Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Воскресенье, 26 Мая 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Крюківський вагонобудівний завод – маловідомі сторінки історії: руйнація та відновлення

 

1 мая 2019 09:00

До 74-річниці закінчення Другої світової війни.

9 травня Україна відзначає День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Спеціально до цієї дати Кременчуцька газета підготувала серію публікацій* про те, як працювали заводи міста під час окупації та як їх відновлювали у повоєнний період.
Минуло вже 74 роки, як закінчилася війна, але вона назавжди залишила по собі сумні спогади про ті тяжкі часи. Адже тоді, під звуки пострілів та вибухів, робітники місцевих заводів ставали підпільниками, а жінки й діти ризикували життями, аби не впустити до своїх осель загарбників. Про подвиги наших земляків відомо чимало. Натомість Кременчуцька газета дізнавалася, як переживали роки війни місцеві заводи. Сьогодні розповімо про деякі сторінки з історії Крюківського вагонобудівного заводу, який нині є приватним акціонерним товариством (ПАТ КВБЗ).

Роки війни
22 червня 1941 року фашистські нападники вторглися на територію нашої Батьківщини. Військової частини, яка могла б охороняти Крюків, де тоді вже працював вагонобудівний завод, не було, тому сформувалася дивізія народного ополчення. Вона складалася із 937 чоловік – працівників цього підприємства, які першими 5 серпня 1941 року зайняли оборону на Деївській горі, адже загарбники були вже надто близько.
Три дні точилися бої. Як розповів Кременчуцькій газеті зберігач фондів музею історії ПАТ КВБЗ Ігор Ігнатьєв, у той час ополченцям видали 1 тис гвинтівок, 50 тис патронів, кілька кулеметів, пушки без прицілів та велику кількість мін.

«За їхніми спогадами, коли відбивали атаку, то повзли і збирали із вбитих фашистів зброю, адже треба було чимось воювати», – уточнив Ігнатьєв.

Звичайно, сили були нерівними, більше половини підпільників загинули, захищаючи місто і свій завод. А через три дні нападники окупували Крюків. На заводі вони створили базу для ремонту своєї техніки.
Як розповіла нам керівниця прес-служби КВБЗ, головна редакторка газети «Вагонобудівник» Ганна Кудіярова, ще напередодні вторгнення гітлерівців до Кременчука більшість обладнання заводу та частину колективу на чолі з директором евакуювали на схід Російської Федерації, у місто Молотов (нині Перм).


Там у роки війни, починаючи з 11 жовтня 1941 року, виготовляли продукцію, яка була необхідна фронту, а саме фугасні авіаційні бомби вагою по 50 та 100 кг.

«Згодом почали діяти ремонтно-інструментальний, силовий, транспортний цехи, кузня, де був лише один горн. Завод виготовляв щодня 125 авіабомб. Більша частина колективу – жінки, підлітки, але вони показували приклади справжнього трудового героїзму», – зазначила Кудіярова.

Ті ж, хто залишився у Кременчуці, не могли дозволити, щоб окупанти господарювали в місті, тому створили підпільну організацію. Почала вона діяти у травні 1942 року. Очолив групу майстер півскатного цеху Георгій Петько (на фото).Однак проіснувало об’єднання лише близько року – за донесенням зрадника патріотів схопили, майже всі  вони загинули в катівнях гестапо.

«Кременчуцька загальноосвітня школа №29 носить ім’я Людмили Корабліної (на фото), яка була пов’язна з цієї підпільною організацію. На очах дівчини нацисти по-звірячому замучили її батьків і молодшу сестричку. Оскільки вона нікого не видала, Людмилу розстріляли також. Згодом на місці однієї організації виникла інша», – додає Ігнатьєв.

За словами Кудіярової, нову групу під назвою «Дніпровці» у березні 1943 року очолив колишній заступник директора школи фабрично-заводського учнівства Іван Харченко (на фото), більш відомий як Лейтенант Дніпров (саме на його честь названа одна з вулиць Крюкова).
Варто додати, що підпільники, які працювали на ремонтній базі фашистської техніки на Крюківському вагонзаводі, деяку техніку ремонтували, але решту – ламали. А ще вони крали патрони та зброю, яку привозили на завод для ремонту.

«Тобто, розбирали зброю, виносили із заводу і потім збирали її, щоб організувати партизанський загін. І він ударив тоді у спину окупантам саме цією зброєю, яку змогли накопичити», – розповів зберігач фондів музею КВСЗ.

Цікавий факт

Коли готувалася Сталінградська битва, жодна одиниця техніки з Крюківського вагонобудівного заводу відремонтованою не вийшла. 

«Наші підпільники затягували терміни ремонту, щоб це все не пішло на фронт. Робили видимість, що ремонтують, але насправді ламали обладнання», – розповів Кременчуцькій газеті Ігор Ігнатьєв.

Повоєнні часи
Крюків звільнили від окупації 26 листопада 1943 року. Тоді все місто, як і Крюківський вагонобудівний завод, лежало в руїнах. Однак 30 грудня 1943 року сюди з Пермі приїхала комісія на чолі з директором Яковом Литовським – оглянути те, що залишилося від підприємства. За словами Кудіярової, збитки тоді склали понад 78 мільйонів карбованців.
Одночасно з відбудовою заводу тут почали виготовляти пічки-«буржуйки» для військових частин і нари для госпіталів.

«Витягли з-під руїн верстати, відремонтували 10 зварювальних апаратів. З обгорілих відреставрованих деталей зібрали перший автомобіль, і він почав працювати поряд із кінними упряжками, які на той час були основним видом транспорту на підприємстві», – розповіла Кудіярова.

Також вагонобудівники брали активну участь у відбудові тимчасового мосту через Дніпро, рух яким відновився у січні 1944 року. І вже у жовтні цього ж року на заводі полагодили 80 понівечених розбитих вагонів.

«У 1945 році, коли вся країна виборола перемогу на полях боїв, крюківські вагонобудівники здобули і свою, дуже важливу для колективу перемогу – відновили складання нових вантажних вагонів», – додала керівниця прес-служби КВСЗ.

Перший піввагон випустили одразу після війни
У 1945 році Крюківський вагонобудівний завод приступив до серійного виробництва 60-тонних напіввагонів. Урочиста закладка першого відбулася 21 листопада 1945, а вже 28 листопада вагон № 104 0731 зійшов з потоку.
Як розповіла Кудіярова, до кінця переможного року було складено 13 піввагонів. У 1946-му – 1005, наступного року – 2 368.

«І хоча частина підприємства ще лежала в руїнах, а проблем і виробничих, і побутових було через край, це була справжня робота, яка давала підстави говорити про відновлення заводу, про його нове народження після нищівної розрухи. Це був прихід нової ери в історії Крюківського вагонобудівного заводу», – наголосила головна редакторка газети «Вагонобудівник».

*В одному з наступних номерів ми розповімо, як працював під час війни завод «Кредмаш».

 

Тетяна Красельникова
Фото Кирило Воронцов та з архівів вагонзаводу

Подпишись на нас

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться