Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Субота, 10 Грудня 2022
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Ви є тут

Від Раківки до Лашків, від Крюкова до Молодіжного, або Чому райони і місцини Кременчука мають ту чи іншу назву

29 вересня 2022

Присвячується Дню міста.

Де б не були кременчужани, у які б далекі країни їх не закинуло життя, але як бачать земляка, то друге чи третє запитання: «А з якого ти району?». І лише вихідці з нашого міста зрозуміють, що воно за Раківка, Лашки, Молодіжний чи «піски». У цьому матеріалі, присвяченому Дню міста, яке відзначають 29 вересня, «Кременчуцька газета» спробувала систематизувати інформацію про місцини. Але почнемо із невеликого екскурсу в історичне минуле.

Кременчук нещодавно «підріс»

Кременчук сьогодні – місто обласного значення, адміністративний і промисловий центр України. Згідно із інформацією офіційного сайту міської ради, зовсім нещодавно збільшилася його площа. Так, 22 жовтня 2020 року до територіальної громади Кременчука приєдналося село Потоки. Воно є адміністративним центром Потоківської сільської ради, до складу якої, крім того, входять села Придніпрянське (Дзержинське), Мала Кохнівка та Соснівка.

До цього зміни в розподілі були у 1975 році, коли місто розділили на два райони: Автозаводський (де зараз проживає більшість містян) і Крюківський. Саме тоді ще Указом Президії Верховної Ради Української РСР утворено Крюківський район у м. Кременчук і ліквідовано Великокохнівську раду Кременчуцького району, а село Велика Кохнівка включено до складу міста.

Крюківський район знаходиться не лише на правому березі (Крюків, Раківка, Кострома), а також займає частину центру із залізничним вокзалом та мікрорайони Перший, Другий та Третій Занасипи.

До Автозаводського входить частина центру із міськвиконкомом, Щемилівка, Ревівка, Новоіванівка, Чередники, Лашки, Велика Кохнівка, селище Молодіжне. Межа між районами проходить вулицями Небесної Сотні, Троїцької, пр. Свободи та вул. Європейською.

Як раніше місто поглинуло села і хутори

Значне збільшення території Кременчука відбувалося понад сторіччя тому. Так, на 1 січня 1916 року у місті нараховувалось 78 тис 679 осіб. Такі дані наведені у книзі «Вулицями старого Кременчука», її автори Алла Лушакова і Лев Євселевский. У цей час розширюється міська територія. Лівобережна частина – Кременчук - приєднує передмістя слободи – Піщана гора, Грачівка, Стара і Солдатська слободи, хутір Череднички. До правобережного Крюкова (тоді окреме місто, авт.) влились колишні державні села Кручинівка, Демурівка, селища Дзигарівка, Кострома, Раківка, Карантин.

У 1909 році площа міста склала 2 тис 400 га, що в 3,5 рази більше, ніж в 1861 році, і в 5 разів більше, в порівнянні з початком 19 століття.

Так, уже у 1926 році в Кременчуці і Крюкові проживало 57 тис осіб. А до кінця 30-х років (за даними перепису населення) уже 89 тис 700 осіб. Збільшення кількості мешканців, бурхливе будівництво вело до збільшення території міста.

В 1926 році в Кременчук влились колишні передмістя – хутора Нова Іванівка, Ревівка, Олександрівка, Кривуші. У 1939 році площа міста уже складала 3 тис 900 га. Кордони проходили в районі сучасного «жил городка» автомобільного заводу і Новоіванівки.

Як з’явилися назви районів

Центр Кременчука розташований на півдні Лівобережжя. Характерною його особливістю є те, що по території проходить межа між районами міста — Крюківським і Автозаводським. У Центрі знаходиться велика кількість об'єктів: школи, університет, бібліотеки, дві площі — Незалежності і Перемоги. Є тут і зелені зони: Придніпровський і Ювілейний парки, сквер ім. О. Бабаєва.

Нагірна частина розташована північніше центру міста. Вона на сході межує з Чередниками, на північному сході - Велика Кохнівка. Назва місцевості пов'язана з тим, що, починаючи від перетину з вул. Переяславською пр. Свободи починає поступово йти вгору. Нагірну частину також розбивають ще на райони за назвами зупинок: «Водоканал» (назва від комунального підприємства «Кременчукводоканал»).

«Бреста» - від колишньої назви пров. Героїв Бреста, а зараз вул. Героїв Маріуполя. «Вічно живим» або «КрАЗ» - від назви меморіалу або Палацу культури «КрАЗ» відповідно. «Вадима Пугачова»  - від вул. Вадима Пугачова, колишня назва «Московська».

«Гвардійська» - від колишньої назви вул. Гвардійської. Хоч зараз вулиця має назву Героїв УПА, але провулок став вулицею Національної Гвардії. Тож назва місцини залишається доречною.

Новоіванівка — місцевість, яка розташована в північно-західній частині міста. До 1926 року тут існував хутір з однойменною назвою, який включили до Кременчука при розширенні. Від нього залишились дві назви топонімів – кількох кварталів та Новоіванівський ринок, який був центральним ринком хутора. Тож не дивно, що зупинка громадського транспорту «Новоіванівка» знаходиться на вул. Київській, а ринок – на вул. Вадима Бойка.

Район Парку Миру, автопарку. Чимало містян цей район ще пам’ятають за назвою «піски» чи Піщана гора. До Другої світової війни це були пустирі, які знаходились на пісках. Уже в післявоєнні часи тут звели житловий масив, а потім розбили парк Миру. Але ж трагічною залишається сторінка історії нашого міста, коли в 1941 році на Піщаній горі знищили понад 8 тис кременчужан єврейської національності. Про це свідчать архівні дані. На жаль, за радянських часів ті події були під грифом «секретно», тож жертви нацистів не були поховані. На їхніх кістках звели нові квартали. І хоч зараз цей район має інші простонародні назви (які винесені в підзаголовок), кременчужани ще згадують оте «пішли гуляти на піски».

Перший, Другий, Третій Занасипи. Перший Занасип на заході межує з центром міста, від якого відділений залізничним полотном. Звідси і назва – за залізничним насипом. Це спальний район міста. На його території розташовані як приватні будинки, так і багатоповерхівки. Другий Занасип - вузька смужка з декількох вулиць, що фактично служить переходом між основною частиною міста та Третім Занасипом. А ось Третій Занасип - спальний район на окраїні нашого міста. Житло на Занасипу почали зводити ще на початку 20 століття, люди на цій місцині постійно потерпали від повеней, доки не звели дамбу. Зараз це густонаселений район із розвиненою інфраструктурою.

Ревівка – один із районів, який знаходиться на заході міста. Він вже крайня межа Кременчука. Існує версія, що місцевість отримала назву від прізвища Рева (Ревенки), козаків, знаних у Кременчуцькій сотні з 18 століття. Зараз тут переважна більшість будинків - приватні.

Квартали. Деякі місцини Кременчука називають кварталами. У цій публікації торкнемось деяких із них. Так 101-й квартал розташований між центральною та північною частинами міста. Забудова - багатоповерхова. Має протяжність із південного сходу на північний захід близько 600 м, з північного заходу на південний схід - близько 150 м. Зведений наприкінці 1980-х років на місці приватної забудови. 274-й квартал розташований між Великою Кохнівкою на півночі та сході та Нагірною частиною на півдні. Забудова як багатоповерхова, так приватна, одноповерхова. Має протяжність зі сходу на захід близько 250 м, з півдня на північ - близько 350 м. 278-й квартал - розташований між Молодіжним на півночі та Великою Кохнівкою на півдні. Забудований багатоповерхівками. Має протяжність зі сходу на захід близько 300 м та з півдня на північ близько 700 м.

Молодіжний. Раніше тут розміщувались села. Одне із них мало назву Савине. Воно розташовувалось у межах сучасних кварталів 286, 287, 288, 289, палацу культури «Нафтохімік», ландшафтного парку «Кагамлицький».

На півдні плавно переходило у Велику Кохнівку, а на півночі – у Богомолівку (зараз Нова Знам’янка). Взагалі ж, станом на кінець 19 століття уздовж річки Сухий Кагамлик утворилась безперервна агломерація, а на місці ПК «Нафтохімік» була сільська церква. Назва села Савине пішло від імені останнього козака-характерника середнього Придніпров’я Сави Гонивітра, який одружився і поселився тут. Говорили, що він і бурю міг спиняти, і по воді ходити. Тут і після його смерті жили його нащадки. До речі, зараз після перейменування один з провулків (Ернста Тельмана) став - Савинським.

Щодо історії селища Молодіжного, то вона бере початок із 60 років минулого століття, коли відбувалося спорудження Кременчуцького нафтопереробного заводу - одного з найбільших підприємств з виробництва нафтопродуктів в Україні. Одночасно розпочалося й зведення житла для будівельників. Першими були двоповерхові двопід'їздні будинки, побудовані за три кілометри від основних об'єктів заводу, впритул до села Червона Знам'янка (нині Нова Знам'янка). Згодом селище стало одним із найбільших житлових масивів міста.

Крюків - правобережний район Кременчука. А ще це колишнє давнє українське місто. Тут, ймовірно, був укладений Куруківський договір 1625 року. Останньою назвою міста (до входження до складу Кременчука) було Крюків-на-Дніпрі. Історії цього району можна посвятити не одну публікацію. Ми зупинимось на декількох моментах. До русифікації часів радянщини ця назва звучала як «Круків», до 19 століття мало сербську назву Крјуков. Традиція пов'язує з «ку-ру-канням» журавлів на озері Куруківському (нині не існує). Однак є гіпотеза про тюркську етимологію цієї назви, виводячи її від послов'яненого словосполучення «курук-ова» — «Курукова твердиня», «укріплення на р. Курук». У 1975 році Крюків доєднався до Кременчука у складі Крюківського міського району.

Велика Кохнівка - місцевість, яка розташована в північно-східній частині міста. (У цій статті вже є згадка про неї, авт.) На сході межує з Лашками, на півдні – з Чередниками. Засноване поселення близько 1700 року, коли землі Придніпров'я роздавались козацькій старшині. За народними переказами, першими поселенцями були козаки Кохни. Тому село мало назву Кохнувці. У документах за 1910 рік село іменується вже Великою Кохнівкою. У 1923 році був створений Кохнівський район з центром. За 5 років він ліквідований, натомість з’явився Кременчуцький район з центром в с. Велика Кохнівка. Село складалось з хуторів: Кагамлик, Мусіїнка, Олексіївка, Бердич, Проценки, Холодівка і Савино. У 1957 року село Велика Кохнівка перейменовано в селище міського типу. У березні 1975 року ліквідовано Великокохнівську селищну раду, а населений пункт включено до складу міста. Проте у багатьох кременчужан у свідоцтві про народження вказано Велику Кохнівку.

Чередники - місцевість, яка розташована в східній частині міста. На півночі межує з Великою Кохнівкою, на заході — з нагірною частиною. На південному сході розташований Третій Занасип, на північному сході - Лашки. Готуючи цей матеріал, вдалось дізнатися про дві версії походження назви. Одна з них пішла від прізвища Чередник, який був кременчуцьким сотником у 18 ст. Інша версія: у цьому районі мешкав заможний містянин, який мав велику череду. Ось звідси і пішла назва.

Лашки — місцевість, яка розташована в північно-східній частині міста. Межує з Великою Кохнівкою і з Чередниками. Тут приватна забудова. Відомо, що першою на території поселилася родина ромів з прізвищем Бойко. Згодом доєднались інші – Цвелихи, Непоради, Лашки. Вони жили окремими хуторами. А так, як Лашків було найбільше, називати місцину почали по їхньому прізвищу.

Кострома – місцина в межах нинішньої вул. Республіканської. Історики згадують село із такою назвою. Але є варіант, що назва району пішла від циклу язичницьких свят Кострома. А саме весняно-літнього періоду, коли спалювали солом’яне опудало Костроми.

Раківка — мікрорайон, який розташований на південному сході правобережної частини міста. Відомо, що його заснували як містечко вагонобудівників (тоді ще майстерень, які тут розміщувались) на території сіл Раківка та Демурівка. Є версія, що в тих селах було багато родин із прізвищами Рак. Ось звідси і пішла назва. І якщо в селі Раківка були хати-мазанки, то зараз це промисловий район, переважно із багатоповерховою забудовою.
Є ще одна версія про назву Раківка. Її днями озвучили під час екскурсії по Правобережжю, яку організувала публічна бібліотека. Згідно із нею, у села, які тут розташовувалися раніше, приїздив купець із Єлисаветграду (нинішнього Кропивницького) та купував рибу, раки. Останні він особливо вихваляв. Звідси і пішла назва села Раківка.

Червона гірка – у Кременчуці це назва як місцевості, так і вулиці. Вона відділяє сучасну нагірну частину міста від Чередників – місцевості, розташованої південніше в низині. Забудова переважно приватна, ближче до кінця вулиці є кілька житлових багатоповерхівок. Вул. Червона гірка у рамках деколонізації хотіли перейменувати. Але на засіданні комісії з найменувань міських об’єктів кандидатка мистецтвознавства Алла Лушакова розповіла, що ця назва не з часів радянщини, а сягає суттю глибше. Місцина названа на честь язичницького свята. У давнину обирали найвищий пагорб місцевості й піснями, танцями, обрядами закликали весну.

Формат публікації не дозволяє дати за один раз розширену інформацію щодо всіх місцин і районів нашого міста. Не торкнулись ми і нової частини міської громади – села Потоки та інших сіл старостинського округу.

Також готуючи цей матеріал, зрозуміли, що у кременчуцьких місцин може існувати не одна версія щодо назви: деякі народні, деякі офіційні. Тож редакція Кременчуцької газети сподівається на зворотній зв’язок із нашими читачами. Ми чекаємо ваших цікавих розповідей на адресу редакції [email protected].

Також щиро вдячні за співпрацю під час підготовки матеріалу із співробітниками Краєзнавчого музею, директорці Аллі Гайшинській. Окрема подяка завідувачці філії №2 «Кременчуцької міської публічної бібліотеки», авторці книги про Парк Миру Любові Карповій, завідувачці філії №6 «Кременчуцької міської публічної бібліотеки» Людмила Гордієнко, колишній завідувачці бібліотеки на Лашках Галині Зенкіній.

У публікації використані матеріали із відкритих джерел, інтернету, книги, які є в запасниках публічної бібліотеки, розповіді містян, які надані, як матеріали в рамках перейменування вулиць в процесі деколонізації.

Матеріал систематизувала Олена Ліпошко

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися