Про іконописця, який почав писати ікони з 14-15 років.
Кременчуцький художник-реставратор Михайло Шпак не лише відновлює ікони, а й пише нові. Під час повномасштабного вторгнення рф в Україну він працює над відновленням Успенського храму в місті Барвінкове, Ізюмського району, Харківської області. Споруда зазнала пошкоджень унаслідок ворожих обстрілів, коли російські війська підійшли впритул до населеного пункту.
Ми запитали в майстра, чому він взявся за цю роботу, а також де його творчість можна побачити в Кременчуці.
«Я народився на Закарпатті, а в Барвінкове ми переїхали родиною, коли мені був рік. Там пройшли моє дитинство і юність, аж поки не поїхав навчатися до Харкова», – розповідає Михайло Шпак.
Пригадує, що в Харкові познайомився із майбутньою дружиною Вірою. Разом навчалися в Харківському державному художньому училищі (ХДХУ). Дівчина була з Кременчука, тож після навчання вони приїхали сюди.
– Чи були у вас у роду іконописці?
– Ні, нікого не було. Мама, правда, дуже любила малювати. Добре виходило, навіть білочку малювала, показувала нам. Але художників, які створювали ікони, у нашій родині не було.
– Як ви прийшли до іконопису? Адже для цього потрібне благословення.
– Мій хрещений батько пішов у монахи в Почаївську Лавру. Ми з ним переписувалися, і він запропонував мені намалювати якусь іконку. Я намалював, відправив йому, а він показав іншим монахам. Потім відповів: «Тобі треба серйозно вчитися і писати ікони». Тоді мені було років 14–15. Уже не пам’ятаю, кого зобразив на тій іконі. Але потім отримав благословення йти навчатися в художню школу. Спочатку я навчався в Барвінковому, а потім – у Харкові в училищі. Окрім того, відвідував іконописну школу у храмі Петра і Павла. Згодом, під час навчання, цей храм і розписував.
– Після завершення навчання ви продовжили займатися іконописом чи довелося змінити професію?
– Ще коли навчався в ХДХУ та іконописній майстерні, довелося працювати в історичному музеї – клав смальту (кольорове, непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або пластинок, руд.), готував поверхні для розпису, робив фони. Тоді ж отець Миколай із Барвінкового вирішив реставрувати храм, оскільки фарба вже обсипалася. Я взявся за реставрацію. Він подивився і сказав: «Все так гарно виходить». Але я також писав картини. Деякі продавав через художній салон, що був на бул. Пушкіна (нині бул. Українського Відродження). Також створював ікони, виставляв їх у монастирських лавках, реставрував старовинні образи. Мої роботи можна побачити в: храмі в селі Піщаному, храмі в Кам’яних Потоках, Троїцькій церкві в Кременчуці.
– Як почалася робота з відновлення Успенського храму в Барвінковому?
– До мене звернувся настоятель Успенського храму Мстислав (син покійного отця Миколая). Він знав, що я займаюся реставрацією, і повідомив, що вівтарна штукатурка почала осипатися – потрібно було терміново її відновити. Спочатку я скептично поставився до цього, адже війна ще триває. Саме Барвінкове дуже обстрілювали, на вокзалі стався вибух. Але коли приїхав подивитися, то зрозумів: якщо не закріпити відразу, буде ще гірше.
– Які складнощі виникли під час реставрації?
– Виявилося, що штукатурка не цементна, а глиняна, і від вібрацій вибухів вона сильно постраждала. Сучасні будівлі зміцнюють металевою сіткою під штукатурку, а цей храм – старовинний, там ще дранка. Тобто хрест-навхрест набиті дощечки, а на них накладена глина. Вона відпадала великими шматками.
– Чи траплялися під час роботи якісь незвичайні явища?
– Так, коли ми вже закінчували реставрацію, сталося диво: із правого ока однієї з фігур Трійці потекла сльоза. Я навіть сфотографував це. Думаю, що це явище, якому немає пояснення, пов’язане з війною. А ще понад 10 років тому на іконі «Марія Єгипетська», яку я реставрував, проявилося червоне миро, схоже на кров. Спершу я подумав, що хтось забризкав ікону, тому зняв плями, але вони згодом проявилися ще більше.
– Ви нещодавно написали ікону Рівноапостольної Олени і реставрували ікону Святого Пантелеймона. Розкажіть про це.
– Так, реставрував ікону Святого Пантелеймона Цілителя. Вона була великого формату. А поруч, за симетрією, потрібно було розмістити ще одну ікону – вирішили, що це буде Рівноапостольна Олена, мати імператора Костянтина. Ця робота для мене особлива, адже Успенський храм у Барвінковому – рідний для мене. Коли наша родина туди переїхала, люди мало ходили до церкви, більшість були атеїстами. А ми приїхали із Закарпаття, де всі віруючі. Мама водила до храму всіх дітей, а нас у сім’ї було п’ятеро.
– Чи маєте помічників?
– Як такої бригади у мене немає. Дружина – дизайнерка, вона готує все перед виконанням робіт, займається літографією. Також є знайомі художники, ентузіасти, які їздять зі мною. Але багато хто вже виїхав за кордон. Наприклад, один із них – Коля, він уже пенсіонер, тож лазити по риштуваннях йому важко.
– Які у вас плани на майбутнє?
– Найбільше хочеться, щоб закінчилася війна і я зміг завершити реставрацію Успенського храму. Я також проводив реставраційні роботи в каплиці ЦНАПу в Кременчуці. Хотіли продовжити розпис, вже був проєкт, але війна все зупинила…
Повернення ікони цілителя Пантелеймона
Ікона Пантелеймона цілителя – одна із старіших в Успенському храмі Барвінкового. Їй, як і самому храму, майже 150 років. Від часу образ святого був пошкоджений — дуже закопчений, дерево побите шашелем. Важко сказати, чи колись ця святиня реставрувалася. А ось зараз Ікона Пантелеймона цілителя оновлена і представлена у храмі в своєму первозданному вигляді.
«Роботи по реставрації виконав на наше прохання художник-реставратор Михайло Шпак. Майстер добре попрацював над іконою. Оновлювані роботи образу виконані бездоганно. Тепер ікона має й кіот. Михайло – наш земляк, має барвінківське коріння, зараз мешкає у Кременчуці. Він вже багато років допомагає нашому храму. Дякуючи Михайлу ми відновили після обстрілів наш вівтар. А ще художник написав спеціально для нашого храму нову ікону рівноапостольної цариці Олени і подарував її нам», – розповідає настоятель храму Мстислав Сакідон.
Олена Ліпошко з використанням матеріалу сайту Барвінкове Іnfo
Фото із особистого архіву Михайла Шпака
