Зустріч, яка була відтермінована на рік.
Днями у Кременчуці в спектаклі «Ревізор» виступив Народний артист України Олексій Вертинський. Він відомий глядачам за різноманітними ролями у різних проектах. Однак, якщо ви дивились хоча б один фільм за його участі, то не забудете ніколи. Перед спектаклем і повітряною тривогою журналістам Кременчуцької газети вдалось взяти в артиста ексклюзивне інтерв’ю.
Доброго вечора! Раді вас вітати. У Кременчуці вистава «Ревізор» мала відбутися 26 лютого 2022 року,та зрозуміло, що її перенесли. З того часу багато що змінилось.
Так,зараз нерозбериха в усьому відбувається. Ось і Гоголь попід гарячу руку потрапив. Та Бог з ним. Із часом все стане на свої місця. Моєї особистої позиції з цього приводу абсолютно немає. Мені здається, що Господь тут ні до чого. Тут скотина путін винен. І вся росія, що замутила проти нас війну. Сволота!
Тобто не потрібно переглядати роль Гоголя в історії України?
Зараз нічого не потрібно робити. Все що викликає якісь питання – просто відсторонити. Пройдуть роки. Може століття. Наші правнуки вирішать, чи потрібно їм це. Якщо сьогодні, щось якийсь «геморой» несе, то краще відсунути і не перейматися.
Де Ви зустріли повномасштабне вторгнення росії в Україну?
У мене скасувалась поїздка в Одесу. І раптом 24 лютого у мене в «Вайбері» якийсь бум; купа повідомлень про те, що стріляють. За вікном я цього не відчув, але потім докотились гупання. Не пам’ятаю того моменту, коли з’явилось офіційне повідомлення, що рашка пішла на нас війною. Але нерви не до чорта. Посипались телефонні дзвінки від родичів із одним запитанням – як ви там. З усього світу – Швейцарія, Іспанія, інші країни. Всі пропонували їхати до них. Але я кажу: «З якого дива? Я залишаюсь вдома. Що під руку потрапить – буду ним відмахуватися від ка*апів сраних. Багато моментів вже не пам’ятаємо. Та окрім всього, донька (Ксенія Вертинська, авт.) телефонує і каже, що їдемо. Куди всі – туди і ми. Кажу: «Ви здуріли? Я нікуди не проїду. Я лишусь в Києві». Врешті решт ніхто нікуди не поїхав. Усі залишились в Києві у мене: донька, онучка, чоловік її, собака. Так всі разом і досі ж тусуємось. Уже не можемо розлучитися.
Тобто тут позитивний момент у цій війні, що родина об’єдналась. А був момент, який здається найстрашнішим?
Та все страшне. Що може бути страшніше, ніж те, що переживаємо зараз. Для мене найстрашніше все, що в Інтернеті «злизав», все що стосується мене не буду порівнювати. Найстрашніше – Буча, Ірпінь…Боже-Боже, як це можна пережити і не «поїхати» розумом я не знаю. Але вистояли.
Який був перший спектакль, де ви грали уже під час воєнного стану?
Я був страшенно здивований, коли наприкінці травня, після кількох місяців затишшя, раптом телефонний дзвінок і повідомлення: «Театрам дозволили починати грати». На мене посипались запрошення з усіх театрів. Телефони «розриваються». Всі хотіли, щоб я одночасно в усіх постановках грав.І тоді було таке, що щодня десь щось грав.
Зараз ви доїхали в Кременчук. Як Вам наше місто?
Років 50 тому я служив у Кременчуці. Не пригадую вже номер військової частини. Але точно пам’ятаю, що була ракетна частина. Уявіть, я служив у цьому місті, але не вдалось сюди приїхати.
Чи були місця в Кременчуці, які Вам запам’ятались, куди вас військослужбовців водили?
Та нікуди нас не водили. Чесно признаюсь, що мене не так часто і відпускали. До мене мама, сестра, брат приїжджали. Але не всі відразу, а по черзі. Вони мене забирали на КПП , везли в готель. Вони дивились, як я наїдаюсь, як на їх очах «розпухаю». Потім я дрімав і мене відвозили назад. Мої гулянки тоді були такі: наїстися і відіспатися. У мене тут був і товариш по службі Міша Ломоносов. Він був місцевим і запрошував до себе на обід. Але демобілізувався раніше за мене. І з мамою його знайомий. Може і зараз живе. Але зараз нам з ним по 101 році. Не знаю, чи живі чи здорові?
Якщо повернутися до початку нашої розмови до п’єси «Ревізор» Гоголя. Ви у школі її читали? Адже в програмі була обов’язкова.
Не пригадую… Здається, що вчителька розповідала. Вона говорила, що це комедія, але чесно признатися,якщо я її і читав, то абсолютно була не цікавою, не комедією. Тоді було не цікаво. Те, що смішно було в 19 ст, то може вже і не зовсім можна називати комедією в 21 ст. Вирішили поставити і подивитися, що з цього вийде. Але принаймні із цією виставою «Ревізор» об’їхали усю країну. Але я дуже скептично реагую, як зараз режисери беруть у постановку класиків. Того ж Молєра, якихось допотопних режисерів, яких неможливо читати. У мене така ж реакція. Ви хочете, що сказати, що вони лунатимуть? Не уявляєте, скільки зусиль я докладаю. Щоб все оживало і було в унісон із сьогоденням. Це не просто.
Щоб ви побажали кременчужанам у ці нелегкі часи?
Перемога буде за нами. Це безумовно! Але ніхто не знає, коли розчавимо ворога. Треба дочекатися перемоги і вже «відірвались» на-повну. А так опускаються руки, здається буде не при моєму житті. (На цих словах пролунав сигнал повітряної тривоги, авт.) О, тривога!
Довідка
Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру.
Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».
Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).
Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).
У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.
Олена Ліпошко
Фото, відео Кирила Воронцова
