Кременчугская газета
Воскресенье, 22 Июля 2018 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Міцна родина Маценко: успіх їх трудової династії життєвий і простий - важливо робити те, що любиш!

 

9 июля 2018 13:15

Не дивно, що при прийомі на роботу перевага часто віддається молодим фахівцям, чиї родичі працюють на підприємстві. Приймаючи таку людину на роботу, одночасно мовби отримуєш гарантії, що праця її буде успішною, добросовісною.

Міцні родинні зв’язки, нерозривно пов’язані з долею підприємств, у великій мірі розкриває розповідь Олени Георгіївни Маценко, начальника адміністративно-господарського відділу, адже трудовий початок ця родина поклала кілька поколінь тому - 91 рік назад!

- Все почалося з моєї бабусі - Добровольської Ніни Григорівни у далекому 1927 році. Вона прийшла працювати на комбінат робочою у кишечний цех в 19 років, коли ще була не заміжньою. Як розповідала бабуся, її робота на м’ясокомбінаті пов’язана також з цікавою романтичною історією. Коли молода Ніна прийшла працювати, у неї був наречений. Але в неї закохався тодішній начальник ковбасного цеху і зробив їй пропозицію вийти заміж. Побачивши, що у нього є серйозний суперник, мій майбутній дідусь у свою чергу також швидко запропонував Ніні вийти за нього заміж. Так і поєднались долі. Бабуся працювала на комбінаті два роки, звільнилася, переїхала в інше місто. Потім розпочалася війна… На жаль, довоєнні фото бабусі не збереглися – була евакуація, будинок згорів... Дідусь  пішов на війну, фото, яке ви бачите, вона надіслала йому у 1943 році зі зворушливим надписом: «На память дорогому мужу от любящей жены Нины. Шлю копию, вспомни оригинал!». Дідусь на війні отримав поранення, але, на щастя, залишився живим.

Найяскравішою історією роботи на підприємстві вважаю історію праці моєї матері, Удовицької Таміли Костянтинівни (на фото перша злiва). Її ім’я, я впевнена, і досі з добром згадують багато працівників, адже вона працювала на комбінаті 40 років, з 1965 року! Мама закінчила Полтавський технікум м’ясної промисловості за спеціальністю технолог м’ясної промисловості. Коли вона була молодою, на той час на м’ясокомбінат було складно влаштуватися навіть простим робітником. Мама була членом партії і райком партії дав їй добрі рекомендації. Тож маму взяли робочою у ковбасний цех. Перший час тяжко працювала фізично, як вантажник тягала візки, потім працювала у відділі спецій, але довго не затрималась через алергію. Була майстром у холодильному цеху, 5 років начальником холодильного цеху. Але найбільшу гордість вона відчуває за роботу майстром забійного цеху. Зараз мама вже давно на заслуженому відпочинку, їй 81, а як у неї багато добрих спогадів, пов’язаних з роботою, яка була її життям! Цікавих моментів не злічити, як приклад, з гумором пригадує, як вони з колегою – майстром забійного цеху іншої зміни Коломієць Віктором Івановичем, вели неоголошене змагання про те, у кого на зміні буде більше забою. Дізнавались про цифри суперників і намагалися зробити більше!

Олена Георгіївна з посмішкою продовжує історію вже про себе:

- Перший раз на м’ясокомбінат я потрапила у 5 років, коли мама працювала у забійному цеху. І все, що роблять на м’ясокомбінаті, всі процеси, взаємовідносини між людьми для мене стали звичними ще з дитинства. Тож коли я стала дорослою, для мене не виникало питання де працювати – я була впевнена, що на м'ясокомбінаті. Я також, як і мама, закінчила Полтавський технікум м’ясної промисловості, але за спеціальністю механік. Була на практиці на підприємстві, а в 1982 році прийшла вже працювати у механічну майстерню, паралельно навчаючись в інституті на вечірньому відділенні. По завершенні працювала вже інженером-метрологом з 1991р. по 1995р. Була у мене й перерва в роботі, я не працювала на м’ясокомбінаті 10 років. Але після повернення відчула, наче повернулась в родину! Мене зустріли, наче й не було ніякої перерви! З 2008 працювала метрологом, а з 2011 – в адміністративно-господарському відділ, спочатку майстром, тепер керівником. Колектив у мене дуже хороший, я усіх їх люблю і поважаю, стараюсь ввійти в положення всіх підлеглих.

Моє особисте життя також великою мірою пов’язане з мамою та підприємством: коли мама працювала майстром забійного цеху, мій майбутній чоловік  працював робочим у маминій зміні під її керівництвом. Ми були комсомольцями, і мій майбутній чоловік Олександр Борисович Маценко (на головнiй фото разом з Оленою Маценко) співав у самодіяльному вокально-інструментальному ансамблі підприємства. Тоді ще молоді, пам’ятаю, як вони добре з теперішнім заступником Голови правління Юрієм Миколайовичем Дорофеєвим грали на гітарах, співали «Земля в иллюминаторе»!

Олександр розповів мені, що відразу звернув на мене увагу, як я прийшла на роботу. Але мама моя була дуже строгим і вимогливим начальником, через неї він побоювався навіть підійти до мене. Сама я спочатку не дуже на нього звертала увагу, я на той час працювала начальником КВПіА. Перші кроки він зробив, приходячи в гості у КВПіА, начебто до свого товариша, і приділяв увагу мені. Потім набрався сміливості і запросив мене на день народження. З першої зустрічі ми  зрозуміли, що подобаємося один одному і наші стосунки серйозні. Тож зустрічалися ми лише два місяці і одружилися! Згодом і Олександр перейшов до КВПіА, був найкращим майстром по ремонту механічних вагів. Закінчив технікум м’ясної промисловості за спеціальністю технолог. Взагалі ж Олександр прийшов на підприємство в 1984 році. Потім, як і в мене, в Олександра була перерва в роботі - доля склалася так, що з 1987 по 1992 рік потрібно було поїхати до Польщі і коли повернувся, працював у забійному цеху на конвеєрі, де ми і познайомилися. Як же він гарно працював! Люди ним милувалися, коли він, великий вправний чоловік, майстерно обробляв тушу! На жаль, після багаторічної праці Олександр серйозно захворів, але підприємство не лишила його на самоті з хворобою – його майстерність цінується, і зараз, за потребою, Олександр приїздить на м’ясокомбінат, щоб допомогти усунути несправності, показувати нюанси механіки і навчати молодь. З 57 років числиться «надомником», дуже сумує за колективом, приходить, спілкується.

Сьогодні наша трудова династія продовжується: наш з Олександром син Юрій Маценко, якому 23 роки, першу роботу отримав на нашому підприємстві - працює електриком. Закінчив ВПУ № 7 і Кременчуцький льотний коледж за спеціальністю «електрик». Працювати за спеціальністю йому подобається, тож планує продовжити навчання вже заочно. Про підприємство відгукується дуже позитивно, адже був свого часу тут і на практиці, колектив і керівництво завжди йому допомагають, навчають справі.

Розповідаючи про свою родину, Олена Георгіївна наприкінці зазначила, що успіх їх трудової династії життєвий і простий - важливо робити те, що любиш. Ось настанова, що передається від покоління до покоління.

Дякуємо вам усім за відданість справі, щирість та працьовитість! Нехай вам щастить у житті!

 

Нагадаємо, напередодні 20-річчя «Кременчукм'ясо» ми робимо публікації, присвячені людям, для яких робота на м'ясокомбінаті стала традицією, об'єднав покоління, внесла вагомий вклад в розвиток підприємства. Слідкуйте за публікаціями на нашому сайті.

Голова правління «Кременчукм'ясо» Ірина Дроздова: «Секрет успіху «Кременчукм'ясо» - в людях!»

Сильна родина Аврамчук: професії – різні, підприємство – одне

Заступник голови правління «Кременчукм'ясо» Галина Семенова: «Трудові династії є показником успіху і візиткою підприємства»

 

Олена Самойлова

 

Подпишись на нас

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться