Вічна пам'ять воїну!
Сьогодні в стінах МПК десятки людей прийшли, щоб віддати останню шану та провести в останню путь молодшого лейтенанта Романа Чеха, який загинув, захищаючи територіальну цілісність України під час агресії військ російської федерації. Його рідні, близькі, друзі, однокурсники та товариші зібралися, аби згадати людину, яка віддала своє життя за Україну.
Це була остання можливість попрощатися з молодим, відважним захисником, який залишив незабутній слід у серцях тих, хто його знав.
"Чех Роман Владиславович 1996 року народження. Народився і проживав в місті Кременчук, навчався в Кременчуцькому ліцеї №6 та Харківському національному університеті імені Каразіна, працював хіміком на фармацевтичному підприємстві. Призваний на військову службу під час мобілізації 3 грудня 2022 року. Обіймав посаду командир взводу. Загинув 25 лютого 2024 року виконуючи бойове завдання по захисту України в районі населеного пункту Орлівка Покровського району Донецької області", - розповів військовослужбовець із позивним «Лиман».
Дружина загиблого воїна, Мар'я, з тривогою та гіркотою в серці розповіла про свого чоловіка, який віддав своє життя, захищаючи Україну.
За її словами, після закінчення Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (хімічний факультет) Роман працював хіміком на фармацевтичних підприємствах, займаючись виготовленням ліків. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він приєднався до патрулювання міста Суми, а згодом, коли підприємства почали відновлювати свою роботу, відчув необхідність вступити до лав ЗСУ, щоб захищати свою країну.
"Він відчував в собі потребу вступити до лав ЗСУ. Добровільно, але, звісно, вимушено... Тобто, якби не війна... Він людина не войовнича, добра, радісна, любить тепле ліжечко, обійми, каву, прогулянки, зорі..," — розповідає Мар'я.
Вона додає, що, попри складнощі, підтримувала чоловіка на цьому шляху.
"Романтична дуже людина, така натура. І от він вступив до лав ЗСУ, я його підтримувала на цьому шляху. Спершу, звичайно, не хотілося, як і будь-якій жінці, відпускати чоловіка від себе, але після його слів, що як я буду дивитися в очі ветеранам, які будуть повертатися без рук і без ніг. Він відчував своїм боргом, і його любов до України, до своєї країни перевищила якісь його комфортні умови життя, і він вирішив вступити до лав ЗСУ", - згадує Мар'я.
Роман пройшов шлях від стрільця до командира взводу, служив у десантно-штурмових військах і здобув офіцерське звання. Важкі бої і випробування не зламали його. Він завжди залишався підтримкою для своїх близьких, навіть коли сам потребував підтримки.
Мар'я згадує, як Роман намагався підтримувати її:
"Взагалі, ми переписувались дуже часто з ним, а зідзвонувались не так часто, тому що звідти не подзвониш, а так він завжди намагався мене підтримати якось сам. Хоча йому то насправді було складно, і підтримка потрібна була саме йому, а він намагався мене підтримати. Скидує якісь мемчики, шуточки, відео з котиками, собачками. У нас були свої словечки, свої фразочки. Він намагався, щоб я трималась, знав, що мені складно".
Мар'я розповідає, що вони були разом з 2017 року, коли познайомились у Харкові. Хоча Роман був безвісти зниклим більше року, вона ніколи не втрачала надії.
Останні моменти з ним Марія пам'ятає чітко. Це сталося за шість днів до його загибелі, в день, коли він зник 25 лютого 2024 року. Того дня вони були вдома, оскільки Роман повернувся з навчання за кордоном.
"Він був двічі на навчанні з-за кордоном, Тому що в ньому вбачали потенціал. Молодий офіцер, такою мала б бути наша майбутня армія з такими людьми, з відважними, і відповідальним, і сумлінними, і з рішучими, і сильним духом" — розповідає Мар'я.
Того дня Мар'я разом з Романом пішли зустрічати світанок до пам'ятника Слави в Сумах. Це було одне з його улюблених занять — прокинутися о п’ятій ранку, заварити каву або чай у термосі й вирушити на світанок. Хоча для Мар'ї це не був ідеальний варіант, Роман, за її словами, дуже любив такі ритуали і моменти. Він був дуже романтичною людиною, і навіть зараз, згадуючи ці розмови та обійми, Мар'я відчуває біль, усвідомлюючи, що цього більше не буде. Але водночас, вона відчуває гордість за те, що така людина, як Роман була в неї у житті.
Дмитро, брат Романа, також поділився своїми спогадами. Він розповів, що Роман врятував його в дитинстві в морі, навчав їздити на велосипеді і що вони багато часу проводили разом, переживаючи різні моменти життя. Дмитро також згадав, що у 2023 році Роман висловив думку, що якби люди знали, яку ціну українці платять за захоплені території, вони б, можливо, по-іншому ставились до ситуації.
Дмитро підкреслив, що важливо пам'ятати про цю ціну.
Він розповів, що брат був веселим, рішучим, серйозним і завжди готовим прийти на допомогу.
Анна, однокурсниця Романа, розповіла, що приїхала з Києва, щоб попрощатися з ним, адже ще рік тому він зник безвісти, і була надія на хороші новини, але вони виявились не такими, як сподівалася.
"Рома був дуже розумним, але в той самий час він вмів знаходити спільну мову з усіма. З ним було весело, коли навчання було і просто навіть коли проводили час разом в гуртожитку, бо тільки вчора з дівчатами згадували всі ці історії. От що я точно запам'ятала, так це те, що Роми були просто шикарні вії, довгі. Чомусь з дівчатами заздрили і казали, "навіщо хлопцям такі довгі і чудові вії?" Бо в нього були блакитні очі, гарні дуже і довгі, світлі вії. Це мені дуже запам'яталось. Він був дуже світлий, дуже добрий, зі своєю думкою, але було легко з ним спілкуватися...", - згадує Анна.
Пам'ять про Романа назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав. Він був справжнім героєм, відданим своїй країні та людям.
Поховали Героя на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України у сімейному колі після кремації.
Співчуття рідним та близьким!
Валерія Макряшина
Відео Ігоря Борисевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
