Із першими міцними морозами для затятих рибалок розпочався сезон зимового «полювання». Хоча і раніше на місцевих водоймах можна було побачити рибалок на кризі. Ми знайшли декілька героїв: від тих, хто ставиться до цього хобі з пересторогою, до тих, хто проніс захоплення через усе життя.
Мороз, краса водойми, очерет, шикарні краєвиди… Певно, зрозуміти рибалку, який приходить додому з трофеєм після насиченого дня та побаченої краси, можливо лише тоді, коли сам це відчуєш. У розповідях очевидців, які рибалять чи не з самого дитинства, чується неабияке захоплення. І ґрунтується воно не на намаганні зловити якомога більше риби, «незважаючи ні на що», а на ретельній підготовці, обраному місці, правильній поведінці та, перш за все, на насолоді від процесу рибальства на кризі.
Вперше і востаннє
Далеко не всім дається зимова рибалка. Так про дотепний перший і останній раз зимового «полювання на кризі» своїх колег з інженерно-саперної бригади Кременчука розповів учасник бойових дій, полковник Володимир Поляков. Адже зазвичай серед військових є багато любителів порибалити. Тож, якось одного з них, начальника військового штабу Василя Івановича, підбив на спільну зимову риболовлю старшина-прапорщик Геннадій.
«Василь Іванович – рибак зі стажем та хорошими уловами влітку. А от чи йти на лід взимку, довго сумнівався. Оскільки пробувати ніколи не пізно, після вмовляння колеги вирішив скласти йому компанію. Пройшли вихідні... Прийшов Василь Іванович у військову частину і ледь стримався при згадці про вихідні. Ми ж почали одразу цікавитись, що ж таке сталося», – ділиться Поляков.
Як виявилося, того дня чоловіки весь день ходили замерзлим Кременчуцьким водосховищем, так і не впіймавши омріяної риби. Змерзлі та втомлені почали підходити до берега.
«І уже майже метрів три їм залишилося до берега, як побачили, що лід розтанув», – додає Поляков.
Помітивши воду, старшина запропонував сісти на надувного човна і «догребти до суші». На що начальник штабу махнув рукою, шубовснув у воду і подався до берега вбрід.
Після цього Василь Іванович чекає тепла і лише тоді дозволяє собі «йти на щуку, окуня чи сома».
Пірнув – і пішов далі рибалити
Учасник кременчуцького товариства мисливців Олександр Тараканов любить рибалити упродовж року, і зима не є винятком. Говорить, що захоплення розділяє і його дружина. Інколи навіть ображається, якщо чоловік збирається з товаришами без неї. Вперше зловити рибу на вудочку йому вдалося у ранньому дитинстві, коли родина мешкала у Грузії.
«І лише після переїзду до України я потрапив на наш Дніпро – взимку, коли мені було 14 років – та вперше в житті на власні очі побачив зимову рибалку. Тоді я довго ходив, спостерігав, з деким спілкувався. Уже через кілька років почав сам робити снасті і вирушати з товаришами на зимові влови», – розповідає він.
Олександр наголошує, що виходити на рибалку можна тільки за найбільших мінусових температур. І щоб така погода трималася декілька днів.
«Йти бажано уздовж замерзлого русла, попередньо знаючи, що товщина криги не менша 10 см, лунки потрібно бити подалі одну від одної. Буває, що з однієї лунки дістанеш декілька кілограм риби, а бувало, що і весь день проходиш, а спіймаєш одного окуня. Тому що такий хижак, як щука, примхливий на погоду. Зазвичай повертаються із уловом рибалки зі стажем, адже вони знають, коли і куди йти краще. І даремно блукати не підуть, як і ризикувати життям», – пояснює мисливець-рибак.
Олександру Івановичу 64 роки, за своє життя він впіймав чи не сотні кілограмів риби з українських водойм – виключно на спінінг. Розповів, як якось упіймав майже 2-кілограмового окуня «за око». Тоді рибалці довелося прорубувати ширшу ланку, щоб його витягти. Однак наголошує, що для рибака не завжди важливий улов.
«Це своєрідна філософія… Зібратися з самого рання, знайти правильне місце, зрозумівши, де краще бити ополонку. Найцікавіше мені спостерігати не лише за поплавком, а й за природою. Люблю рибалити за мостом, як колись у юності, та у Чикалівських плавнях. З товаришами, дружиною чи сам планую збори лише при температурі не нижче мінус 5. За нашими правилами, ловимо до 12-ої дня, а тоді розпалюємо багаття, за можливості готуємо юшку чи підсмажуємо сальце, ділимося спогадами, фотографуємося, і лише тоді збираємося додому», – замріяно розповідає рибалка.
Зазначає, що за майже 50 років зимового рибальства доводилося йому і купатися у крижаній воді. Так, років 5 тому на Чикалівських плавнях пройшов декілька метрів по кризі і відчув територію тонкого льоду.
«Відступив ногою назад, однак пішла тріщина, і за хвилину я весь плюхнувся у воду. Пам’ятаю свої відчуття, коли намочив і шапку. І тільки-но випірнув, відкрив очі, побачив перед собою санки, протягнуті товаришами. Вхопився за них і потихеньку чоловіки виволокли мене з того «жару». Мені дали сірники, почали розводити багаття. Посушив усе, що міг. Переодягнувшись і зігрівшись, пішов рибалити далі. А після цього ще й спіймав декількох окунців», – згадує з посмішкою Олександр.
І додає, що останніми роками саме на зимову риболовлю ходить не так часто. Адже, крім рибальства, захоплюється ще й мисливством. У Олександра є вірний товариш – німецький курцхаар. Наш співрозмовник додає, що за стільки років зимової риболовлі можна було б написати не одну книгу спогадів. Хоча цьогорічна зима й не давала можливості виходити на лід до середини січня.
В оточенні хижих тварин
62-річний Євген Приходченко скільки себе пам’ятає, стільки років і називає себе рибалкою.
«Народився я у Крюкові на Дніпрі. Батько був рибалкою, тож із самого дитинства я обожнював це заняття. Далі служив, і пощастило ловити рибу та пробивати ополонки не лише на території чи не всієї України, а й у Монголії, Білорусії, на Байкалі, в Афганістані, Киргизії», – ділиться Євген Веніамінович.
Сейм, Керулен, Південний Буг, Дністер, Ула, Свіслач, Західна Двіна, Случ...Він перераховує річки та озера, на яких довелося побувати і спіймати найрізноманітнішу рибу: щуку, окуня, тайменя, линів, сомів, форель.
«Усе життя рибалю виключно на свої снасті. Їх виготовлення – своєрідна наука, адже на кожну рибу є своя приманка. Але і в кожній країні, де бував, риба різна. І щоб її зловити, потрібна окрема техніка», – додає наш співрозмовник.
Пригадує одну з найкращих традицій взимку – виходити з товаришами на риболовлю 23 лютого.
«Чикалівка, Успенка, Мідяне, наші кременчуцькі острови – ми їздили в різні місця, але завжди відзначали це свято. Запашна юшка, хороша компанія, спогади і жарти, неймовірна природа, багаття серед холоду – що може бути кращим?» – вважає чоловік.
Проте зізнається, що доводилося йому і декілька разів купатися у крижаній воді.
«Скажу вам по секрету, рибалки цього анітрохи не бояться. Це як «посвячення» у справжнє рибальство. Мені ж якось довелося «поплавати» уже після куштування юшки. Я вирішив дорибалити трохи і пішов додому. Йду і бачу, що лід покривається водою. Я давай назад, а оп – і сам весь опинився у воді. Благо, швидко вибрався і висушився. Після того навіть не захворів. Досвідчені рибалки, хоч і екстремали, але не самогубці. Адже за стільки років ти вивчаєш кригу, розумієш процеси замерзлої водойми, знаєш, куди виходити», – пояснює він.
Про всі інші пригоди Євген Веніамінович пригадує з неабияким теплом. Адже, окрім споглядання за водоймою і відпочинку, під час рибальства можна побачити і диких тварин.
«Неодноразово підкрадався до мене єнот, часто підходять лисиці – усі йдуть на запах риби. Завжди, коли побачу, ділюся з ними. Було якось, що я відволікся – а мій бутерброд із підсмаженою ковбаскою та яйцем поцупила рудохвоста. Але я ніколи не ображаюсь, адже з ними варто ділитися.
Та трапився якось у 1988 році чи не найцікавіший випадок. Тоді я служив у Білорусі, і з двома товаришами та нашими дітьми ми пішли взимку рибалити на місцеве озеро. І тут мені хтось говорить: «Жека, дивись!». Я оглядаюсь, а на березі озера – 7 чи 8 вовків! Звісно, як мисливець я розумів, як діяти в такій ситуації, проте рушниці з собою не було. Ми послали найменшого хлопчика побігти на інший берег озера і покликати мисливців. Після того ввечері нам мисливці накрили «поляну». Їм пощастило тоді вполювати вовка та вовчицю, плата за яких прирівнювалась до тодішньої зарплати», – розповідає він.
І додає, що зараз дещо розлінився, та й зими уже не ті. Однак назбирати споминів на ще одну збірку оповідань, як у Остапа Вишні, при його досвіді – запросто!
Варто зазначити, щороку на місцевих водоймах рятують рибалок, які потрапляють до крижаного полону. Не всі випадки завершуються добре. Тож тим, хто хоче і собі спробувати здобути трофей з-під криги, варто підготуватися та дочекатися правильних температур.
Ліна Романченко
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
