Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Субота, 10 Грудня 2022
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Ви є тут

Як кременчужанка знайшла прихисток у Великій Британії

17 вересня 2022

Нова історія у редакційній рубриці «Наші за кордоном».

Напад росії і військові дії у нашій країні змінили життя кожного українця. Багато людей вимушені залишити свої домівки і шукати нового прихистку у інших регіонах чи то за кордоном. Відкидаючи всі негаразди, можна розцінювати це як можливість отримання нового досвіду, який можна використати у відновленні і розбудові нашої неньки.

Тож Кременчуцька газета продовжує серію інтерв'ю з містянами, яких війна змусила виїхати за кордон. Ми ставимо їм однакові запитання, аби через відповіді познайомити з країною і її звичаями.

У Кременчуці Ірина Афоніна займалася організацією свят. Це людина, яка знає як і вміє дарувати радість. Із початком повномасштабного вторгнення жінка разом з 8-річної донькою вимушена була залишити рідне місто.

Зараз вони живуть у Великій Британії, а саме - у Саутхемптоні, місті, з якого «Титанік» вийшов у свою подорож.

- Чим Великобританія відрізняється від України, а чим дуже схожа?

- Різниця дуже велика. У культурі, наприклад, багато англійців досі їдять у один і той же час свій сніданок, обід та вечерю. Переважна більшість вживає гарячі страви лише раз на день, ввечері. Також є відмінності у вихованні дітей - тут не те що прикрикнути не можна, тут навіть трохи сердитий погляд вже насторожує локалів (місцевих, ред.). Переважна більшість британців вкладається спати о 20.00-21.00 годині. Хоча зараз сонце сідає близько 21.45 і здавалося б, можна ще гуляти й гуляти. Ще мене дуже захоплює, як ця нація може відстоювати власні кордони. Вони не нападають один на одного, не рвуть зубами, не звинувачують, а лише кажуть, як би їм хотілося, і чому це для них важливо. І ці розмови не нестерпні або складні, це їх сутність. Респект і повага за таку сторону їх особистості.

Кажуть, ми схожі у гуморі. Так, це правда. Але поки що на собі перевірити не можу, бо рівень англійської дозволяє розуміти зі швидкістю жирафи.

- Як працюєш?

- Я зараз у процесі пошуку. Тут дуже багато роботи і чимало компаній, які вельми дружньо відносяться до українців. Адже ми реально освічені, маємо навички, про які навіть і не згадуємо, наприклад, користування комп’ютером та найпростішими програмами.

Зараз я займаюсь волонтерством. Разом з моєю колежанкою по бігу організували забіг в підтримку України. Плануємо й далі акцентувати увагу на ситуації в нашій країні, привертати увагу до війни та насильства.

Також допомагаю у невеличкому дитячому клубі. Тут дуже ціниться волонтерська діяльність. За такою рекомендацією можна швидше знайти більш престижну роботу.

- Чи вистачає доходу на прожиття?

- Я отримую від країни допомогу. Так, мені вистачає на життя. Я взагалі сильний мінімаліст у витратах. Тож навіть трохи заощаджую.

- Чи змінився режим життя за кордоном?

- Режим змінився у перші 2-3 тижні, поки звикали один до одного. Ми з донькою приїхали по схемі «Дім для українців». Тож живемо в англійській сім’ї, де троє дітей та собака. Тому нам не доводиться сумувати.

- У чому труднощі чи навпаки переваги спілкування із місцевими мешканцями?

- Інколи розуміємо один одного, а інколи доводиться це робити через розмовний голосовий перекладач. Все можна подолати, коли маєш мету.

Труднощі мабуть трохи в тому, що нас сприймають як біженців з інших країн, які раніше теж просили прихистку у Великій Британії. Але ми інші, бо ми маємо освіту, кожен другий - це підприємець, який має толк у справах, у роботі, у спілкуванні з людьми та клієнтами, у роботі з комп’ютером.

Тож, звичайно, навіть програми по адаптації трохи не підходять під нас. Але тут з великою повагою відносяться до тих, хто має клепку у голові.

Ще одна особливість UK - це досить великий вік жителів країни. Тож і одним із головних напрямків в роботі є обслуговування літніх людей. Для Англії це нормально. Але ми, ті, хто приїхав з війни, на жаль, не можемо прийняти такі вакансії, бо в нас всередині велика дірка і ми часом не можемо давати підтримку собі та своїм дітям. То ж тут доводиться пояснювати, що ми не цураємося такої роботи, але зараз пусті зовсім.

Однак тут всі дуже дружелюбно налаштовані до українців, всіляко допомагають, співпереживають.

- Що говорять люди про України і українців?

- Про Україну говорять лише те, що ми надсильні, надсміливі і що рашка – лайно. А також - неможливо навіть уявити, що може бути війна в наш час. І взагалі, як може бути посягання на когось, хто вільний та незалежний...

- Чи доводилось отримувати медичну допомогу. Як взагалі у країні діє система надання меддопомоги?

- Медицина безкоштовна, адже, хто по програмі приїхав, той прирівнюється до локала. Робила бустер, поки до лікаря не зверталася, але одразу зареєструвалася. Бо здорові, бо спортивні, бо вода та вугіль все вилікують.

- На чому доводиться заощаджувати?

- Я взагалі не багато витрачаю: у їжі досить невибагливі, речей поки що не купуємо, у кафе та ресторани не ходимо, готуємо вдома прості страви.

Тож на допомогу можемо собі дозволити навіть донати (підтримувати когось/щось, ред.) на курси мовні в Україні, на допомогу в зборі на автівку чи для дітей-переселенців.

- Як працюють школи, дитсадки? Як пристосовуються діти до нових умов? Що краще, ніж в українських навчальних закладах? Що б хотілось перенести із України?

- Школи та дитсадки для нас теж безкоштовні, адже нам дали права майже всі, як і у англійців. Школа у Таї (ім’я доньки співрозмовниці) - з 8.30 до 15.00.

Діти до школи йдуть з 4 років. В ній, що мені дуже подобається, все йде в поєднанні: ігри, уроки, відпочинок, розваги на подвір’ї, уроки, перерви.

Таї тут дуже подобається. Повністю без знання мови і без єдиного учня з польською або українською мовою - вона з перших днів почувається добре у класі, кожного дня стрибає у школу із задоволенням.

Всі вчителі підготовлені до того, що дитина зовсім не розмовляє і не розуміє англійську, і поступово її вводять до процесу навчання, при цьому вона постійно знаходиться разом зі всім класом. У школі є система нагород, якась шкала, за яку Тая дуже переживає, адже то опускається, то підіймається у рейтингу.

Підручників, зошитів немає, все залишається у школі, домашки не задають, чому я і донька безмежно раді. Навіть пенал не треба носити.

У кожної школи своя форма. Це дуже цікаво, бо реально всі трохи як Гаррі Поттери.

- Як прийнято проводити дозвілля у Великій Британії?

- Відпочинок у англійців досить активний - і завжди з дітьми. Багато подорожують, у парках релаксують, біля водойм, з активним іграми. Велика кількість дітей катаються на велосипедах, самокатах. Внутрішній туризм просто прекрасний. Вони знають багато куточків, де затишно, де дуже красива природа і де обов’язково треба побувати влітку.

- Яких звичних речей не вистачає за кордоном? А які нові звички з’явились?

- Немає нашого творогу звичайного (сиру м’якого). Сумую за ним. І гречаною каші. Взагалі, з кашами тільки польські магазини стають у нагоді. Із звичок - тут не прийнято голосно говорити, а тим паче кричати. Інколи навіть сумне обличчя або страшний вираз на ньому вже сприймається як «щось трапилося». Тож всі посміхаються, навіть, коли не відчувають себе так. Із нового – тут таки прилипає англійська звичка бути надто чемним.

- Чи плануєте повертатися в Україну?

- Звісно! Дуже сумую за країною, адже ніколи не мала мети змінити її. Тож чекаю на перемогу, раз на два тижні домовляюся з собою не зірватися та поїхати додому.

Вважаю, що якщо я вже у Великій Британії, то маю можливість зробити щось корисне для мене у майбутньому: вивчити мову, спробувати проявити себе, побувати на декорі англійського весілля чи Дня народження.

І не переставати нагадувати планеті про те, що Україна виборює свободу для всього світу. Адже, якщо росія може так вчиняти з вільною країною і це залишиться без реакції та ненаказаним, то може стати прецедентом для подальшого розповсюдження і на інші країни.

Нагадаємо, як на буремній Шрі-Ланці під час війни в Україні живе кременчуцька йогиня.

Хорватія, як прихисток для українців під час війни: чим різняться країни та що у них спільного.

 

Про життя у Великій Британії дізнавалася Тетяна Красельникова

Фото із власного архіву героїні

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися