За обставинами долі їй, переселенці з Харкова, довелося побачити рашистський обстріл і у нашому місті.
Практична психологиня спортивної школи-інтернату із Харкова Ольга Левченко евакуювалася до Кременчука 8 березня поточного року. Проте за обставинами долі їй довелося побачити рашистський обстріл і у нашому місті.
Жінка розповіла, як на момент першого вибух 27 червня перебувала у тролейбусі – майже біля епіцентру влучання ворожої ракети.
«І перше, що мені прийшло на думку – це що лопнуло колесо у транспорті. Але коли пролунав другий вибух – зрозуміла, що відбувається щось страшне. Люди стали йти до виходу, але двері не відчинялись, адже це не була зупинка. Люди почали кричати. Згодом двері відкрилися, але моя претензія була в тому, що сховатися то ніде. Адже крім дерева та паркану, довкола нічого не було», - розповідає очевидиця.
Жінка пригадує, як вони юрмою зібралися біля дерева, боячись наступних вибухів.
«Далі побачили дим і зрозуміли, що більше вибухів не буде. Почали думати, як йти, адже транспорт стояв. До речі, коли ми стояли і спершу була невеличка струйка диму, то потім пройшло 7-8 хвилин і коли я вже підійшла, то все було у чорному диму і роздивитися, що там відбувається було неможливо», - описує побачені уривики того дня.
Поміж диму жінка побачила посеред ліхтарів на бардюрах людей, постраждалих від удару. За звичкою працювати з людьми і маючи чуйний характер, не змогла стояти осторонь, а кинулась допомагати тим, кому вдалося вийти з торгового центру одними з перших.
«Я побачила дівчинку, яка сиділа побита склом і її перебинтовувала медсестра, а поруч стояла мама. У іншої дівчинки зі скроні текла кров. Вона її наче випадково тримала серветкою і на частині обличчя запеклася кров. Я попросила дозволу витерти їй обличчя. Вона дивиться на мене і як у мене течуть сльози і вона запитала – я що, так погано виглядаю? «Ні, говорю, мені просто вас жаль. Як ви почуваєтеся?» А вона каже: «Я не розумію, що сталося» і подовжила спокійно сидіти на бордюрі», - розповідає вона.
Після чого звернулася до медсестри за перекисом водню, щоб прикласти його до рани, але у тієї уже медикаментів не було.
«Коли я повернулась, то побачила великого чоловіка, всього запиленого. Він йшов у абсолютній прострації, не розуміючи, куди він іде. За спеціальністю я практичний психолог, зрозуміла, що він в шоці і кажу йому: давайте присядете. Він згодився,я посадила його за плечі. Але у нього було запилене все тіло, включаючи і очі…Я питаю: «чи можна мені вам очі протерти?» Він кивнув головою. Я почала протирати йому обличчя, і цей великий чоловік почав плакати, ридати. І я розумію, що він почав приходити до тями і більш-менш розуміє, що відбувається. А тут…МНС-ники понесли жінку, у якої відірвало ногу….» - пригадує уже тремтячим голосом.
А далі ту частину, яку відірвало, вони засунули разом з нею в машину…
«Ну це вже для мене було таким шоком, що зрозуміла далі, що моя допомога тут ніяка.. Я повернулась до людей і попрохала серветок, адже люди були запорошені. Проте всі були в прострації, вони просто поверталися і йшли. Потім я побачила карети швидких, пожежні машини і уже розвернулась і пішла», - слова переселенки.
Переселенка зауважу, що з початку березня Кременчук подарував їй відносно спокійні ночі.
«І я вдячна в тому числі переселенцям з Луганська, які тісно співпрацюють між собою. І коли я зайшла до центру, то саме вони відгукнулися, допомогли знайти нову квартиру. Тобто, є люди, які розуміють, як нам важко і як це – бути однією командою», - підсумовує Ольга Левченко.
Олена Ліпошко
Ліна Романченко
Відео Кирила Воронцова
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
