Військова творчість.
Багато талановитих українців живе в Горішніх Плавнях. Про одну з них на своїй сторінці у Фейсбуці розповідає місцева волонтерка Лілія Дмитренко
А саме про Євгенію Черневську - Jenny Cern.
«Це людина з дуже глибоким внутрішнім світом. Чутлива і незалежна в судженнях, вона має загострене світосприйняття, зрештою як і всі обдаровані. Які обдарування у Євгенії? Про всі не відаю, скажу лише про одне – літературне. Вона пише вже тривалий час (наскільки знаю, «у стіл»). Це – проза, яка мені особисто до вподоби. Раніше Євгенія писала російською, як і багато хто з місцевих літераторів. Але недавно я дізналася, що вона почала писати українською. Від цього, на моє переконання, її творчість стала ще яскравішою», - пише Лілія Дмитренко
Нижче – невелике есе, написане Євгенією Черневською після початку масштабної рос.ійської агресії (текст в соцмережах опубліковано з зволу авторки).
***
«Який запах у моїх думок? Запитали ви... Але я не хотіла про це думати...до вашого запитання. Мені було страшно прислухатися до себе, до шелесту цього тихого голосу всередині мене, а іноді дуже гучного крику в голові, який я відганяла. Вони мене лякали.
Сказати правду? Мої думки пахнуть смертю.
Пахнуть кладовищенською землею і гниючими тілами в ній.
Пахнуть вигорілими дитячими садками і школами, музеями і сотнями спалених будинків та людських доль.
Ми УСІ плавимося у цьому гарі.
Перед очима часто проносяться страхітливі картини війни і вмить відчуваю присмак страху в роті.
Який він? Він терпкий і гіркий, як дуже чорний шоколад, який не можеш уже їсти, але потрібно жувати, бо не можна виплюнути...
Коли я думаю про рідних і близьких, про знайомих і друзів, які на війні боронять нашу країну та всіх нас – мої думки, вони забарвлені світлими молитвами, і запахом ладану з красивої церкви, і вірою в диво.
Але кожен день читаючи новини, у мене думки стають чорні... злі... наповнені пітьмою і сирою землею.
Думки ці... вони топлять мене, мою суть. Я ж не така, я не вмію ненавидіти і проклинати!!!
Виявляється, вмію. Вмію бажати смерті. Я її відчуваю, я про неї думаю. Я її бажаю. Усім ворогам бажаю. Вона пахне...Вона смердить ...
Знаєте який це запах? Запах смаженого м'яса і випалених кісток нелюдей, що прийшли на нашу Землю.
Я думаю, цей гар і ненависть відчуває кожна людина в нашій країні, особливо та, яка втратила близького.
Це запах думок кожного українця!!!
Я не зла людина, я мирна дівчина, яка любить ромашки, бавитися зі своїми дітьми та гуляти на заході сонця, писати добрі оповідання, іноді пити вино з коханим на березі річки.
Але ви ж запитали...»
Ніка Назарова
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
