Вічна пам'ять!
Сьогодні у Кременчуці провели в останню путь солдата Збройних сил України — Мельничука Владислава Валерійовича, 1994 року народження.
Його серце зупинилося 10 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Полтавка Краматорського району Донецької області. Він захищав рідну землю як оператор безпілотних літальних апаратів у відділенні розвідки та корегування вогню.
"Мельничук Владислав Валерійович. Народився і проживав у місті Кременчук. Навчався у Кременчуцькій гімназії №21, закінчив ПТУ №5. У військовій частині обіймав посаду оператора безпілотних літальних апаратів у відділенні розвідки та коригування. Загинув 10 червня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту України в районі населеного пункту Полтавка Краматорського району Донецької області. У нього залишилися мати, батько та донька", - розповів військовослужбовець із позивним "Лиман".
Також Владислав мав брата та сестру, які переживають невимовний біль від втрати рідної людини.
У мирному житті чоловік був барабанщиком місцевого гурту «Синдром Котара», який знали всі, хто бодай раз був на кременчуцькому фестивалі чи музичному вечорі. Його рудуватий чуб, тепла посмішка і живий характер вирізняли Владислава серед інших.
Серед тих, хто прийшов попрощатися з Владиславом, був його давній товариш, побратим із позивним "Бьорд". Їхнє знайомство розпочалося ще у 2019 році — на одному з місцевих музичних фестивалів, де Владислав виступав разом зі своїм гуртом. Саме музика стала тим містком, що з'єднав дві душі, і з часом це знайомство переросло у справжнє братерство і співпрацю.
"Ми дуже добре здружилися і до цього моменту залишалися дуже хорошими друзями", - зазначає "Бьорд".
Він завжди пам'ятатиме Владислава як життєрадісну і добру людину, яка завжди знаходила правильні слова, підтримувала і допомагала іншим. За його словами, хлопець мав природну здатність дивитися на світ із позитивом, навіть у найскладніші часи, часто ділився планами на мирне життя — мріяв про зустрічі з друзями, будучи у відпустці, поїздку в гори. Попри війну, у ньому завжди жила світла віра у майбутнє.
Юрій, один із товаришів Владислава та музикант гурту, в якому той раніше грав, згадує:
«Весела була людина, одна з таких знаєте - просто душа кампанії. Ніколи не переймався ні через що, у халепи влазив, але так же брав із них і виходив. Тільки приємні спогади. Вічна пам'ять воїну!", - каже Юрій.
За словами Юрія, друзі та “колеги по цеху” ласкаво і жартома називали Владислава “Рудий”, і він завжди відповідав їм усмішкою, яка була яскравіша за будь-які слова.
Владислав жив музикою, жив життям — і жив для людей. Його пам’ятатимуть не лише як бійця, а й як вірного друга, талановитого музиканта, мужнього побратима, людину з великої літери.
Вічний спокій Захисник знайшов на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі Захисників і Захисниць України. Там, серед побратимів, які, як і він, поклали життя за свободу, Влад назавжди залишився у строю. Не поруч, але — завжди з нами.
Світла пам’ять, щирі співчуття родині та близьким.
Валерія Макряшина
Фото Микити Ліцкевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
