Інтерв'ю з «гострими» кутами.
Нещодавно панно, яке має назву «Друк нашої партії» і розташоване на будинку, що неподалік Кременчуцького міського краєзнавчого музею, змінилось. Пройшла реставрація на вимогу процесу деколонізації, який триває в Україні. Її проводила кременчуцька художниця Інна Моісєєнко.
Суперечки щодо долі цього витвору мистецтва точились не один місяць. Лунали пропозиції його прибрати зовсім, завісити полотном. Але знайшовся компромісний варіант - змінити саму мозаїку, прибравши сліди комуністичного минулого.
Тож як проходив процес, розповіла художниця у ексклюзивному інтерв'ю нашій редакції.
- Чи був у вас подібний досвід роботи?
- Реставрація витвору мистецтва - це моя перша робота. Але я раніше створювала мурали. Адже я художниця, яка працює в різних техніках, в різних жанрах. Я постійно беру активну участь в мистецькому житті не тільки України, а й світу.
- Як ви отримали цю пропозицію? Як це все почалося?
- Почалося з того, що мені зателефонувала журналістка, яка в мене в телефоні записана як Марія, і спитала, чи зацікавлена я допомогти місту і зробити таку роботу. Адже була потреба, щоб примирити 2 табори, які не є конфліктуючими, але їхні погляди на одне і те саме під різними кутами. Один табір - за те, щоб зруйнувати цю мозаїку, яка є наслідком радянських часів, а інший - за те, щоб повністю зберегти, як витвір мистецтва. Правда була і там, і там. Але тільки в руйнуванні правди нема. Бо це дійсно витвір монументального мистецтва. Ми не можемо викреслити цей напрямок у мистецтві, тому що це теж частина нашої історії. Але можемо трансформувати, прибравши символіку, приховану потужну рекламу радянських часів. Тож з мозаїки прибрано заклики, надписи, ордени Леніна, звісно, зірки червоні. Однак при тому максимально все залишено. Центральна фігура мозаїки трансформувалася з червоноармійця у воїна Другої Світової війни. Вона має право на життя, тому що ми потерпіли в тій війні навіть більше, ніж Росія, яка на себе перекладає, як нащадок Радянського Союзу, наслідки перемоги.
- Приступивши до роботи, ви мали ескіз якийсь?
- Так, ми зробили низку ескізів і були різні підходи до суперечливої центральної фігури. Інші не викликали ніяких суперечок. Звісно, що червоний прапор мав перетворитися на щось інше. Він міг би бути навіть нашим державним прапором, але композиційно і за кольоровими плямами це неможливо. Руйнувалася б канва цього витвору. Тому було вирішено перетворити червоний прапор на прапор УПА.
- А скільки часу тривала реставрація і хто вам допомагав?
- Працювала я, мабуть, в цілому десь місяць. Тому що спочатку в нас не було будівельного риштування, адже, скажімо, це дуже коштовний атрибут, для того, щоб працювати на висоті. Ми починали з драбин-стрем’янок. І доки не вирішили питання із риштуванням, робили все, що могли, щоб не було простоїв. Але вже до цього тривав процес декілька тижнів. Це і мозковий штурм провели, як підійти до роботи, щоб не нашкодити. Коли нам привезли риштування, то один майстер сказав: «Що ви тут возитесь? Я б короїдом (фасадна штукатурка, ред.) за 2 дні тут усе закатав і було б красиво». На жаль, зараз чимало витворів мистецтва у нас короїдом закатують, тоді коли у всьому світі намагаються зберегти наслідки своєї цивілізації, культури. Річ у тім, що ми довгі роки були позбавлені змоги і необхідності підтримувати зв'язок з нашою глибинною культурою, тому що нас її не вчили, не було від кого перейняти.
- Запитання, які зараз хвилюють багатьох кременчужан. Наскільки стійкі фарби, які ви використовували? Скільки це панно матиме такий вигляд?
- Ми робили ставку на те, що панно повинно бути довговічним. А що це значить? Це значить те, що фарби повинні бути протигрибковими, відштовхувати вологу, але дихаючими. Вони повинні щільно укривати поверхню, до якої вони прилягають, а значить потрібні ще ґрунтувальні матеріали, очищення, покривні матеріали, які закріплять цю фарбу. Тобто всі три технологічні стадії, які треба використовувати для того, щоб ці фарби тримались, використані. Це і сучасні силіконові фарби - найсучасніші, найгарніші з усього можливого ряду, який є зараз в світі. Тобто я маю надію, що це буде дуже довговічна робота.
На фото: Так виглядає панно після реставрації
- Тобто саме використанням цих матеріалів пояснюється, що роботи та матеріали коштували десь 60 тисяч гривень? Такі цифри обговорювалися у місті.
- Дивіться, риштування - дуже коштовна річ. Ескізи, фарби - теж коштовні. Ну і робота на висоті. Варто зазначити, що панелі, з яких створена ця мозаїка, ще прибиті до стіни. Ми робили дослідження і встановили, що це анкерні закладні деталі. Це дуже велика вага. Якби ще поштукатурити цю стіну (як лунали деякі пропозиції, авт.), вона б важила ще додатково понад 2 тонни. Крім того, ця стіна вже не має 90 градусів до вертикалі своєї конструкції. Я не скажу, що вона знаходиться в аварійному стані, але на межі. Роботу виконано за кошти соціально відповідального бізнесу.
- Ви знайомі з Миколою Хахіним - митцем, що створював мозаїку?
- Так, ми навіть члени однієї гілки Національної спілки художників України і місцевої нашої Кременчуцької міської організації, як її ланки. Звісно, що на всіх зборах ми бачились, розмовляли, приятелювали, наскільки це можливо. Хоча я не вірю в дружбу за віком, а вірю в дружбу за однаковими поглядами, за інтересами. Це світла людина, гарний художник.
- Він знав, що ви виконували ці роботи?
- Ні, не знав. Він зараз знаходиться у сина, за кордоном. Якби він тут був, я не знаю, яким би цей процес був. Не думаю, що художник будь-якого рівня і будь-якої толерантності був би радий, якби втручалися в його витвір. Але в нас просто немає вибору, бо знести це – це варварство. Залишити, як було, теж не можна.
- Чи не суперечать ті зміни, які ви внесли в мозаїку, чинному законодавству?
- Я не законник, не депутат, щоб знати досконало все законодавство. Але під закон про де-совєтізацію, як там правильно його називати, це підпадає. Ми повинні бути уже суб'єктами, а не об'єктами політики та історії, і це зрозуміло. Навіть на скульптурі Батьківщини-Матері у Києві зрізано радянський герб. Це теж частина нашої історії.
- Що б ви хотіли сказати містянам, як у розрізі реставрації мозаїки, так і в цілому?
- Дорогі мої земляки, я дуже рада бути кременчужанкою останні 25 років. Я народилася в місті Нова Каховка, яке зараз в російській облозі, там, де підірвали ГЕС. Я не вважаю своїм рідним містом лише Нову Каховку, або тільки Полтаву, де я 10 років прожила, або Кременчук, де я 25 років прожила. Всі вони любимі, дорогі моєму серцю, як і міста, і куточки світу: такі, як Крим, Париж. Їх можна перераховувати і перераховувати. Наш Кременчук не гірший Риму чи Парижу. Це місто зі своєю історією, зі своїм характером. Просто давайте робити його кращим разом. Приходьте частіше на всі заходи, які є в місті, слідкуйте за тим, щоб у нас було чисто, щоб у нас зеленіли сквери, садіть дерева, ходіть на виставки. Просто любіть життя!
Нагадаємо, на панно-мозаїці почали прибирати комуністичні написи.
Стало відомо, що збираються робити із панно на вулиці Соборній.
Олена Ліпошко
Відео Єгора Мовчана
