Ексклюзивне інтерв’ю.
Напередодні, у кременчуцькому Міському палаці культури, відбувся благодійний концерт у рамках туру «ВОЛЯ» співочого тандему відомих українських артистів Катерини Бужинської та Михайла Грицкана. За годину до концерту «Кременчуцькій газеті» вдалося поговорити з зірками та дізнатися не лише про творчість, а й про інше - позасценічне життя зірок. Тож як з’явився дует Грицкана та Бужинської, як сила молитви допомогла родині Каті буквально врятувати свого брата, на що живуть співаки та чому майже всі кошти з концертів співаки віддають на ЗСУ – далі в інтерв’ю.
- Що означає воля? Для кого збираєте кошти? Скільки коштів зібрали?
Грицкан: Доля не доля, журба не журба, краще, ніж воля - нічого нема. Краще у полі піти в небуття, чим у неволі прожити життя. Сьогодні на передовій найкращі доньки і сини захищають нашу волю, нашу незалежність і нашу цілісність. Тому ми вирішили назвати наш благодійний тур «Воля».
- Для кого збираються кошти в рамках благодійного туру? Ми знаємо, що ваш брат, зокрема, служить військовим. І, значить, саме цій бригаді ви допомагаєте і донатите? Чи це так?
Бужинська: Ми вирішили збирати для декількох бригад. Для 10-ї штурмової бригади «Едельвейс», де мій брат знаходиться, який пішов добровольцем на фронт І для 82-ї бригади чернівецької.
Грицкан: Для нас, в принципі, немає різниці, тому що для нас це є одна перемога. І я думаю, що зараз мрія всіх українців цього світу – це наша Перемога. Тому наше рішення – допомагати нашим військовим, які сьогодні потребують нашої допомоги І ми вирішили, що ми на цьому культурному фронті маємо зробити все для нашої перемоги.
- Ви повідомляли спершу про зібраний для ЗСУ мільйон, потім про більші суми. Яка наразі сума і за який час ви її назбирали вже?
Бужинська: З часу спільних виступів зібрали більше 3,5 мільйона гривень на ЗСУ і нещодавно ми знов привезли кошти з Європи. У нас були і благодійні концерти в Словакії, в Словенії, в Хорватії, в Чехії і ми ще додали. І, сподіваюся, що з цих концертів, які будуть зараз і в Україні, ми теж зможемо щось зібрати для наших хлопців. На кожному концерті ми робимо благодійний аукціон, кошти, які в обсязі - всі 100% зібрання, йдуть на допомогу нашим хлопцям. Тобто, ви віддаєте ті кошти, зібрані завершенню концертів? За що тоді жити?
Грицкан: Ні, все 100% грошей, які на аукціоні збираємо, всі в обсязі 100% даємо на ЗСУ. Ви знаєте, ми рахуємо, ми вже не дуже молоді на сцені, і в житті, і в праці. І я думаю, що країна зробила дуже багато для нас, і зараз прийшов час, коли треба давати для неї.
- Який найтяжчий спогад з моменту повномасштабного вторгнення росіян на територію нашої Незалежної України?
Грицкан: Для мене це розуміти, що в такий час, коли люди навчились гарно спілкуватись, гарно одягатися, гарно відпочивати, гарно працювати – і тут приходить така війна. Для мене це найстрашніше. І вже скоро два роки, як я не можу до сих пір це розуміти своєю головою.
Бужинська: Для мене це хоронити молодих, талановитих, найкращий наш генофонд. Тому що я особисто знаю людей, і це мої друзі, які хоронили 20-річного сина, який навчався в Польщі, але сам повернувся, добровольцем пішов і загинув.Тому я розумію, що відчуваю, як і його мама, це страшенний біль. Тому що ти не можеш працювати, фінансово допомагати, ти не можеш просто хоча б молитися за тих, хто пропав безвісти, за тих, хто в полоні, за тих, хто покалічений, за тих, хто зараз на передовій. Те, що мені розповідав мій брат, як він теж зникав в безвісті, він майже був під ворожим танком, а лишився живим, дивом, тому що ми в самій родині дуже сильно молились Він його танк наставив вороже дуло, потім розвернувся і поїхав. І брат лишився живим, але він каже, що тиждень не міг розмовляти, він був в такому стані афекту, шоку. Тобто, війна — це дуже страшно, і перший день війни я була в Києві, я знаю, що таке війна, я побачила на власні очі пряме попадання в сусідній будинок, як все палало. І коли я позвонила своїм «колегам» (в лапках) з Росії і прислала, як я стою на фоні палаючого будинку, вони мені відповіли, що це фотошоп. І я їм сказала: не хочу нікого знати, ви просто страшні люди, Бога ви не боїтеся.
- Чия це була ідея - вам разом зробити тандем? Ви друзі в житті, так?
Бужинська: Ми не були прям такими друзями, ми земляки, ми з Чернівців, з Буковини, і давно були знайомі. Але ми ще до війни думали про спільний проєкт, тур, але щось воно не склалася. А якраз в нас з'явилась пісня «Весілля», тому що тема весіль під час війни була дуже актуальною, тому що було дуже багато весіль І я кажу, Михайло, в нас вже є дуетна пісня, давай спробуємо, зробимо концерт у Софії і настільки він пройшов успішно, що люди хотіли ще, і ще, і дуже багато людей просто не змогли потрапити. І після цього просто воно пішло, як по маслу, можна сказати.
Грицкан: Це ідея Господа Бога Дякую, воно не просто так. Як кажуть, на все свій час і Божа воля.
- Ваші спільні пісні - це ваші слова, чи це хтось вам пише?
Грицкан: Пишуть різні, автори, до речі, у нас сьогодні буде прем'єра дуетної пісні «Затримайся хоч на мить».
Бужинська: Нещодавно в нас вийшла прекрасна, дуже стильна пісня, вона така оригінальна, потужна «Чорний велюр». Ще ми співаємо пісню «Наше кохання» і «100 тисяч кроків».
- Любили і ваші російськомовні пісні. Немає бажання їх перекласти на українську?
Так, є бажання, якраз зараз цим займаюся, наприклад, пісня «Романсеро». Але сьогодні я буду представляти більш патріотичні пісні. Я хочу перебити, у нас дуже велика проблема з піснями Дуже багато пісень,і не знаємо, що вибрати. Якщо хтось думає, які ставити, у нас думаємо, які, шкода всіх викидати. І тому ми завжди стараємось робити короткі виступи, короткі концерти.
- Ось через це, що війна, як змінилася творчість?
Бужинська: Дуже змінилась, і творчість якраз мене і витягнула з стану депресії, тому що після початку війни я два місяці не могла співати, просто в мене пропав голос, зник. І якраз пісня «Сила кохання» - вона мене повернула до творчого життя, і звичайно те, що ми почали з Михайлом разом виступати, і наші спільні потужні концерти ми почали з Софії, потім у нас була Іспанія, Італія, Німеччина, Америка. Тобто, це трошки мене відволікає від оцих страшних думок. Тому що кожен з нас, ми розуміємо, що відбувається, і як далі, і ми не знаємо, коли це все скінчиться, коли вже буде нарешті наша перемога. Але кожен на своєму фронті і в тилу, ми зобов'язані працювати і не розслаблятися. Ми не знаємо, коли це все скінчиться, але ми впевнені, що це скінчиться, нашу перемогу, тому що інакше не може бути за нами Бог.
Грицкан: І ми віримо в нашу перемогу, в нас тур «Воля», це вже 11-й в Україні, чи 12-й, ми мали приїхати раніше в Кременчук, бо для мене він взагалі як рідний, я тут багато виступав, і в мій сольний концерт, і на День міста на площі виступав. Мені дуже подобається аудиторія, навіть на вулиці старі люди впізнають, кажуть: «Ми вас знаємо, дають яблука». Сьогодні я у вас став купувати яблука. Кажуть: «Ні, ми ваші шанувальники, беріть безкоштовно». Тому я завжди радий приїжджати до вас. Ми приїхали повним складом, нас 25 чоловік, тому буде справжня пісня. Пісня завжди піднімала дух, давала силу, віру, нашу перемогу. І я хочу сказати цим людям, які рахують, що зараз концерти не на часі, я вважаю, що концерт – це не розвага, це філософія життя І я впевнений, що сьогодні наші глядачі вийдуть в такому певному стані, вони повірять в кохання, повірять в тепло.
Бужинська: Я хочу сказати, що пісня підіймає бойовий дух, пісня окриляє, нас українців зараз дуже легко відрізнити, у нас усіх сумні очі Тобто, ми вже іншими не будемо, у нас у всіх очах оцей біль, ми вже знаємо, що таке війна, ми живемо одним днем. І як Михайло співає, що кохання приходить раптово, вона не має ні віку, ні часу, і зараз кожна людина розуміє, що завтра може бути останній день. І треба встигнути, і поїсти смачно щось, і зустрітися з друзями, і зустріти кохану людину. Тобто, все одно ми на зло ворогу будемо і співати, і танцювати, і жити, і кохати, і любити, і триматися задля нашої перемоги.
Олег Булашев
Ліна Романченко
Відео Микити Ліцкевича та Єгора Мовчана
