
Представник Українського інституту національної пам'яті (УІНП) в Полтавській області Олег Пустовгар надіслав на адресу «Кременчуцької газети» своє бачення стосовно питання зміни Дати святкування Дня Кременчука.
Надаємо його текст: «Повністю підтримую ту доброзичливу і цивілізовану дискусію, яка розгорнулася у Кременчуці щодо визначення нової дати дня міста. Дехто від мого імені у «Кременчуцькій газеті» прокоментував, що , мовляв, мовляв, Український інститут національної пам’яті, «не вимагає зміни дати дня міста». Тут важливі чітка оптика, точність формулювань. УІНП як центральний орган виконавчої влади не має права втручатися у діяльність органів місцевого самоврядування. Визначення дати дня міста-це згідно із законодавством про місцеве самоврядування–виключна прерогатива органу місцевого самоврядування. Тож, ясна річ, ніякі листи з центрального апарату УІНП апріорі не могли скеровуватися до Кременчуцького міськвиконкому. Водночас, у Положенні про як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу, затвердженому Кабміном, визначено, що до завдань Інституту належать: організація всебічного вивчення історії українського державотворення, популяризація історії України, її видатних особистостей; подолання історичних міфів, формування у громадян України патріотизму, національної свідомості, активної позиції.
Торік у Полтаві після тривалої дискусії у громаді, підсумком якої стало тематичне опитування /онлайн-голосування на платформі «ЕДЕМ», затверджено як дату дня міста 29 червня - день літописної згадки. Таким же демократичним шляхом пішла і Кременчуцька міська громада. Рішення провести обговорення серед кількох варіантів науково обгрунтованих дат є важливим, коректним і виваженим. Щодо дня вигнання з Кременчука націонал-соціалістичного режиму і повернення комуністичного. Акцентую на слові «вигнання», адже ще у 2016 році саме такий термін введено у правовий і науковий простори України. Вже немає терміну «визволення», натомість запроваджено ВИГНАННЯ нацистських окупантів з якогось населеного пункту, території. ВИЗВОЛЕННЯ — тільки з 24 серпня 1991 року, коли було відновлено УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ. Остаточне визволення — після перемоги у народній російсько-українській війні за незалежність. У статті 2 Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» «Форми увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років», основними формами увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років є: «відзначення Дня пам’яті та примирення, Дня перемоги, днів вигнання нацистів з України, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, інших адміністративно-територіальних одиниць». Маємо системну проблему на території усієї держави: у значній частині сіл і міст в Україні (а на Полтавщині — у переважній більшості!!!) свято міста /села встановлено саме у дні так званого «освобождєнія». Але ж День міста мав би бути святом місцевого самоврядування, святом, яке єднає громаду. Зосередження уваги містян на дні, коли у Кременчуці відбулася заміна одного злочинного режиму на інший — то так собі. Хіба до появи окупаційної Красной армії древній Кременчук не мав ніякої історії? Дата заміни одного злочинного режиму на інший аж ніяк не може бути ні святом, ні днем міста.
Мені симпатичні ініціативи від громадських спільнот щодо дати, пов’язаної із Магдебурзьким правом. Адже йдеться про право місцевого самоврядування! Йдеться про історичну традицію, яка сягає у глибину століть. Магдебургзьке право закріпляло права міських станів — купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Виникло в 13 ст. у м. Магдебурзі (Німеччина), звідси й назва. У 15 — 17 ст. Магдебурзьке право дістали більшість міст України, у т. ч. Полтавщини- це Кременчук, Переяслав, Гадяч, Золотоноша, Лубни, Миргород, Пирятин та ін. Таким чином, новий день міста став би «відправною точкою» вписування локальної історії Кременчука у всеукраїнську, їх популяризацію.
Насамкінець хочу висловити думку про те, що після визначення нової дати дня міста Кременчук, не може бути переможців і переможених. Пора обговорити і офіційно затвердити не лише нову дату Дня міста. Чому б не використати європейський досвід? Скажімо, низка польських гмін мають вичерпні переліки «Пам’ятні дати громади». Чому б і Кременчуцькій громаді не піти таким шляхом? Не для галочки, не для фіксації у документі, офіціозу, а задля патріотичного виховання та гідного щорічного пошанування знакових подій та особистостей, життя яких пов’язане з Кременчуцької міською територіальною громадою. Такі дати — історичний «клей», який єднає громаду в один український моноліт. Для мене очевидно: усі дати, які фігурували в обговоренні — розумні і гідні, вони мають бути у такому переліку. Так само, у цьому переліку може бути 29 вересня — день вигнання нацистів з Кременчука. 29 вересня можна було б запровадити гідні традиції вшанування борців з гітлерівським націонал-соціалізмом, без притаманного путінській росії «побєдобєсія», «дєди воєвали» тощо. А ще до такого переліку могли б увійти події в Кременчуці періоду УНР, день народження одного із «батьків» української мови, видатного земляка Павла Житецького та ін. Напрацювання такого переліку важливо розпочати цьогоріч за участю науковців і громадськості. Готовий долучитися до цього процесу».
Олег Булашев