Сьогодні 9 днів з дня загибелі відомого краєзнавця Євгена Бергера. До своїх 85 років він не дожив пів місяця. Проте чи не всі свої дні, особливо з моменту виходу на пенсію, намагався проводити насичено, оптимістично та у русі.
Кременчук 15 серпня сколихнула важка звістка — за трагічних обставин загинув відомий краєзнавець, народний екскурсовод міста, колишній викладач філософії Кременчуцького національного університету ім. М.Остроградського Євген Дмитрович Бергер, якого цьогоріч нагородили почесним знаком «За заслуги перед містом».
«Служу місту і Україні!», – такими словами зазвичай він відповідав, коли йому дякували за змістовну розповідь чи допомогу. А також він завжди погоджувався на проведення екскурсій, про які його просили містяни, переселенці, гості Кременчука. Було складно уявити якесь місце, подію чи дату, про яку б він не знав чи не мав своєї історії, про яку мало хто знав чи не наважувався говорити.
«Людина неймовірної енергії, життєлюбства й допитливості. Євген Дмитрович Бергер – той чудовий дядечко, що водив кременчужан пішими екскурсіями в найпотаємніші місця Кременчука, що, здавалося, знав про кожен камінчик, про кожну історичну подію й про кожного кременчужанина. Я особисто познайомилася з Євгеном Дмитровичем ще в 90-ті, коли переймалася пошуком слідів підпілля ОУН на наших теренах. Скільки ми з ним обходили – від жилмістечка до Щемилівки!» – написала про нього кременчуцька журналістка Юлія Билина.
Проте свою чи не найактивнішу діяльність – показувати цікаву історію містянам він почав після проведеної екскурсії з внутрішньо переміщеною особою з Донецької області Оленою Нестеровою. З того часу, з 2015 року, Євген Бергер провів сотні екскурсій та прогулянок Кременчуком. А разом з цими прогулянками оживали невідомі історії про Тараса Шевченка на кременчуцькому рибному ринку, давні вулиці та сквери, відкривалися історії про місцевих дореволюційних меценатів, про старообрядну церкву та інші релігійні установи у Кременчуці.
Разом з ним містяни весною дізнавалися про потаємні ходи артскладами та милувалися доріжками, устеленими пролісками; ходили на місця, де він колись гуляв з мамою; піднімались на Деївську гору; споглядали Крюків. Євген Дмитрович упродовж дня, разом зі своїми слухачами, міг пройти до 15 кілометрів, при цьому завзято вести діалоги, розповідати комічні історії, бути улюбленцем публіки.
З цього часу по-новому відкрили його і місцеві журналісти. Він допомагав у створенні матеріалів для «Кременчуцького громадського ТБ», «Кременчуцької газети», «Візиту» «Програми Плюс», «Кременчуцького телеграфу», «Кременчуцької телерадіокомпанії». Інколи у питаннях історії з ним радилися столичні науковці. Адже він не лише відмінно знав історію та пам’ятав дати, а й міг пригадати цікавинки про будь-яке місце чи споруду. Відмітимо, що до останніх днів краєзнавець полюбляв читати різні книги: художню літературу, історичні книги та романи. Багатьма книгами він ділився з журналістами, активістами, допитливими слухачами. За останні роки «Кременчуцька газета» зняла з краєзнавцем понад 30 сюжетів про наше місто. Проглянути їх можна на YouTube-каналі «Кременчуцької газети».
Корінний кременчужанин
Народився Євген Бергер 2 вересня 1939 року у Кременчуці.
«Моя Батьківщина – Кременчук. Хоча мої батьки не корінні кременчужани. Тато родом зі Смоленської губернії, потрапив до нашого міста в силу перипетій у 30–их роках. Мама родом із Власівки. Батько усе життя працював на «Кредмаші»: токарем, слюсарем-верстальником, фрезерувальником, стругальником. Мама працювала поваром у закладі громадського харчування. Спершу я закінчив 7 класів у школі №10 – та сама колишня школа біля залізничного вокзалу. А 8, 9, 10 класи пройшли у школі №4 – де зараз знаходиться ліцей №4 (перше приміщення навчального закладу). Тоді була постанова Уряду, коли після школи необхідно відпрацювати 2 роки, щоб вступити до ВИШу.
Я добросовісно вивчився і відпрацював ці роки токарем. Але далі мене призвали до армії. Служив у зенітних, а потім ракетних військах – у Московському, а пізніше у Туркестанському окрузі», – розповідав про себе він.
Інколи, під час наших розмов він пригадував історій з дитинства, коли вперше почав аналізувати життя:
«Не скажу, що я в дитинстві був особливим. Але для себе намагався зрозуміти певні соціальні явища. І багато яких мене щиро обурювали. Пам'ятаю випадок, коли у нашому класі навчався учень, мама якого працювала начальницею міського відділу зв’язку. Якось один хлопчик розбив йому носа, в результаті чого потрапив до директора, «на ковер» викликали його батьків і виключили на 10 днів із школи. А потім, на дивину, стався аналогічний випадок, коли цей же колись постраждалий школяр розбив носа іншому, у якого батько загинув на фронті і мама виховувала його одна, працювала звичайною робітницею на фабриці. І завуч на це сказав: «Нічого, заживе!» Те саме було і в газетах, кіно чи традиційних тоді виховних годинах. За радянських часів показувалося і писалося одне, а на ділі діялись протилежні речі».
Навчання та поїздки місцями «Тихого Дону»
Після служби в армії Євген Бергер поїхав навчатися до Ростова-на-Дону. Як він поділився колись «Кременчуцькій газеті», у 9 класі він прочитав томи роману Шолохова «Тихий Дон». Тож юнакові захотілося побачити ті романтичні місця і він вступив до Ростовського університету на філософський факультет. У перервах між навчанням Бергеру вдавалося подорожувати, знаходячи місця з роману.
Викладацька діяльність
Повернувшись до Кременчука, майбутній краєзнавець розпочав працю у школі № 6, потім у педагогічному коледжі, а за сумісництвом — у медколеджі, автомеханічному технікумі (60-70-ті роки), далі на загальнотехнічному факультеті ХІРЕ у Світловодську, згодом – у Кременчуцькому національному університеті ім. М. Остроградського. Його почуття справедливості та ліберальні погляди у тодішній час інколи приносили викладачу неприємності. Як розповідав, з одним із закладів йому довелося попрощатися через те, що не був строгим, як це було заведено радянськими порядками.
Виборювання української незалежності
Українських змін у 90-их роках минулого століття Бергер чекав разом з іншими патріотами країни та безпосередньо був їх учасником. Зокрема, підтримував політичних опозиційних діячів Кременчука під час прийняття Незалежності.
«Кременчук залишається без тих, хто 35 років тому все починав. Дуже жаль», – написав під світлиною краєзнавця колишній кременчуцький журналіст Олександр Курилов, який свого часу підіймав перший жовто-блакитний прапор у Кременчуці.
Сам Євген Дмитрович пригадував про товариськість та участь в організації Народного Руху України громадської діячки Тамари Просяник.
«Просяник замінила у місті політичного активіста Миколу Куценка. Історія нашого знайомства почалася 24 серпня 1990-го року, оскільки на той момент Кременчук був першим містом Лівобережної України, де того року був піднятий жовто-блакитний прапор – рівно за рік до проголошення Незалежності. Мачту зробили інженери КрАЗу. Проте через тиждень невідомі це ліквідували, а мачту кинули за парапет. На що Тамара оголосила безстрокове голодування, поставивши біля виконкому намет. Тоді починалися перші холоди. Я приніс їй батьківський кожух. З того часу ми дужче потоваришували. Хоча до цього були знайомими, оскільки я був учасником народного руху України, створеного наприкінці 80-их років», – розповідав Бергер.
Хобі
Відомо, що в дитинстві Євген Дмитрович дуже полюбляв кататися на лижах. Якось пригадував, як через це потрапив і в не дуже веселу ситуацію, яку уже в дорослому віці згадував з посмішкою. Так, одного разу через це пропустив і школу. Того дня він вийшов до школи з лижами та палицями, щоб так поїхати до школи. А по дорозі настільки захопився, що уже коли отямився, годинник показував, що почався урок. Тоді хлопець вирішив покататися до обіду. Проте коли повернувся додому, його чекали пояснення мамі, якій уже повідомили, що сина у школі не було.
Також відомо, що Бергер був затятим футбольним фанатом. В юності грав у місцевих товариських матчах.
Громадська діяльність
До останнього часу Євген Бергер брав активну участь у житті міста — був учасником комісії з перейменування топонімів у рамках деколонізації та декомунізації міста. За активну діяльність його нагородили почесним знаком «За заслуги перед містом». Того дня у своїй промові він згадав історію Кременчука. Адже саме історію він прищеплював усім, хто нею цікавився, відкриваючи слухачам нові і нові потаємні незвідані куточки міста. Не дарма завдяки ньому «Кременчуцька газета» провела не одну благодійну екскурсію у підтримку Збройних сил України. До останніх днів він переймався ситуацією на фронті, слідкував за новинами та вірив в другу українську незалежність.
Адже усе своє життя загадковий філософ прагнув незалежності — і в радянські часи, і часи уже російської агресії.
Його розповіді та голос назавжди залишаться у серцях його слухачів. Разом з ним віримо в українську перемогу!
Вічна пам’ять!
Нагадаємо, містяни попрощалися з відомим краєзнавцем Євгеном Бергером.
Екскурсії з Бергером: історія історичної будівлі у Крюкові.
Ліна Романченко
