Великобудищанська громада, яку він очолює, стала єдиною, куди російським військам вдалося зайти, але їх дуже швидко розбили й змусили ховатися у лісах.
Голова Великобудищанської громади й генерал-майор у запасі Микола Шаблій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Орден йому вручив особисто Президент України 21 листопада у Маріїнському палаці.
Микола Щаблій отримав нагороду за громадянську мужність і самовідданість, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України в умовах воєнного стану, вірність Українському народові.
Великобудищанська громада, яку він очолює, стала єдиною, куди російським військам вдалося зайти, але їх дуже швидко розбили й змусили ховатися у лісах.
Микола Шаблій розповідав, що Великобудищанська громада передала Збройним Силам України близько 20 одиниць ворожої техніки: 6 одиниць було на заправці у Веприку, нова САУ (самохідна артилерійська установка) у Бобрику, у Веприку ТОР (тактичний зенітний ракетний комплекс) тощо.
За словами голови громади, росіяни залишили 10% техніки, яка зайшла на Полтавщину.
Також він розповів про «гадяцьке сафарі». З 26 лютого до 3 березня російські військовослужбовці перебували у цій громаді Полтавської області, що розташована біля кордону з Сумщиною.Усі громади допомогали у боротьбі з росіянами й 5 одиниць техніки знищили силами простих жителів громади. Унаслідок зіткнення з окупантами загинув Валерій Дібров 1988 року народження, ще кілька учасників отримали поранення. Двоє працівників сільськогосподарського підприємства підірвали 3 танки, коли російська 4-та гвардійська танкова кантемирівська дивізія зайшла на північ Полтавщини:
«Люди, як могли творили спротив Підірвані танки, АЗС. чим могли, тим і захищалися. Є люди, які вчинили подвиг і ми надали документи, щоб заохотити жителів громади. Коли були орки, 3 танки підірвали поки вони 1 завели. Підірвали самохідну артилерійську установку і бойову машину піхоти».
Паніки у жителів не було, навіть коли через села проходили сотні одиниць техніки й десь ночували у населених пунктах. Усі старости були на місцях й розуміли, що коли доведеться брати до рук зброю, вони матимуть це зробити. Щодня спілкувалися з головами військових адміністрацій області, СБУ та поліцією. Микола Шаблій також був на зв’язку з українськими військовими з Лебедина, адже там підрозділами керували хлопці, які колись служили під його керівництвом.
Російських військових генерал бачив дуже близько. Якось під селом громади ночувала група росіян. Коли вони відійшли від техніки, місцеві вночі забрали звідти зброю і все, що могли. Зранку окупанти повернулися і побачили, що їх обікрали:
«Вони викликали старшого в селі. Я доповів голові ОВА та СБУ, що вони шукатимуть мене і треба їхати. Отож я поїхав. Запитував звідки вони всі троє родом і всі відповідали. Я запитав нащо вони тут. Вони нічого в мене не питали. Задурені, обдурені хлопці. Строковики років 18-ти направляли на мене автомати. Я просив їх опустити, бо ще ненароком вистрілять, але вони так і стояли. Офіцер стояв опустивши голову. Розумів, що це не їхня війна, шо їх тут не має бути».
Після цього вони поїхали з села. Потім українські військові спрацювали дуже влучно, бо вороги кидали техніку після «привітань ЗСУ» й тікали в ліс, де на них вже чекали мисливці. Солдати або гинули, або потрапляли в полон.
Учасники гадяцького сафарі переконані, що завдяки їхнім діям збережений Миргород і навіть Київ, бо якби ця колона пройшла до столиці, її було б значно важче захистити. Але під час цих подій загинула людина, ще кілька людей отримали серйозні поранення. Ціна за свободу Гадяча, Полтави, Києва та Європи насправді дуже висока. Про перебіг подій ми розповідали зі слів активного учасника.
Аріна Алініна
За матеріалами ЗМІСТ
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
