Інтерв’ю з Анною Зінчук.
Нещодавно у Кременчуцькій художній галереї відбулася виставка кременчуцької мисткині та художниці Анни Зінчук. Тут зібрані близько 90 її робіт: з колекції самої майстрині, взяті у друзів та її покупців. Загалом же очі розбігаються від яскравості робіт та різноманітності: вони виконані олівцем та фарбами, розписані по склу та тканині, є тут навіть гравюри. Перед вашим зором буквально оживатимуть декоративні птахи, яскраві квіти, кременчуцькі пейзажі та старовинні будівлі, філософські мотиви, східні та навіть космічні культури. Ось два самураї готуються до бою, перелізши з пензлика Анни на скло, у іншому кінці на тканині красується сакура, у центрі залу – історичні будівлі Кременчука. А обрамлюють це все квіти, жінки, Великодні листівки.
Окрема увага припадає до світлин Анни, на яких закарбовані моменти її роботи в оформленні стін деяких будівель Кременчука та сусідніх Горішніх Плавнів. А також показана її творча співпраця з організацією Червоного хреста, для якого Анна зобразила засновника Червоного хреста (фото роботи теж можна побачити в галереї).
Експозиція триватиме до 25 лютого. Тож Кременчуцька газета вирішила поспілкувалася з самою художницею, щоб розповісти читачам про неї як про особистість, та показати – як дитяча любов до мистецтва перетворилася у справу життя та її історію успіху.
- Я запрошую всіх громадян міста, моїх друзів, близьких, знайомих прийти на виставку. На ній я представила роботи, виконані в різних техніках і різних жанрах. Бажаю, щоб кожен, хто сюди прийде, знайшов тут щось для себе, щось своє. За допомогою своїх робіт я дуже хотіла, щоб люди хоч на хвилинку отримали задоволення, спокій і хоч маленьку радість у цей нелегкий час. Тут зібрана невелика частка тих робіт, які я написала за життя. Але це ті роботи, які в мене були, і які також мені люб'язно надали мої клієнти, друзі та близькі, які зберігались у їх колекціях. І я дуже вдячна їм за це.
- Ви пишете в різних техніках і на різному матеріалі. Для мене, наприклад, особливо цікавими є роботи по шовку та склу. Розкажіть про ваші техніки роботи?
- Я працюю як художник-графік. Також займаюсь живописом. Малюю на полотні, на картоні, на папері, загалом на всьому. Дуже люблю з дитинства малювати і щось творити. Тому це таке моє хобі, яке супроводжує мене все життя і допомагає в скрутні часи хоч трошки тримати себе в гарній емоційній формі.
- Зараз, до речі, багатьом радять займатися арт-терапією. Але для вас це, мабуть, ще й професійна сторона вашої особистості?
- І те, і інше. Я особливо вдячна тим людям, які зараз проводять майстер-класи для дітей. У нашому місті це розвинута сфера, яка дуже допомагає людям. Проте окрема моя вдячність - художній школі, яку я закінчила в дитинстві, і моїм викладачам - за ті навички, які вони допомогли мені розвинути. Моя перша вчителька - Анна Арламова – художник-графік. У нашому місті вона видатна мисткиня, її всі дуже добре знають. Вона ввела наш клас і прищепила нам велику любов до роботи з графікою, тушшю, з пером та іншими техніками, які розвиваю до тепер.
- Що вас спонукало піти в художню школу і коли зрозуміли, що хочете малювати?
- Я малювала з дитинства. Моя мама за руку повела мене в художню школу, яку я закінчила в 1986 році. Мабуть, деякі викладачі мене пам'ятають. Зокрема, Тетяна Володимирівна Шуляк, наприклад, в мене викладала історію мистецтва. У неї зараз виставка приходить у нашому краєзнавчому музеї. Я дуже її поважаю, в неї навчалася і моя донька, роботи якої теж представлені на цій виставці. Їх небагато, але в них особливо відображено те, що Тетяна Володимирівна привила їм: любов і знання при роботі з кольором.
- Яким був Ваш шлях після художньої школи?
- Гадаю, коли людина працює за своїм фахом – це щаслива людина. Так пощастило і мені. Я навчалась в художній школі, потім в художньо-промисловому технікумі в Києві (тепер Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну і. М.Бойчука – авт..). Цей технікум на той момент не випускав дизайнерів, тож здобувала спеціальність «Техніка художнього конструювання». Потім я вступила до Київського будівельного інституту на архітектуру. Працювала Києві у сфері торгової реклами та маркетингу. Потім працювала у відділі торгівлі у нас - теж дизайнером та оформлювачем. Тобто, я все життя займалась своєю професією. Згодом займалася дизайном і працювала в Житлоінвесті. Але це вже були інтер'єри: квартир, будинків, кав’ярень, барів, ресторанів. Ви можете на виставці побачити фотографії деяких із них. Їх дуже багато. Я розуміла те, що художні навики допоможуть це робити якісно. Тому я всі свої особливі навики намагалася залишити і на тих стінах. На той момент досить багато розписувала стіни, і створювала картини для цих закладів. Деякі з них ще залишилися і можна побачити.
- Можете ці заклади назвати?
- Узакладі харчування «Хутірець», що на зупинці «Дормаш». Також деякі ще залишилися на Молодіжному: зараз це ресторан «Маріо».
- А коли ви малюєте поза роботою, як знаходите на це час?
- Пишу у вільний час. Зараз я працюю в відділі маркетингу дизайнером в ПрАТ «Кременчукм'ясо» торгової марки «Фарро». Я працюю там уже 13 років і дуже задоволена своїм колективом. Адже ми спілкуємося, знаходимо підтримку один в одному. У свій вільний час намагаюся малювати і відводити окреме місце, так сказати, своїй улюбленій праці, своїй професії.
- На виставці тут ще багато картин, які зображають відомі місця Кременчука. Розкажіть про ці будівлі і місця та чому Ви вирішили передати саме їх?
- Я народилася в Кременчуці, тут народились мої пращури: прадід, мої дідусь і бабуся. Я дуже люблю своє місто, багато про нього знаю. Деякий час я працювала в міській раді в виконкомі. І у цей час збирала багато фото нашого міста, змальовувала їх. І дуже вдячна людям, які допомагали мені в цьому, які показували – що у ньому було колись, яке воно було гарне, культурно розвинуте. Дуже хочеться, щоб воно було таким же гарним. Але, на жаль, війни несуть розруху. І наше місто після Другої Світової було розбите практично все. А от те, що було до цього, хочеться зобразити на своїх полотнах. Ці картини зберігаються і в міській раді, і в деяких офісах. Тобто, людям вони цікаві. І це дуже приємно.
- А ще у Вас тут є Міський сад, і Свято-Миколаївський собор, будівля колишнього банку. Що ще?
- Окрім банку, у нас залишилась також будівля міської типографії. Дуже б хотілося, щоб вона залишилась і надалі. Зазвичай люди не звертають уваги на цю будівлю. Але, можливо, коли вони побачать її на полотні, вони дійсно подивляться, що навколо них багато старовинного та цінного. Бо ми не дивимось навкруги. Так що приходьте, дивіться, звертайте увагу. І не лише на будівлі довкола.
- Чи є серед робіт яка окрема, до якої у Вас особливе ставлення?
- До кожної роботи ти повинен відноситися дуже відповідально - з душею. І якщо у неї буде вкладена часточка душі – тоді і буде гарно. Адже якщо без душі – може бути гарно. Але не тепло. Не тепло.
Нагадаємо, У Кременчуці відкрили три виставки: дві з них присвячені одній людині
Ліна Романченко
Відео Микити Ліцкевича
