Кременчуцька газета
Вівторок, 28 Травня 2024
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube threads telegram

Ми в Telegram

Ви є тут

“Ми робили матеріал, коли хлопці зачищали позиції, там багато валялося оцього всього непотребу російського", - історія кременчуцького журналіста

16 листопада 2022 15:30

"Бачив, як виносили людей зі зруйнованого багатоквартирного будинку, де загинуло 48 осіб. Це було перше, мабуть, найважче враження”.

16 листопада професійне свято відзначають працівники радіо, телебачення і зв'язку. Напередодні ми поспілкувалися з військовим журналістом, телевізійником, нашим земляком Тарасом Деркачем. Про війну він почав знімати ще у 2014-му, регулярно їздив у зону проведення АТО/ООС. Після 24 лютого географія воєнних матеріалів розширилася, разом з колегами він фіксує злочини рф і мріє завершити журналістські розслідування, щоб покарати винних.

Розповідь Тараса Деркача – у моєму блозі: https://blog.poltava.to/oleksandr-bilenkyi/15173/

16 листопада професійне свято відзначають працівники радіо, телебачення і зв'язку. У мирний час журналісти, оператори й монтажери, працівники зв'язку працювали над тим, щоб ми мали інформацію про щоденні події, політику, бізнес і культуру. Нині багато з них перебувають у гарячих точках, документуючи успіхи ЗСУ та воєнні злочини рф. 

Напередодні ми поспілкувалися з військовим журналістом, телевізійником, нашим земляком –  Тарасом Деркачем. Він почав знімати про війну ще у 2014-му, коли росія вдерлася в Крим і на схід України. Після того 5 років регулярно їздив у зону проведення АТО/ООС. Разом із командою Тарас знімав у найгарячіших точках Донеччини і паралельно мав проєкти, не пов'язані з військовою тематикою

“23 лютого ми закінчили у Києві свій комерційний проєкт, були ідеї щодо зйомок історичного фільму, роботи у спортивному продакшні. 24 числа о 5 ранку ми дізналися про прильоти у Броварах, по військовій частині. Звідти було моє перше включення, коли все горіло. У ніч я їхав з колегою на Сумський напрямок і вже за Ромнами, по трасі на Суми, ми зустріли ворожий авангард, 3 танки, 2 БТР і 4 машини супроводження. Коли ми ледь в'їхали у Конотоп, там відходила наша 58 бригада, і ми тоді включилися звідти. Потім росіяни дуже довго ганялися за нами”, − згадує журналіст.

Далі телевізійники документували обстріли Київщини та Чернігівщини.

“У березні ми прорвалися у Чернігів, залишався один міст через Десну. Дві доби провели у місті, бо неможливо було виїхати через постійні авіанальоти. Бачив, як виносили людей зі зруйнованого багатоквартирного будинку, де загинуло 48 осіб. Це було перше, мабуть, найважче враження”, − розповідає Тарас Деркач.

Потім журналіст працював в Ірпені, де і військові, і журналісти під обстрілами допомагали тікати людям через підірваний міст. На Київщині автівка з командою медійників потрапила під обстріл. А наприкінці березня, коли вже окупанти тікали з-під Києва, разом з нашими військовими Тарас став свідком знущань окупантів над цивільними. 

“Житомирська траса стала першим доказом наявних візуальних злочинів російських  військових, було багато розстріляних автівок, люди залишилися біля них. Ми зробили величезну розслідувальну історію, зокрема про родину Яцюків, які загинули біля Мотижина. Вони двома машинами намагалися виїхати. Росіяни розстріляли їхні  автівки. Мама і тато загинули, Аріна, старша донька, була поранена і її рашисти забрали з собою, доля дівчинки досі  невідома, а Лєру ховали люди, зараз вона у своєї тітки у Польщі. Я спілкувався з Лєрою, вона сама погодилась розповісти історію. Потім тиждень “відходив”, для мене це було дуже емоційно важко. Для мене росіяни перестали існувати як люди”, − розповідає журналіст.

Таких історій у Тараса Деркача за майже 9 місяців повномасштабної війни чимало. І тим важче, зізнається, вдається стримувати емоції. 

“Ми робили матеріал, коли хлопці зачищали позиції, там багато валялося оцього всього непотребу російського. Записали військового, який сказав: “Ми вас очікуємо, тут лежать ваші старші товариші, вже, правда, не піднімуться, якщо хочете − приїздіть сюди. Вас чекає така ж доля”.  Жорстоко − жорстоко, можливо, не по-людськи, але це війна. Вони прийшли на нашу землю і повинні розуміти, що їх очікує або смерть і вони поїдуть “200”, або каліками, або здадуться в полон”, − каже Тарас. 

Разом з колегами він не припиняє працю на інформаційному фронті, фіксує руйнування і вірить, що журналістські розслідування, пов'язані з воєнними злочинами, неодмінно допоможуть покарати винних.

“Після Перемоги хочеться об'єднати усі історії, підсумувати. Обов'язково завершимо наші розслідування, щоб були покарані винні у розстрілах, знущаннях над людьми. Я не втрачаю надії, що ми повернемо Аріну, старшу доньку Яцюків, ми активно співпрацюємо з міжнародними організаціями, і я дуже хотів би вірити, що вона жива і знайдеться. Має так бути. Обов'язково”, − говорить військовий журналіст Тарас Деркач.

 

За матеріалами відкритих джерел


"Кременчуцька газета" в соціальних мережах!
Будьте нашими підписниками... і одними з перших дізнавайтесь, що відбувається в Кременчуці та на Полтавщині, а також про резонансні події в Україні.
Не втрачайте шанс читати «гарячі» і цікаві новини першими!
Підписуйтесь на нас:  
Facebook: https://www.facebook.com/kremenchuckagazeta/
Instagram: https://www.instagram.com/kg.ua/
Telegram: https://t.me/kgua_news


Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Якщо Ви знайшли помилку в тексті, виділіть слово, натисніть CTRL + Enter і відправте повідомлення в редакцію

Інші новини

Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися