
Нехай душа Олександра знайде вічний спокій, а пам'ять про нього завжди житиме у наших серцях.
Страшна війна без жалю забрала життя ще одного нашого земляка, Героя-захисника, мужнього бійця, який боронив українську землю від російського окупанта.
Так 12 лютого 2024 року у районі населеного пункту Богданівка, Донецької області, героїчно загинув вірний син, люблячий чоловік та батько – Олександр Василенко.
Сьогодні Кременчук прощався з ним у стінах Міського палацу культури, а далі у Свято-Миколаївському соборі і по обіду його поховають на Алеї пам’яті Свіштовського кладовища.
До палацу культури прийшло багато людей. Багато з них мали у руках квіти.
Як каже військовий з позивним «Лиман», Олександр Володимирович Василенко народився у 1978 році. Проживав у місті Кременчуці, був одружений, мав двох дітей, сина та доньку. Був призваний на військову службу під час мобілізації 15 серпня 2023 року. Він займав посаду командир піхотного відділення.
Олександр Володимирович загинув 12 лютого під час виконання боєвого завдання. У полеглого воїна лишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Друг загиблого - Сергій розповів журналістам, що він втратив дорого товариша.
«Він казав, що не буде ховатися ні від кого. Дадуть повістку, запросять до військкомату, то піде служити, виконувати свій громадянський обов’язок. Так і сталося…
Попав він в учебку у «Десну». Осінью він приїжджав на два дні.
А потім пройшов час і він перейшов на схід.
Ми запитували, як там справи? Відповідав: «Тяжко… Немає допомоги. Люди не хочуть йти допомагати».
Сьогодні ми приїхали, як члени гаражного кооперативу «Лада 1». Ми з ним дружили всі…
Він працював у «Черкаситрансгаз», а потім працював сам на себе. Він такий рукодільник був, що не повірите. Всі міг - і плитку покласти, і будувати, і по дереву багато робив. Дуже, дуже хороша людина. Ніколи не підведе…
Ми зараз теж їдемо, його проведемо на кладовищі. У нас там ще товариші наші лежать. І туди квіти положимо. Поки ми живі - ми будемо його пам'ятати»,- каже кременчужанин Сергій.
Про Олександра Василенка - справжнього українського Воїна, який ціною власного життя відстоював життя інших людей та свободу для нашої країни згадує і його колега по роботі Іван Бабак.
«Ми з ним пропрацювали багатенько років по ремонту газопроводів, по обслуговуванню, по експлуатації майстерних трубопроводів.
Це була чуйна, завжди радісна і трудолюбива людина…
Це втрата не лише для нашого колективу, а й для нашого міста»,- каже пан Іван.
Коли труну з тілом Героя виносили з міського палацу культури, містяни стали на коліно.
Всі ми сумуємо разом із рідними та близькими загиблого, низько схиляємо голови у скорботі.
Нехай душа Олександра знайде вічний спокій, а пам'ять про нього завжди житиме у наших серцях.
Олег Булашев
Фото Микити Ліцкевича