
Все життя він присвятив рідному Кременчуку й активно займався громадською діяльністю.
9 червня після затяжної хвороби відійшов у засвіти дитя Другої світової війни, патріот України, який до останнього подиху вірив і щиро чекав Перемоги нашої країни, — Олександр Михайлович Харченко.
Дружина Віра Іллівна крізь сльози поділилася спогадами:
"Олександр народився у 1937 році в селі Мала Кохнівка, закінчив 10 класів у першій школі №1, далі навчався в Крюківському машинобудівному технікумі, потім закінчив Харківський політехнічний інститут.
Свої знання Олександр Михайлович віддавав у праці на вагонному заводі інженером-конструктором по військовим машинам «Амфібія».
Як провідний спеціаліст працював на заводі «Кредмаш».
25 років пропрацював на всім відомому заводі «КрАЗ» інженером-конструктором, звідки й пішов на заслужений відпочинок."
Все життя він присвятив рідному Кременчуку й активно займався громадською діяльністю. Олександр Михайлович був організатором і учасником патріотичних рухів, зборів, очолював Кременчуцький осередок Української народної партії, був активним членом кременчуцького філіалу всеукраїнського Майдану. Як голова громадської організації українських ветеранів допомагав людям у складних життєвих обставинах. Працював також кореспондентом газети «Полтавська думка».
Як розповіла Віра Іллівна, Олександр Михайлович був зразковим сім’янином. Подружжя прожило разом 54 роки, виховало доньку і сина, має трьох онуків і двох правнуків.
На свято Трійці до нього завітали соратники по Майдану — голова ГО «АТО-Майдан-Кременчук» Леонід Харченко, який приїхав забрати допомогу для військових від громади, та керівник об’єднання інтелігенції Кременчука Валерій Голуб. А вже наступного ранку Олександр Михайлович відійшов у Вічність.
Відспівували його у Свято-Миколаївському соборі ПЦУ, де зазвичай відспівують Захисників України.
Провести в останню путь Олександра Михайловича прийшли патріоти України — ті, хто знав його, поважав і працював поруч.
Світла пам’ять вам, Олександре Михайловичу. Його приклад любові до України, людяності й гідності — назавжди залишиться у серцях тих, хто вас знав і шанував.
Нехай спочиває у мирі душа, яка жила для інших.
Світлана Павленко