Ми в Telegram

 

Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Неділя, 25 Вересня 2022
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Ви є тут

Діяч УНР і “Просвіти”, залізничник: до 140-річчя Івана Кобилка, родом з Полтавщини

 

19 серпня 2022 17:15

Помічник комісара шляхів України: дбає про виготовлення панцерних потягів і бере участь у створенні вільного козацтва і Корпусу залізничної охорони.

17 серпня минуло 140 років із дня народження Івана Кобилка (1882-1951), військового і громадського діяча, першого помічника комісара шляхів, політв’язня польських, російських і німецьких тюрем. Пам’ятна дата цьогоріч відзначається з ініціативи Інституту нацпам’яті та згідно з Постановою ВР на державному рівні.

Народився у селі Келеберда (нині Горішньоплавненська громада Кременчуцького району Полтавщини), здобув освіту інженера-механіка. Працював на залізниці, згодом на флоті. Деякий час ходив морем у далекі рейси до Владивостока і Сінгапура. Після цього повернувся на залізницю і почав працювати ревізором «служби тяги» на Запоріжжі. У 1917 як комісар залізниць Запоріжжя посприяв їх переходу у юрисдикцію Генерального Секретаріату УЦР, що було стратегічно важливо, як з військової, так і з економічної точки зору. Поряд із цим організовує «Просвіти», відкриває кіоски на залізничних станціях, де продають українську літературу. Очевидно, що завдяки своїй позиції та активній діяльності у розбудові молодої держави, Іван Кобилко стає членом Головної ради залізничників і в результаті першим помічником комісара шляхів України.

Після початку бойових дій з російськими більшовиками, Кобилко співпрацює із штабом Армії УНР, зокрема дбає про виготовлення панцерних потягів і бере участь у створенні вільного козацтва і Корпусу залізничної охорони. У 1918 році спільно із міністром шляхів УНР Юрієм Коллардом опікується перешиттям залізничної дороги на широку колію до Тернополя, адже тоді наша армія відступала і потребувала бази у тилу. А ще облаштовує санітарну службу і харчову допомогу до Чорного Острова і Війтовець на Хмельниччині для вояків хворих на тиф. Згодом евакуйовані вагони з майном стали у нагоді під час наступу польсько-української армії на Київ.

Життя на еміграції: підприємець, громадський діяч, просвітянин Після поразки Української революції як і тисячі інших військових і державних діячів УНР опинився у Польщі. Вдповідав за евакуацію майна
УНР до Ченстохова (місто у Сілезькому воєводстві Польщі). У 1921 році в містечку Янів (нині Іваново Брестської області Білорусі) Іван Кобилко заснував будівельну фірму, філіал якої знаходився і у Володимирі-
Волинському, давав роботу для тисяч втікачів і звільнених із таборів інтернованих вояків армії УНР.

Дружина Анна і донька Катерина перебували на окупованій більшовиками території у Жмеринці (нині Вінницька область). Повернутись до родини, означало наразитись на репресії, тому Кобилко найняв контрабандистів. 

Завдяки їм восени 1923 дружина з донькою таємно переходять кордон, родина знову об’єднується в польському містечку Янів, де у подружжя незабаром народжується син Аскольд. Фірма Кобилка успішно розвивається, виконує замовлення польського уряду, бере участь у будівельних роботах на Дніпро-Бузькому каналі, споруджує на початку 1930-х міст через р. Прип’ять у Пінську (Білорусь). Цій події було
приурочено навіть випуск листівки.

Про особисті якості Івана Кобилка свідчить той факт, коли під час будівництва мосту були виявлені численні артефакти періоду Хмельниччини, він особисто пильнував за кожною знахідкою, щоб вона була передана краєзнавчому музею. Як пригадує син Аскольд, щовечора, знайдені речі вантажились на підводи, так щоб робітники не змогли їх привласнити і відвозились у музей.

Після виконання контракту у Пінську, родина Кобилків переїздить у Брест (Білорусь). Там, на вул. Яна Собеського, 12 вони збудували новий будинок. У сімейному архіві Кобилків зберігся план із фотографіями цього будинку, а також документ – звернення від 25 липня 1938 до міської влади Бресту із проханням виставити паркан поблизу будинку загальною висотою 1,5 м. Окрім підприємницької діяльності, Іван Кобилко активно підтримував українське громадсько-політичне життя в Польщі. Зокрема, докладав зусиль у справі відкриття українських шкіл, «Просвіт», кооперативів. Налагодив нелегальний зв'язок із совєцькою Україною через «зелений коридор».

За спогадами сина, Іван Кобилко був знайомий із майбутнім командиром УПА «Поліська січ» Тарасом «Бульбою» – Боровцем, який постачав базальт для його фірми. Родина Кобилків також підтримувала церкву і в’язнів політичного концтабору Береза-Картузька (нині м. Береза Брестської області Білорусі), серед яких було багато українських політичних діячів, утому числі і вже згаданий Тарас Боровець.

Активна проукраїнська позиція Кобилка не лишалась поза увагою, як польських, так і совєцьких спецслужб. Зокрема, його прізвище дослідники знайшли у складеному органами НКВС «Списку активних діячів українських націоналістичних організацій на території Польщі за 1926–1928 рр.». За даними совєцької розвідки «командир інженерної частини Армії УНР Іван Кобилко, станом на 1927 проживав у м. Яново Дрогичівського повіту Поліського воєводства, був пов’язаний із Українським центральним комітетом у Польщі».

Після приходу Червоної армії у 1939 в Західну Білорусь, родина Кобилків була змушена залишити Брест, оскільки 19 січня 1940 їхній будинок було націоналізовано. Місцем нового проживання стало м. Ковель Волинської області, а невдовзі Кобилки замешкали у Луцьку на вул. Високій, 8. Син Аскольд навчався в українській гімназії до її закриття німецькою владою. У місті у цей час також працював наречений доньки Катерини – член ОУН(м) Олег Штуль. У період німецької нацистської окупації працював інженером у Луцькій міській управі і брав участь у добудові тодішньої обласної лікарні на Красному (нині приміщення Волинського обласного протитуберкульозного диспансеру на вул. Львівській, 50).

Згідно зі свідченнями сина Аскольда, на будівництві у батька працювали євреї і він допомагав їм тікати з міста. Цей період у житті його родини, як і в долі усіх волинян був складним. У своїх спогадах за 1943 Аскольд розповідає, що після того, як Луцьк залишила українська районна поліція, до міста увійшли польські підрозділи. Почались арешти свідомих українців. Ця участь не оминула й Івана Кобилка. 29 червня 1943 він був арештований співробітником гестапо Густавом Роунгеном. Пробувши у в’язницях Луцька і Рівного фактично півроку, Івану Кобилку пощастило вирватися із нацистських кайданів. Підірвавши здоров’я у жахливих тюремних умовах, Іван Кобилко вже не мав змоги залишатись в Луцьку. До міста наближався фронт.

Тому 13 січня 1944 Кобилки виїхали з Луцька до Володимир-Волинського, а звідти до Перемишля. Наприкінці 2 світової війни опиняється в Австрії, де знову створює фірму, яка спеціалізується на будівельних роботах. Її головний офіс знаходився у м. Ґрац. Підприємство «Johann Kobylko & Co. Ingenieure» мало власний філіал і у м. Інсбрук, де зокрема виконувались роботи на замовлення компанії «Сіменс»  («Siemens»).

Донька Катерина опинилася у таборах для переселенців «Ді-Пі» в м. Ґосляр (Німеччина). Там у 1945 вона вийшла заміж за Олега Штуля, який після смерті Андрія Мельника став головою проводу ОУН, а також упродовж майже 30 років був головним редактором газети «Українське слово», що виходила в Парижі.

Як свідчив син Аскольд, в Австрії у певний період часу батько давав роботу майже 2 тис. робітникам, серед яких було багато втікачів від совєцької влади. Однак, за його словами, на той час в Австрії було багато росіян і батько втратив довіру з боку місцевої влади. Ймовірно не останню роль у цьому зіграли й совєцькі спецслужби. Відтак Іван Кобилко уже вкотре був змушений емігрувати. Тому 25 липня 1947 він звернувся до французької влади із проханням перетнути кордон разом із своїми 105 працівниками. Опинившись у Парижі, не полишав роботу в українських громадських організаціях, залишаючись вірним своїм переконанням до кінця життя. Помер 24 жовтня 1951.

Богдан Зек, завідувач науково-експозиційного відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею писав:

«Іван Кобилко був унікальним чоловіком, доля його випробовувала, а він залишався справжнім українцем, давав лад не лише своїм справам, але допомагав іншим співвітчизникам» Полтавський офіс УІНП (за матеріалами книги доктора права, приват-доцента Українського Вільного Університету, члена Національної спілки краєзнавців України й Асоціації українських письменників Олександра Панченка «Полтавська діаспора. Велика енциклопедія».

 

 

За матеріалами Новини Полтавщини


"Кременчуцька газета" в соціальних мережах!
Будьте нашими підписниками... і одними з перших дізнавайтесь, що відбувається в Кременчуці та на Полтавщині, а також про резонансні події в Україні.
Не втрачайте шанс читати «гарячі» і цікаві новини першими!
Підписуйтесь на нас:  
Facebook: https://www.facebook.com/kremenchuckagazeta/
Instagram: https://www.instagram.com/kg.ua/
Telegram: https://t.me/kgua_news


Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть слово, натисніть CTRL + Enter і відправте повідомлення в редакцію

Інші новини

Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися