Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Вівторок, 7 Лютого 2023
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Ви є тут

Кременчуцька волонтерка Маргарита Туаєва: «Я постійно пишу їм СМСки, чекаю, що хтось відповість»

4 грудня 2022

Дівчина говорить про найстрашніше і закликає об’єднуватися, аби перемогти.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України, у мешканців нашої держави з новою силою пробудилося бажання допомагати, докласти максимум зусиль задля Перемоги. У кожного свої методи, справи і вміння. Тому що важко залишатися осторонь.

Кременчуцька газета продовжує знайомити своїх читачів із людьми, які роблять неоціненний вклад у спільну і таку важливу для всіх нас справу.

Маргарита Туаєва – логопед-дефектолог, яка до війни займалася з дітьми з інвалідністю та разом з групою волонтерів створила «Особливий театр». Але вторгнення військ рф внесло свої корективи у життя та діяльність дівчини.

«Потім було 24 лютого 2022 року - у нас не гупало, слава Богу, і було не зрозуміло, що відбувається. Три дні я з глузду сходила. Чоловік закрив мене вдома і забрав телефон, на всі дзвінки сам відповідав, аби я не хвилювалася. Говорив: «Ти відпочиваєш. Поки голову свою не почистиш – нікуди не рипаєшся!». Вперше я вийшла із дому, начебто щоб отримати переказ коштів і побігла по всім волонтерським центрам», - розповідає Туаєва.

Вона навчалася у педагогічному коледжі ім. А.С.Макаренка, тому у гуртожитку саме цього закладу почала допомагати. Передусім хотіла йти на війну у якості бойового медика, але потрапила  таки через волонтерство.

«Ми продовжували допомагати як сім’ям із дітьми з інвалідністю, якими опікувалися до війни, так і переселенцями», - говорить Маргарита.

Її ж власні сини волею випадку наразі перебувають у різних країнах за кордоном.

Перший досвід

Маргарита Туаєва згадує, що з часом у Кременчуці налаштували адресні допомоги людям з інвалідністю, як то, наприклад, раз на місяць надходить безглютенова їжа. Для діток також діють пункти видачі одягу та спецхарчування.

А далі була перша «гаряча точка». Маргарита згадує, як її чоловікові довелося стати для неї особистим янголом-охоронцем:

«Він допомагає із пошуком деяких речей, їздить зі мною, адже мій стан здоров’я продовжує бути нестабільним (від вибухів починає гойдати, не розумію, де я і що відбувається, треба ввімкнутися за секунду)… Чоловік підтримує, але інколи сердиться дуже, що коли мені погано, бувають напади. Коли я у хлопців (на передовій, ред.), я взагалі не хворію... Він вперше їхав, як охоронець взагалі поруч, тоді зрозумів, що до мене там не відносяться, як до якогось об’єкту жіночого, і відразу заспокоївся. Хоча я завжди від’їжджаю з повними кишенями цукерок. Вони (військові, ред.) більше як до сестри до мене ставляться». Вона розповідає, що першого разу треба було друга чоловіка «витягнути», адже у нього був важкий психологічний стан. «Його майже за пів години дістали з позиції, хоча мали б витратити на це три доби, і забрали у місто. Кілька днів він дивився на нас і не міг повірити, що все насправді, бо воює із 2014 року. В одязі пару днів просидів, не вірячи.

Психологічно важко їм переключатися», - Маргарита згадує, що коли приїхали саме до підрозділу друга, привезли генератор та інше обладнання.

Там зустрілися із «Чорними тюльпанами» - це хлопці, які займаються гуманітарною місією – пошуком загиблих і «грузом 200».

Туди повезли інструменти, генератори, обладнання, медицину. Волонтерка розповідає, що того разу всьому підрозділу переформатувала аптечки, поклала турнікети замість джгутів. А ще й лекцію провела по тактичній медицині. Дівчина переконана, що досвід важливіший за освіту. Вона передивилася силу-силенну навчальних відео, пройшла безліч тренінгів, включаючи і навчання з американськими парамедиками.

Те, що не забудеться

Кременчуцька волонтерка має у своєму арсеналі безліч історій «звідти», частину яких розповідати не можна. А деякими радо ділиться.
Дівчина згадує одну із поїздок в Ізюмському напрямку у село із населенням у 70 чоловік.

«Коли приїхали туди, були в шоці: усе розбито, мости зруйновані, бойові комплекти валяються, куча розтяжок стоїть - там ніхто, нічого «не чистив». І в лісі якісь перестрілки. Кажуть: «то наші». І тут над головою пролетіли два вертольоти, невідомо чиї. Всі в лісі за деревами поховалися, тож зрозуміли, що це не «наші».
А іншого разу на Донбасі, коли пролетіло два вертольоти, то отримала таку відповідь: «Наші, ти ж бачила, там у вікні був прапор України».

Марго згадує, що якось, перебувала на позиції, тоді стався вибух. І щоб дівчина не лякалася, військові їй зіспокоювали, що то шафа за сараєм упала. Було й таке, що перечепилася через щось у темній кімнаті, думала, що сковорідка, а то виявилося гранатою.

Найбільші страхи

За словами Туаєвої, на війні вона найбільше боїться саме гранат і через це над нею постійно кепкують. А далі зізнається, що найгірша новина – це коли хтось «двохсотий».

«Як показала практика, із полону людей дістаємо, а «200» - це кінець. Я й у цивільному житті ніколи не ходила на поховання. Для мене всі живі. Вірю, що вони досі десь на позиціях. Я постійно пишу їм СМСки, чекаю, що хтось відповість.

Але можу плакати годинами. За цю війну, з 24 лютого, моїх «200-х» вже 234 людини, тих, кого знаю особисто. Кожен з них залишає слід…» - ділиться жінка.

Тільки всі разом

Активних волонтерів, які часто курсують із благородною місією, уже впізнають на постах. Туаєва розповідає, що «там» для цивільних в пріоритеті: підгузки для дорослих та дітей, дитяче харчування, вологі серветки, медикаменти. Для військових: термобілизна, тепла форма.

«Спальники, все військове, одяг, взуття – мабуть, немає такої графи, якої нам не треба. Дощовики потрібні - зараз осінь, якісь гамаші непромокаючі, галоші. Тобто, щоб не мокли наші хлопці і після дощу знову від грипу не лікувати», - говорить Маргарита.

За словами волонтерки, першою її задачею було визначати психологічний стан хлопців і розуміти, яка саме їм допомога потрібна. Вона, крім корисних і смачних речей, приїжджає на позиції із розмовами та підбадьорюючими історіями.

«О, Марго приїхала, все хлопці шикуємося, зараз будемо слухати жарти», - так оголошують її приїзд командири на «точках».

Волонтерку називають «Наша богиня розвідки» або «Вогником», однак із позивним вона ще не визначилася.

Марго радить кожному, по-можливості, допомагати тим, хто боронить нашу Батьківщину.

«Матусі дітей з інвалідністю квасять капусту, ліплять пиріжки, печуть млинці. Ми просто тоннами веземо туди випічку. Хлопці за таке вдячні більш за все, бо це смаколики з дому. Дівчата стають янголами для хлопців», - розповідає Маргарита.

І додає, що дуже важливими є дитячі малюнки: ними обклеєні всі бліндажі, а деякі з них військові біля серця тримають, як обереги.

«Тільки разом ми щось зробимо. Коли ми разом - ми сильні. У нашому місті є багато людей, які роблять вагомі справи, і за моєю спиною люди, без яких я б не справилася. Чудово, коли кожен зайнятий якимось ділом, що наближає нашу перемогу. От бабусі, які дивляться телевізори, хай їх виключають і плетуть шкарпетки. Перемога за нами, якщо ми будемо згуртованими», - закликає Маргарита.

Нагадаємо, кременчуцький волонтер Рубан про те, як везти допомогу на лінію фронту.

Укріплення міста, прихисток ВПО та допомога захисникам: добрі справи кременчуцького депутата-благодійника Лазоренка.

 

Спілкувалася Тетяна Красельникова

Фото з власного архіву Маргарити Туаєвої

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися