Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Субота, 27 Листопада 2021
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Вы здесь

Як під Кременчуком козаки перемогли польське військо

 

24 жовтня 2021 13:00

Згадуємо битву, яка наприкінці жовтня чотири століття тому сталася неподалік Кременчука. Тоді вирішувалася доля українців і масштаби подальшого впливу головних оборонців країни – козаків.

У липні 1990 року неподалік села Чечелеве Кременчуцького району український рух «Просвіта» встановив пам’ятний знак на честь Куруківської битви. Один зі скульпторів безкоштовно виготовив цю споруду – бандура з хрестом, на якій зображений козак. За спогадами краєзнавців, на місці встановлення насипали курган – символ козацької могили. У день відкриття туди приїхали відомі українці: тодішній депутат Верховної Ради Володимир Яворівський, громадсько-політична діячка Лариса Скорик, письменники Іван Драч, Дмитро Павличко. Біля знакового місця лунали промови, проводили показові бої, частували польовою кашею. Через кілька місяців споруду пошкодили, проте згодом відновили.

Про саму ж Куруківську битву можна прочитати у дослідженнях істориків. Коротко пригадаємо ті події й ми.

Із чого все почалося

Початок XVII століття (саме тоді сталася Куруківська битва) ознаменувався посиленням польського гніту в Україні. Це викликало невдоволення селян, які виливалися у повстання та заворушення. Водночас польський уряд часто залучав козацькі загони для відсічі військ інших держав – тоді кількість козацьких військ зростала. Проте вже після закінчення боїв польські магнати намагалися одразу скоротити чисельність вояків, обмежуючи вплив Запорізької Січі на населення України. Наприклад, після успішного закінчення Хотинської війни проти османської імперії (1621 рік) мало б діяти дотримання козацьких вимог: право на вольності, вільне проживання, освоєння українських земель, збільшення плати за службу, передача у володіння козацтва міста Бориспіль, заборона розташування польських військ на території Київського воєводства. Однак пам'ять поляків виявилась короткою, і уже в жовтні 1621 року, тобто через 2 тижні після закінчення війни, сейм створює комісію для переобліку козаків із подальшим скороченням військового реєстру до 3 тисяч. Решта козаків мали б повернутися під владу шляхтичів та обмежитися малими виплатами. Також війську відмовили в передачі Борисполя, адже місто вважалося власністю магната Жолкевського. Знаючи, що все це викличе гнів козаків, польські комісари повинні були хоча б деякий час зберігати в таємниці зазначену постанову.

10 квітня 1622 року помирає гетьман Сагайдачний. Вибори нового командувача проходили у складній, напруженій обстановці, тож полякам не вдалося просунути до влади свого представника. Загрози з боку козаків змусили їх остаточно покинути раду. У цей час реєстровим гетьманом стає Оліфер Голуб, який ближче стояв до козацьких низів.

У 1623 році польський сейм ультиматумом запропонував їм скоротити чисельність до 5 тисяч військових. Тим часом «покозачення» продовжувало зростати. У королівській польській інструкції 1625 року вказувалося, що козаки на Україні «роблять замах на життя і маєтки шляхти, чинять опір католицизму, створюють собі «окрему державу», оголошують війну і мир на свій розсуд».

Підхід до Крилова

Для приборкування козацького «своєвольства» у вересні 1625 року на Поділлі почало збиратися значне польське військо з Варшави, яке очолив коронний гетьман Станіслав Конецьпольський (на фото).

З міста Бар (Вінницька область) воно вирушило на Середнє Подніпров’я України. У Черкасах до нього приєдналися із загонами місцеві магнати-шляхтичі. Запрошували сюди і козаків з Канева, Корсуня, села Мошни. Ті відповідали, що «такого наказу не маємо» і з боями поступово відходили на південь уздовж Дніпра. На допомогу їм із Хортиці поспішив з артилерією запорізький гетьман Марко Жмайло (на фото) і донські козаки. Наприкінці жовтня їхні полки об’єдналися і заклали укріплений табір за Криловим (тоді рибацьке поселення Критий лов, територія Кіровоградської області, за 7 км від теперішнього Світловодська).

24 жовтня їхніми слідами з військами попрямував Конецьпольський. Він послав до козаків своїх комісарів з вимогою підкоритися постанові сейму. Проте ввечері до нього прийшли 13 козацьких старшин, які оголосили, що козацтво не виконуватиме жодних запропонованих умов. На це у відповідь, щоб виграти час, поляки затримали старшин, а ранком раптово напали на козацький табір.

На світанку 25 жовтня Конецьпольський направляє сили проти козацького табору. Проте ті витримали натиск ворога і нанесли удар у відповідь. За даними істориків, великих збитків польському війську тоді завдала козацька кіннота, захована неподалік у яру. Розвернувшись лавою, вона раптово атакувала правий фланг противника. Жорстокий бій розгорнувся і на лівому крилі польського війська. Козаки відбивали кожен наступ частими залпами рушниць. Бій продовжувався упродовж дня. З настанням темноти Конецпольський відвів війська на попередні позиції.

 

«Таким чином, оцінивши ситуацію, було дано наказ відступити до села Табурище, тепер це теж територія неподалік Світловодська. На околицях цього села знаходилась річка Цибульник – прикордонна водойма між землями війська Запорізького та Речі Посполитої», – розповідає краєзнавець Євген Бергер (на фото).

Перехід до Курукового озера

Цієї ж ночі, з 25 на 26 жовтня, гетьман Жмайло приймає рішення запалити багаття у таборі, обв’язати ганчір’ям копита коней (щоб було не чутно стукоту) і непомітно відступити до Курукового озера (яке територіально тоді знаходилося у районі нинішнього села Чечелеве).

«Конецьпольський прокинувся серед ночі, інтуїтивно відчувши неладне. До козацького табору послав у розвідку німецьких найманців-рейдерів. Підповзши до табору, ті побачили, що горить багаття, а козаків немає. Вирішили наздоганяти їх. Проте Жмайло і це передбачив. На шляху відступу вони облаштували козацькі застави у формі півмісяця. Одна застава – 3 тисячі козаків, друга – півтори тисячі, третя – одна тисяча. Застави були приречені до оборони – відтак і до загибелі. Вранці зморені козаки дійшли до Курукового озера. Почали укріпляти місце. Поляки наздогнали їх, проте через великі відстані та дощову погоду теж були зморені. Тому перша серйозна битва відбувалася досить мляво», – уточнює краєзнавець.

Перемога – за козаками

Раптом у ніч на 31 жовтня випав глибокий сніг, почалися заморозки. Піхота польської кавалерії не могла вільно пересуватися кучугурами. Перспектива затяжної війни не влаштовувала поляків, також ширилися чутки, що на допомогу козакам іде кримсько-татарське військо. Тому противники першими запропонували переговори, на що козаки погодилися. Перемовини тривали упродовж тижня досить складно. Водночас і козаки розділилися два табори. Один, поміркований, хотів укласти мир із поляками. Натомість табір радикалів – продовжувати війну. Перемогли перші. Далі переобрали гетьмана Дорошенка, який і підписав Куруківську угоду.

Згідно з нею, козацьке військо збільшувалося до 6 тисяч, їм надали право надалі обирати гетьмана без санкцій Варшави. Накладалися і зобов’язання: спалити флот, тобто, козацькі чайки; не здійснювати піших набігів на шляхту; припинити набіги на територію Туреччини і Кримського ханства.

«Водночас Куруківська битва продемонструвала спроможність козаків навіть за несприятливих для них умов на рівних протистояти професійному «кварцяному» війську Речі Посполитої. Під Куруковим озером козаки вмирали не лише за лицарську славу та рідну землю – вони клали «тіло й душу», щоб українці «запанували у своїй сторонці», – говорить історик Бережко.

«Фактично, це була патова нічия між козаками і польськими комісарами. Але також це був один із перших на той час кроків козаків до становлення самостійної української держави», – підсумовує Бергер.

Артефакти з місця подій

Відтоді місце битви стало славетним. Хоча з часом озеро висохло, а поселення Крилова затопили водосховищем. Кілька років поспіль у День козацької слави на насипаному кургані приймали присягу першокурсники обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Предметів козацької доби тих часів до фондів краєзнавчого музею, на жаль, передали небагато. Проте сьогодні там можна побачити зображення полковницького пірнача, бердиша, наконечників списів та бойових сокир, козацьке стремено, інкрустовану рушницю, колекцію козацьких люльок.

Краєзнавці розповідають, що наприкінці 90-х на тих місцях знайшли меч, який за незрозумілих обставин до музею так і не потрапив. Тож, імовірно, місце битви приховує ще багато пам’яток про цю історичну подію.

 

 

Ліна Романченко

Допомагала збирати матеріал співробітниця Кременчуцького краєзнавчого музею Олена Коваленко

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть слово, натисніть CTRL + Enter і відправте повідомлення в редакцію

 

Інші новини

Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Ми в Telegram

Підписатися