Над нею працювали понад тисячу років тому.
Сережки – звичайна прикраса, їх ми бачимо кожного дня: золоті, срібні, проста біжутерія. Нічого незвичайного, скажете ви? А ось і не так. Колись вони таїли в собі не лише естетичний, а й сакральний зміст. Зазирнемо разом у захоплюючий світ минулого?
Для чоловіків сережки були оберегами, які захищали їх від хвороб, злодіїв, ворогів. Для жінок – це оберіг від лихого ока, вони охороняли сімейне вогнище. Для злодія сережка означала приналежність до злочинного світу, для пірата – захоплені кораблі, у циган сережку одягали єдиному синові.
Історія сережок сягає своїм корінням глибокої давнини, але відомо, що ця невід’ємна частина жіночого образу спочатку була створена саме для чоловіків, і значення її змінювалось у залежності від регіону та епохи.
До того, як люди навчилися виплавляти метал, вони вставляли собі у вушні раковини вироби з дерева, каменю або кістки. У деяких африканських народів сережки – це була не просто прикраса, вони також мали практичну мету: місцеві жителі вішали на вуха майже все своє майно – стілець (!), ніж, бойову трубку тощо.
Крім того, сережки визначали соціальний статус. Золоті (непарні), які носили перси або афіняни, символізували їх знатність, а в Римській імперії навпаки – означали приналежність до рабів.
Жінки теж носили їх для того, щоб показати свою статусність у суспільстві. Чим вищий статус дами, тим більш дорогоцінним камінням були інкрустовані сережки: сапфірами, гранатами або топазами. Вже в ті далекі часи їх робили з благородних металів: золота і срібла.
В Київській Русі перші сережки з’явились у IX столітті нашої ери і також, як і в Персії та Афінах, визначали соціальний статус їх власника. Холопи могли носити тільки дерев’яні та мідні, заможні торговці – срібні, а знать – виключно золоті з дорогоцінним камінням.
До ХІІ століття витязі робили собі прокол тільки в одному вусі. Прикраса звалась «одинець», а чоловік-власник – «серьгач». Також на сережках зображували язичницькі символи захисту, які грали роль оберегів.
У фондах Кременчуцького краєзнавчого музею зберігається цікава колекція сережок вищезгаданого періоду, вони є одним із цінних зібрань предметів археології.
У часи існування хозарського каганату важливими були політичні союзи з Візантійською імперією, хозари неодноразово надавали допомогу Візантії у воєнних походах. Серед нагород та дарів доблесним знатним воїнам і вождям були різного роду ювелірні прикраси. А саме сережки. Враховуючи смаки споживачів, візантійські ювеліри виготовляли прикраси для володарів Північного Причорномор’я у традиціях мистецтва гунської епохи, застосовували деякі прийоми поліхромного стилю (принцип багатобарв’я). Ареал цих прикрас поширився територією Римської імперії, потрапив у Крим, Прикаспій і на територію сучасного Подніпров’я.
На території понтійських областей жили різні кочові племена (скіфи, сармати, їх нащадки алани тощо). У них також була поширена мода на носіння сережок, особливо золотих. Надалі у понтійських областях оселилися хозари, заснувавши хозарський каганат із чималою сферою впливу та торговими шляхами. Серед артефактів Салтово-маяцької культури відомі також сережки.
У фондах нашого краєзнавчого музею зберігається дивовижний експонат, а саме – фрагмент хозарської сережки. Один із найцінніших артефактів, адже він є першим об'єктом на Кременчуччині, що свідчить про існування в нашому краї поселень хозарів-кочівників.
Подивимося уважніше. Сережка швидше за все бронзова, позолочена і має форму овалу; в нижній частині дископодібний елемент з жолобком для підвіски, на якому місцями проглядається рельєфний малюнок у вигляді пелюсток.
Звичайно, на перший погляд вона не захоплює своєю красою чи витонченістю, та й віки перебування у землі даються взнаки. Але подумайте – понад тисячу років тому над нею працював майстер-хозарин. Очевидно, йому зробили замовлення, бо ж тоді «масового випуску» просто не було: дуже важко знайти однакові прикраси такої давнини, навіть права і ліва сережка з однієї пари могли трошечки відрізнятися…
Замовник хотів підкреслити своє ставлення до майбутньої власниці – повагу, кохання, бажання захистити. Уявіть, якими гарними були ці сережки новенькими – вони сяяли на сонці і дарували справжню радість. Найімовірніше, вона належала заможній жінці, адже тоді їх із задоволенням носили задля демонстрації оточуючим свого достатку.
Серед артефактів Козацької доби в музеї зберігається срібна сережка у вигляді півмісяця, яка якнайкраще представляє ті вікопомні часи на землях Кременчуччини. Козачий звичай носити ці прикраси пов’язаний виключно з військовою стороною життя. Сережка в лівому вусі у козака означала, що він один син у матері, в правому – останній чоловік у роду. Самі ж сережки у чоловіків-козаків мали зазвичай вид простого півмісяця і в кращому випадку були срібними. Якщо ж козак носив по сережці і в правому і лівому вусі – це означало, що він одна дитина у батьків. У походах і боях таких по можливості берегли.
В Україні в ХІХ – на початку ХХ ст. прикраси вже почали виробляти масово. Сережки були різноманітної форми. Могли містити геометричні фігури, мати підвіски зі скла, каміння чи бісеру.
В нашому краєзнавчому музеї також є цінний експонат – сережка кінця ХІХ століття, інкрустована дорогоцінним каменем – рубіном.
Нинішні прикраси поєднують в собі традиційні та сучасні технологічні рішення. Ювелірні прикраси в 21 столітті стали невід’ємною частиною жіночого, а почасти й чоловічого образу. Тепер це не лише соціальний маркер, а й спосіб для самовираження. І навіть сьогодні сережки багато можуть розповісти про свого володаря.
Мол. науковий співробітник
науково-дослідного експозиційного відділу
Коваленко М.А.
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
