Ексклюзивне інтерв'ю.
6 лютого у Кременчуці відбулась постановка спектаклю «Ревізор». Жіночу роль у ньому зіграла актриса театру і кіно Ксенія Вертинська. Серед іншого вона відома за серіалом «СидОренки-СИдоренки».
Ми з вами спілкувались у цьому палаці культури отак перед спектаклем у лютому 2021 року. Із того часу відбулось багато подій. За вашими відчуттями Ксенія Вертинська стала іншою, ніж була два роки тому?
Зараз, мабуть, ти більше розумієш життя, а також те, що воно може обірватися. І якщо раніше ти щось планував наперед, відкладав якісь справи, то зараз розумієш, що ні. Я не романтизую. Та зараз у мене життя в моменті. Я ніколи не розуміла цього виразу. Розумію, дуже тяжко дійти до цього усвідомлення. Адже ракета,бомба може все обірвати водносас. Тому йдеш в позитив…
Які речі собі зараз зовсім не відмовляєте?
Не відмовляю жити, не відмовляю радіти. Це моє рятівне коло – сміятися, жартувати, інакше було б сумно. Оце собі дозволяю.
Бачила в Інстаграмі допис, як Ваша подруга повернулась із-за кордону. Ви зустрілись. Вона плакала дуже. Чим викликані такі емоції?
Вона виїхала одразу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Вона ще встигла почути сирени, але встигла від цього поїхати. Оскільки я залишилась, то мені некомфортно чути її звук, але ти звикаєш. Немає панічної атаки при цьому. У тебе є якийсь алгоритм дій. Вона від цього відвикла. І всі люди, які виїхали за кордон, принаймні мені говорили, у них бачення зовсім інше. Для них всі незручності здаються неможливими. Як жити без світла і як немає можливості приготувати їжу. У них комплекс провини, що вони там, а ми тут. Та я скажу, що це така дурниця. Оці всі кліше. Я - молодець, бо я залишився. Я - молодець, бо виїхав. Молодець, не молодець…Це рішення кожної людини - поїхав - добре, залишився –теж добре. Головне, щоб дах не поїхав з цим усім.
У Кременчуці ви ставите виставу за мотивами п’єси Гоголя «Ревізор», як зараз ставитися до цього твору і автора?
У мене ніколи зі школи не виникало питання, що Гоголь не український письменник. Навпаки нещодавно було відкриття, що він – російський. Чого це так? У моїй школі викладали, що Гоголь – український письменник. Це як сказати, що Шевченко – російський поет. А оскільки ми знаємо нашого ворога і все, що воно там говорить, то культурно не можу прокоментувати. Воно може говорити все, що завгодно. Якщо Таїсія Повалій співає «Червону руту» в них, то що тут ще говорити. Я вважаю, що Гоголь – український письменник. Зараз ми виставу «Ревізор» граємо української із своїми придумками.
Ви згадали Таїсію Повалій, яка зараз виступає в росії. Як Ви ставитесь до таких колег?
Погано. Це запроданці, так само вбивці. Вони так само, як росіяни вбивають нас, наших дітей. Ви ж мовчите, нічого не говорите, ви продались. Ви – запроданці. Живіть там зі своїм дядьком путіним. Все. Крапка.
У нас в місті висить афіша вистави «Ревізор» ще на лютий 2022 року. Але там інший акторський склад, ніж заявлено зараз. Чому стали зміни?
Не знаю, чому це відбулось. Та скажу, що зараз акторський склад – прекрасний. Може хтось виїхав, може за інших причин. Мені здається, що найкращий.
Як артисти пристосувались до виступів в умовах воєнного часу (вимкнення світла, повітряні тривоги)?
Знаєте, уже все нормально. Людина до всього звикає. Коли перший раз не було світла (взагалі в Україні) і ти сидиш дві доби без нього і думаєш: «Інтересно, а скільки це триватиме». Потім виявляється, що з тобою нічого не сталась. Я використовувала талу воду. Танув сніг, а я черпала воду. Для мене це не було проблемою. Людина, яка була в селі і мала якісь контакти – то не проблеми. Тазик є. Навіть вогонь розвести, я вважаю, не велика проблема. Коли під час спектаклю лунає повітряна тривога, то мені сумно, що ми не можемо почати вчасно, що люди вимушені чекати десь в укритті. Це сумно.
Є якісь відрахування на ЗСУ?
Я не можу говорити за організаторів спектаклю. Але кожен із нас зараз звісно відраховує на потреби нашої армії
Чи мінилась сценічна діяльність під час повномасштабної війни?
Її не було. У мене нічого не було, що пов’язано із акторством. Я працювала у іншій сфері. І оце зараз тільки відновилась.
Ваш тато (Народний артист Олексій Веринський) який теж грає в цьому спектаклі, розповів, що війна росії проти України об’єднала родину. Розкажіть, як разом живете.
Ми живемо у Києві поруч, але ми на виїзді, ближче до Бучі. І на 19-оту поверсі. Тож (24 лютого 2022 року, авт.) взяли дитину і собаку і до тата. Він живе на першому поверсі і трішки подалі. І так всю війну разом. Тримаєтесь
Де черпаєте натхнення у цей нелегкий час?
Я читаю багато. А ще купила картину по номерах, коли немає світла, то вмикаю ліхтар і малюю. Не завжди, а коли відчуваю потребу. Або мию, унітаз, або ванну – щось роблю. Або готую. Мені треба щось робити , щоб мене це заспокоювало і піднімало настрій.
Чи не дала картина по номерах поштовху самій почати малювати власні картини? Зі мною саме так трапилось під час карантину.
У мене ні. Мені вистачає те, що я на сцені щось придумую. А там я чітко малюю. Є контур, за який не треба відступати. Є система і мені добре в ній. Намагалась малювати своє. Але вийшла якась ляпанина.
І традиційне – яке побажання нашим кременчужанам.
Люди добрі, я бажаю вам дозволяти собі жити, дозволяти собі посміхатися, любити, створювати родини, народжувати дітей. Ми разом долаємо ворога. Зараз у кожного є свій фронт. У когось культурний, у когось на ринку, у магазині. Ми маємо боротися за нашу перемогу. Тому бажаю сили терпіння і здоров’ячка. Бережіть себе!
Нагадаємо,У Кременчук приїхав «Ревізор», через війну затримавшись майже на рік
Олена Ліпошко
Фото, відео Кирила Воронцова
