатолій сам висловив бажання йти до війська. Про це теж говорили сьогодні на прощанні.
«Ми понад 13 років пропрацювали. Він навіть не сумнівався — одразу пішов до ЗСУ», — каже його колега Максим Москалець.
«У будь-якій ситуації був позитивний. Завжди посміхався», — згадує колега Іван.
До речі, син Анатолія Дерія продовжує батькову справу — працює в локомотивному депо «Кременчук».
Відспівали Анатолія Дерія у Свято-Пантелеймонівській церкві.
А вічний спокій Герой знайде в Меморіальному секторі почесних Захисників і Захисниць України, що на Свіштовському кладовищі.
Пам’ятаємо. Схиляємо голову. Дякуємо. Таким, як Анатолій, ми завдячуємо своїм миром, і саме вони — справжні залізничники духу, герої без пафосу, але з величезним серцем.
Світлана Павленко
Фото Ігоря Борисевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
