Вітаємо працівників машинобудівної галузі з професійним святом!
Сьогодні – День машинобудівника України. До цього професійного свята ми поспілкувалися з Броніславом Болоканом, який розпочинав свій трудовий шлях разом з Кременчуцьким автомобільним заводом. Він пройшов майже увесь путь розвитку підприємства, яке стало гордістю нашого міста.
Ще у далекому 1958 році молодий слюсар-збірник Броніслав Болокан приїхав у Кременчук після навчання у Кіровоградському технікумі сільхозмашинобудування за направленням. Прийшов працювати на завод сільськогосподарської техніки, який знаходився в районі Першої міської лікарні.
Майже у цей же час за рішенням Уряду на базі комбайнового заводу, який працював у нашому місті, вирішили створити новий завод автомобільної техніки.
Завод, на якому працював молодий фахівець, став частинкою новоствореного заводу, а нашого співрозмовника взяли у конструкторське бюро, адже він вже мав відповідні навички.
З цього і почався багаторічний трудовий шлях Броніслава, який став маленькою частинкою великої галузі машинобудування.
«Мене взяли на КрАЗ, на контроль. Тоді там вже було конструкторське бюро Кременчуцького автозаводу», - розповів нам Болокан.
У подальшому він став членом колективу, який проєктував перші кременчуцькі автомобілі.
«Я працював конструктором у 1959-1960 роках. Потім мене забрали в армію на три роки. Після цього знову повернувся на завод. Тоді ж вступив до інституту. Навчався заочно», - пригадує наш співрозмовник.
Група конструкторів кузовного відділу біля макету нового автомобіля КрАЗ, 1960 рік. Б.Болокан - перший у верхньому ряду.
За цей час вже були помітні перші зміни.
«Раніше наше конструкторське бюро знаходилося у невеличкій одноповерхівці. Скажімо так, без благоустрою, барачного типу. А у 1963-му я побачив новозбудований 4-поверховий інженерний корпус», - пригадує Броніслав Григорович.
Також він розповів, що першу машину, яка вийшла з конвеєра заводу, збирали з деталей, які надішли з Ярославського заводу. Цей автомобіль демонстрували на одній з міський святкових демонстрацій того часу.
До речі, для передачі досвіду зі згаданого вище заводу приїхало багато фахівців. Зокрема, до конструкторського бюро – чоловік 40.
«Для них тоді підготували спеціальний будинок на набережній Дніпра. Біля колишньої стоматполіклініки. Він так і називався – Ярославський будинок», - говорить колишній конструктор.
Тож склад бюро у подальшому збільшувався та розробляв новий автомобіль вже Кременчуцького автозаводу.
«Приймалися молоді фахівці з інших заводів: зокрема з Кіровоградського (звідки родом наш співрозмовник, ред.), Горьківського… Ті, хто побажав працювати в Україні, - наводить історичні факти колишній робітник заводу. - Перед нами стояла задача розробити великі вантажні автомобілі, на кшталт ярославських. Здебільшого для будівельних робіт та інших галузей народного господарства. Такі, як самоскиди, автомобілі для перевезення контейнерів тощо. Я займався питаннями кабін та платформ для кузовів».
Тож він проєктував кабіну та все, що входить до її складу (скло, двері, замки, панель приборів, склоочисники, крісла тощо).
Проте не всі деталі для машин виготовлялися на нашому заводі. Тривалий час деякі складові все ж таки надходили з регіонів колишнього Радянського союзу. Але на кременчуцькому заводі поступово будувалися інші корпуса, освоювалися нові виробництва…
«Спочатку – цех мостів; потім, так званий цех шасі; роздавальних коробок. Закуповувалося обладнання. Розвиток йшов стрімко», - розповідає колишній конструктор заводу.
Він пригадує, що перед заводом стояла задача випускати 25 тисяч автівок щорічно. І орієнтовно у 1980-тих роках підприємство вийшло на повну потужність.
Разом з заводом зростали фахівці, які для отримання досвіду відправлялися у відрядження на інші потужні автомобільні заводи.
Б.Болокан разом з колегами у відрядженні в Великобританії, 1980 рік.
«Першу нашу кабіну ми проєктували приблизно 3-4 місяці. Потім виготовили дослідний зразок. Нам треба було розробити тримісну кабіну і ми це зробили. Потім з’являлися нові стандарти з розширеними вимогами конструкції автомобіля, нові нормативні документи тощо», - розповів наш співрозмовник про зміни у роботі за десятки років.
За гарно виконану роботу працівники отримували разові премії.
«У 1966 році я вже був інженером-конструктором. Якщо слюсарем я отримував 60 рублів десь, то конструктором вже 75 рублів. А разом з премією могло бути і 120 рублів. На одну з премій я купив собі велосипед», - з посмішкою згадує Броніслав Григорович.
Він пригадав й інші дослідні зразки, які свого часу не прийняли у розробку. Так у 1962 році один з них виготовили для техніки спеціального призначення. Він з успіхом пройшов випробування. На той момент це був великий стрибок у перед на кілька років. Однак чомусь він не знайшов свого продовження – проєкт «зарубали».
Лише після 2005 року почали виготовляти щось подібне.
8 років поза любимою справою
У 1981 році Болокан став заступником голови профспілкового комітету.
«А у 1989 я зрозумів, що це не моє і захотів повернутися до конструкторського бюро. По рекомендації головного конструктора мені це вдалося. Ось по 2010 рік там і працював.
Спочатку був заступником головного конструктора. У лихі 90-ті та 2000-ні – начальником відділу. Коротко кажучи, десь до 2008 року був у керівницькому складі. Потім став звичайним конструктором, а згодом пішов на пенсію», - пригадує наш співрозмовник.
Повертатися у бюро було непросто. Адже за 8 років був втрачений певний досвід. Тож деякий час довелося надолужувати втрачене.
«Як би час повернути назад – я б не пішов у профком. Адже мені більше подобалося у конструкторському бюро», - ось така відвертість пролунала від колишнього працівника заводу.
Генеральний директор КрАЗу Олексій Горяінов разом з ветеранами труда - конструкторів на День машинобудівника, приблизно 2003 рік.
Навчався сам та навчав інших
Стати першокласник фахівцем – це задача не з простих. Брониславу Григоровичу у цьому свого часу допомогли Степан Шаличев – перший начальник молодого конструктора. Начальником бюро свого часу був Микола Баранов, який також став наставникам нашого співрозмовника.
Через багато років вже заступник головного конструктора Болокан навчав інших улюбленій справі. Серед них Олександр Журавель, який став спочатку провідним фахівцем. Чоловіки й досі товаришують.
Ще один наставник – Євген Таран, з яким у Болокана були спільні заявки на винаходи. Пізніше цей співробітник став головним інженером заводу.
За словами нашого співрозмовника, загалом було 8 таких заявок, що подавалися до всесоюзного комітету, 4 з них – індивідуальні розробки Броніслава Григоровича. За всіма отримані відповідні свідоцтва.
«Справа у тому, що у нас була сильне патентне бюро, де спочатку проводили першочергову проробку на новизну», - розповідає колишній конструктор.
Серед розробок - кріплення на козирок від сонці в кабіні водія. Але більша частина була пов’язана з платформами автівок (кузовами).
Ще одним із своїх учнів Болокан називає Сергія Матусова. Він також з часом став відомим конструктором.
Вчитися ніколи не пізно, навіть коли тобі 60 років. Це про нашого співрозмовника. Адже саме у цьому віці він пішов на комп’ютерні курси – йшов разом з прогресом.
«Мені дуже подобалося працювати в програмі Pro/Engineer. Коли ти володієш сучасними програмами – тобі і керувати колективом легше та й самому цікаво. Були часи, коли я затримувався на роботі, аби попрацювати з комп’ютером. І навіть холоднеча у приміщенні мене не зупиняла», - розповів колишній конструктор, у підпорядкуванні якого свого часу було близько 30 працівників.
Випробування техніки на різних полігонах
Борислав Болокан не тільки у кабінети сидів, а й їздив на випробування нової техніки. На полігонах він сидів разом з водієм в кабіні автівки – був контролером.
Випробування автомобілів КрАЗ-260. Хрестовий перевал військово-грузинської дороги, 1972 рік.
«Наша задачу була записувати всі перипетії, які трапляються з водієм. Автомобіль проходив випробування на різних шляхах: асфальт, ґрунтовка, пісок, кам’яниста поверхня.
На піску ми побували у Херсоні. Ще одне випробування проходили в горах Кавказу», - факти з історії.
Про особисте
Броніслав Болокан одружився у 1966 році. Його дружина працювала на м’ясокомбінаті. Згодом в родині народилося дві донечки: перша - у 1957 році, друга – у 1971-му.
Старша донька пов’язала свої життя з іноземними мовами, інша стала економістом.
Редакція «Кременчуцької газети» вітає усіх причетних до машинобудування з професійним святом!
Бажаємо вам космічних успіхів, постійного розвитку, величезних перспектив і безліч нових ідей і проектів. Нехай ваша праця, що приносить зростання, стабільність і благополуччя всій нашій державі, завжди буде гідно оцінена і оплачена. Нехай результати вашої роботи будуть відзначені вдячністю нашого народу.
Любов Мирна
Фото із власного архіву Б.Болокана