Вічна пам'ять Герою!
Сьогодні Кременчук у жалобі проводжає порядну людину, доброго сім’янина, будівельника з умілими руками — Володимира Олександровича Дадакова. Біля Міського палацу кульутри його зустрічали пристуні, ставши на одне коліно.
До домовини полеглого несли живі квіти. На прощання прийшли віцемер Дмитро Кравченко та керуючий справами міськвиконкому Руслан Шаповалов.
Захисник вирішив піти на війну з самого початку повномасштабного вторгнення добровольцем, хоча міг би цього уникнути через вік.
"На початку війни він сказав: "Чому молоді мають помирати, а ми сидіти на місці?" і пішов. Я тітка його онука. Знаю його як дуже добру порядну людину", - розповідає його родичка Вікторія.
На його добрих якостях характеру та небайдужості воїна у кожному дні - наголосив і його друг з дитинства - пан Валентин.
"Він був дуже порядним, таких людей — з таким відношенням до інших — дуже мало. Це не передати словами. Ми були сусідами, жили неподалік 21 школи. Товаришували усе життя. Він гарно навчався. Колись разом з друзями проводжали його до армії. Там він також добре служив. Під час армії був у Африці, стрибав з парашютом. Тобто, знав військову справу, був підготовленою людиною. Напевно, через це вирішив допомагати і на війні", - розповів він.
24 лютого 2022 року Володимир звичайно пішов на роботу, про війну дізнався уже там. І під вечір прийняв рішення стати на захист країни. Далі потрапив у 54-ту Полтавську бригаду ім. І.Мазепи. Спершу їх повезли під Волноваху, далі до Мар'їнки. Відомо, що з війни він зателефонував лише двічі. Адже загинув буквально через декілька тижнів з початку війни — 14 березня 2022 р. в районі населеного пункту Благодатне Донецької області. Про це журналістам розповів військовий із позивним "Художник".
"Сержант Дадаков Володимир Олександрович народився 1963 року народження, проживав у Кременчуці, одружений, мав сина та виховував чотирьох доньок. Був призваний на військову службу під час мобілізації 6 березня 2022 року.
Займав посаду водія механізованого взводу. З 14 березня 2022 року він вважався зниклим безвісти, потім за тестом ДНК був опізнаний", - його слова.
Хоча тут, до останнього, вірили у те, що його знайдуть живим, його рідні. Про це розповів його кум Микола. Він також пригадує товариша з дуже великим сумом.
"Ми навчалися разом. Тоді я хрестив його доньку. Він дуже трепетно ставився як до дітей, так і онуків. Завжди переймався ними. Але міг прийти на допомогу і іншим, завжди був дуже чуйним. Багато розказував про своїх рідних, про онуків, дружину", - говорить він.
"Він був дуже чуйною людиною, який завжди йшов на допомогу і багато чого допомагав. З ним товаришував мій брат, я його знав, але скажу про нього дуже хороші слова. Бо він пішов добровольцем, хоча мав хороші заробітки, мав велику родину", - розповів містянин Олександр.
Удома його чекала дружина, чотири доньки та шестеро онуків. Про це розповіла одна з його доньок Яна.
"Ми не вірили, що він загинув. Ми чекали, сподівалися, знаходили багатьох людей, хто тоді був поруч. Але так вийшло, що дива не сталося.
Ми дуже за ним сумуємо. Це для нас дуже велика втрата. Ми дуже довго його чекали, але хоча б так повернули його додому", - говорить Яна.
Далі Захисника відспівали у Свято-Миколаївському соборі.
Свій останній спочинок Володимир отримав на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Наша щира подяка та Царство Небесне Герою!
Нагадаємо, Завтра у Кременчуці попрощаються з Захисником, який трагічно загинув на війні понад два роки тому
Ліна Романченко
фото Микити Ліцкевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
