Постійний стрес і тривога: як війна впливає на кишківник кременчужан

Про синдром, який лікується не тільки пігулками, а й позитивними емоціями.

Війна — це не лише вибухи, втрати та руйнування об’єктів інфраструктури. Це ще й глибока рана, яка залишає відбиток у душі кожного українця. Війна приносить із собою постійний стрес, який проникає в життя людини, яка переживає ці події, незалежно від того, наскільки далеко він знаходиться від зони бойових дій. Постійне відчуття тривоги, страху, невизначеності, емоційного виснаження погіршує здоров’я, навіть у тих, хто перебуває в більш спокійних регіонах країни.

Хронічний стрес стає каталізатором для багатьох захворювань, зокрема, синдрому подразненого кишківника (СПК).

Кишківник — це наш «другий мозок». Він напряму пов’язаний із центральною нервовою системою, тому будь-які стресові події одразу відображаються на його роботі. Під час війни, коли рівень кортизолу та адреналіну у багатьох людей постійно на максимумі й зашкалює, травна система працює в екстремальних умовах. Саме тоді й з’являються проблеми зі шлунком, здуття, розлади, які нерідко стають хронічними.

Синдром подразненого кишечника належить до гастроентерологічних захворювань, але при цьому тісно пов’язаний з емоційною сферою людини.

Чому наш кишківник так гостро реагує на емоційні переживання? Як розпізнати синдром та чи можливо його назавжди позбутися? Щоб знайти відповіді на ці питання, ми поспілкувались із лікарем-гастроентерологом Тетяною Турбаєвською (на фото). Вона зазначає, що спосіб життя та психічне здоров’я відіграють вирішальну роль у боротьбі з цією проблемою.

- Чи можуть постійна тривога та стрес спричиняти болі в животі та розлади травлення?

- Стрес постійно впливає на людей, особливо зараз, у воєнний час. Поганий сон та постійна тривога можуть провокувати ці болі. Вони виникають на фоні функціональних порушень, тобто тих, що не пов’язані з органічними ураженнями (порушеннями, які супроводжуються видимими структурними чи анатомічними змінами в органах або тканинах, авт). Якщо ми говоримо про синдром подразненого кишківника, то, дійсно, причина його розвитку в тривозі, занепокоєнні та стресі.

Функціональні порушення – це ті, при яких орган або система тіла не працюють належним чином, але при цьому немає видимих структурних пошкоджень чи змін в органах.

- Як людині діагностувати синдром подразного кишківника?

- Спочатку потрібно прийти на прийом до лікаря – це обов’язково. Треба почати або з сімейного лікаря, або одразу записатись до лікаря-гастроентеролога для того, щоб він виключив органічні причини. Ми робимо загальні клінічні аналізи, включаємо анамнез, пальпуємо живіт і, якщо потрібно, робимо додаткові обстеження.

- Що є приводом для додаткових досліджень або «червоні прапорці»?

- Червоні прапорці в гастроентерології–це, наприклад, нічні болі в животі тривалого характеру, які не проходять і не минають самостійно (один із диференційних критеріїв, щоб відрізнити СПК від, наприклад, хвороби Крона), блювота, кров або слиз у калі, дисфагія (утруднене ковтання або проходження їжі), відсутність апетиту, різке схуднення, онкологія у когось із рідних. Треба звертати увагу на ці скарги, адже вони можуть свідчити про органічні порушення.

Гастроентерологиня наголосила на важливості не лише медикаментозного лікування, але й психотерапії та здобутті навичок управління стресом.

- Як полегшити симптоми СПК?

- Призначаються деякі групи спазмолітичних препаратів, ферменти. Іноді в таких випадках ще назначаються заспокійливі або антидепресанти.

Психотерапія також відіграє свою роль, тому що пацієнту потрібно нормалізувати свій режим дня. Звісно, що у воєнний час сказати людині, щоб вона не тривожилася – важко. Перше, що потрібно зробити – це нормалізувати образ життя: має бути достатній сон 6-8 годин, правильне і здорове харчування, тобто раціональне. До раціону необхідно додавати достатню кількість клітковина, білків, жирів та вуглеводів.

- Тобто, ви теж можете назначати антидепресанти?

- Так, ми можемо назначати. Пацієнт також може ще паралельно проходити психотерапію. Наприклад, це може бути психолог, консультація психіатра, якщо в цьому є потреба.

Є такі пацієнти, які не хочуть сприймати заспокійливі та антидепресанти і консультацію психіатра, якщо є в цьому потреба. Тобто для них це вже таке табу. Але в сучасному світі це абсолютно нормально. Цього не треба боятися, тому що іноді основне лікування дійсно полягає у призначенні седативних препаратів, які нормалізують вегетативну нервову систему.

- Як часто у вашій практиці зустрічаються пацієнти із СПК? Чи можливо досягти тривалої ремісії, і які фактори впливають на повернення симптомів?

- Офіційно ставиться діагноз – синдром подразненого кишківника з діарейним розладом або з закрепом, або закреп, що чередується із діареєю. Тобто це функціональне порушення. Кожного тижня таких пацієнтів нараховується від 5 до 10.

Ці порушення – минущі в тому сенсі, що за умови правильного лікування (призначення препаратів та адаптації способу життя) пацієнт може досягти ремісії. Тоді симптоми його більше не турбуватимуть. Проте, у разі підвищеного рівня тривоги чи стресу, симптоми можуть повернутися. Тому важливо навчити пацієнтів жити із цим синдромом та ефективно контролювати його прояви.

Воно не виліковується назавжди і ми не можемо сказати, що ремісія може тривати все життя. Тут вже дивлячись на умови, в яких ми знаходимось, тому що нервова система, на все дуже сильно реагує.

Історія з життя

Олена тривалий час скаржилася на розлад шлунку, нудоту та головний біль, які турбували її тривалий час. Зважаючи, що в неї є проблеми із підшлунковою – лікувалася пігулками, які раніше призначав гастроентеролог. Однак ефекту, на який сподівалася, не було, а симптоматика продовжувала псувати життя. Позитивні зміни відзначалися тільки у разі дотримання дієти. Одного дня, після чергового прильоту, Олена відчула дуже сильний спазм, тоді звернулася спочатку до сімейної лікарки. Лікування, яке вона призначила, не дало потрібного результату, тому пацієнтка отримала направлення до гастроентеролога. Звісно, за порадою фахівця довелося пройти комплексне обстеження: від УЗД до аналізів крові та калу. У підсумку стало зрозуміло, що Олена має функціональні порушення. Тож лікування має проходити у сукупності з невропатологом.

«Це дуже неприємний синдром, позбутися якого вкрай важко. Я не прихильник антидепресантів, на яких наполягала невропатологиня. Довелося змінити і гастроентеролога, і невропатолога, бо курси лікування, які призначалися раніше, не допомагали. А ще чула, що таке не лікується. З новообраними лікарями також не одразу знайшли дієві препарати, але й вони – не панацея. Тому паралельно пішла у спортзалу, пройшла курс масажу. А головне, що я для себе зрозуміла, це потреба у позитивних емоціях! А як їх знайти, коли над тобою шахеди літають? Однак замість антидепресантів намагаюся частіше спілкуватися з позитивними людьми, віддаляючись від негативних; переглядаю фільми та передачі, які хоча б на деякий час відволікають від війни; ходжу на концерти; навчаюся насолоджуватися радісними моментами життя. За це хтось мене можливо й засудить, але інакше ніяк. В моєму оточення також є люді, які мають схожі симптоми. Тож порада лише одна – шукати позитив навіть у той час, коли страшно, важко, тривожно. Він завжди є, але ми не звертаємо на нього увагу. Це й сонячний день; і посмішка перехожого; і виконання роботи, яку давно відкладали; а хтось отримає позитив від допомоги іншій людині чи підтримки військових. Головне – не дозволяти собі засмучуватися, дуже гостро реагувати на будь-які події. Життя одне і, як кажуть психологи, треба полюбити себе!» – розповіла нам кременчужанка.

Нагадаємо, чому кременчужанкам не варто відкладати турботу про своє здоров'я на час після Перемоги.

Здоров'я дітей під час війни: на що кременчужанам звернути увагу.

Над Кременчуком летить «мопед» чи вибухи поряд? Без паніки, бо знаємо, як реагувати!

Валерія Макряшина

Фото Ігоря Борисевича