Спогади про трагедію, що сколихнула увесь світ.
27 червня – чорна дата в історії Кременчука. У 2022 році сонячний літній день через збройну агресію росії проти України перетворився на трагедію, про яку дізнався увесь світ. У той жахливий понеділок, близько 15.50, стався терористичний акт. Унаслідок влучання російської ракети Х-22 у торговий центр «Амстор», за офіційними даними, загинуло 22 мирних громадянина, було багато травмованих, мешканцям сусідніх будинків пошкоджено житло. Зазначимо, працівниця ТЦ Лариса Коханівська тривалий час вважалася безвісно зниклою і лише 10 квітня 2023 року Крюківський районний суд визнав її загиблою.
На жаль, той день запам'ятався як один з найбільш зухвалих терористичних актів в історії Європи. А весь світ вкотре зрозумів, який він - справжній «руський мір». Вшановуючи пам'ять загиблих, торік, наприкінці червня, у Кременчуці оголошували триденну жалобу. Неподалік від місця, де колись був торговий центр, створили тимчасовий меморіал - куточок пам'яті, куди перші місяці громадяни щодня приносили квіти та запалювали лампадки. Не зважаючи на те, що багато кременчужан просили на місці трагедії облаштувати парк з меморіалом, мер Кременчука Віталій Малецький сповістив, що торговий центр власники відбудують і продовжив їм договір оренди землі. У 2022 році на сайті Президента навіть опублікували петицію з проханням «Побудувати меморіал в пам'ять загиблим в м. Кременчук замість ТЦ «Амстор», вул. Халаменюка, 7», але вона не набрала необхідну кількість голосів.
Зазначимо, у вересні 2022 року у Кременчуці відкрили новий Сквер пам’яті по тим, хто загинув 27 червня від ракетного удару по торговому центру «Амстор». Навпроти пам’ятника Т. Шевченку висадили 12 жіночих дерев та 10 чоловічих, як символ 22 загиблих від «руського міра».
Нині ж, у роковини теракту, «Кременчуцька газета» зібрала деякі спогади тих, хто опинився безпосередньо у вирі тих страшних подій.
У самому епіцентрі вибуху загинув молодший брат
«Ця трагедія сталась напередодні Дня Конституції (відзначається 28 червня, ред.). Саме в цей час я готувалася до благодійних дитячих свят в клубі, який базується в приміщенні палацу культури «Кредмаш». Коли стався вибух, я знаходилась на ганку, і це було дуже шокуюче! Блакитне красиве небо - і такий бабах! Коли дізналися, що жертвою став «Амстор» - шок почав матеріалізуватись у свідомість. Миттєва зміна настрою від святкового до трагічного, гарячкове згадування, хто із близьких міг бути на місці вибуху, усвідомлення свого близького до трагедії місцезнаходження, і, звісно, кількість жертв (і неважлива цифра - їх однозначно багато)», - згадує кременчужанка Світлана Курмаз.
Її молодший брат Даниїл Сидоров загинув у той день в «Амсторі».
«Ми його довго шукали, а потім нам повідомили, що його рештки збирали по всьому периметру (він був в самому епіцентрі). На жаль, в «руському мирі» мир не передбачено!» - говорить жінка. Щодо місця трагедії, то кременчужанка не хотіла б там бачити жодних пам’ятників. «Якщо ми будемо перетворювати в меморіали кожне місце трагедії, то, зважаючи на масштаби заподіяного лиха, Україна ризикує перетворитися на суцільний цвинтар, чого і домагаються наші вороги», - говорить Курмаз.
Після вибуху у напівсвідомості повз по оголених кабелях
«В той день був звичайний похід в магазин за каструлями. Почав я свій обхід із входу, де відділ з телефонами. Коли у продавця задзвеніло повідомлення про повітряну тривогу, він сказав, що, напевно, зараз нас всіх з магазину будуть виганять», - згадує містянин Олександр Васильєв, якому дивом вдалося врятуватися після вибуху в «Амсторі».
Він швидко пішов у магазин «Comfy» з надією, що таки встигне подивитися те, заради чого прийшов.
«Підійшов до стенду зі сковорідками і потім все, як в сповільненій зйомці: світло погасло, сприйняття того, що відбувається, майже не було, якась напівтемрява. Світло - ніби вогонь горить, як в пеклі, чорне з червоним... Прийшов до тями і себе взагалі не відчував практично. Я не міг зрозуміти, що зі мною, що відбулося, ось така напівтемрява. Потім свідомість стала більш ясною і я зрозумів, що щось відбулось, не зрозуміло що, але якась трагедія, бо я лежу на підлозі, навколо все зруйноване, дихати не можливо – в повітрі гар, нічого не видно, як в тумані все, голова нічого не розуміє, тіло не слухається... Подивився навколо і бачу – люди лежать на підлозі. Почав повзти в сторону виходу по кабелям оголеним. Здавалося, що зараз доб’є мене електричним струмом. Попереду вже почалася пожежа, вогонь дуже сильно розгорався прямо на очах. Тоді я поліз в іншу сторону і побачив дірку в стіні – це стіна в сторону «Дормашу», там був пролом великий», - розповідає кременчужанин.
І додає, що травмованим у задимленості ледь знайшов своє авто і в напівусвідомленому стані поїхав в лікарню сам. Дорогою намагався подзвонити рідним, щоб повідомити, що живий.
«В мене першу добу було все на грані життя та смерті, особливо перші години. Я надихався сильно чадного газу, в мене не так зовнішні травми, як контузія і отруєння чадними газами – це було складніше всього. Контузія дуже сильна була, я ж в епіцентрі вибуху опинився, як і всі, хто був у «Comfy»», - говорить Васильєв. Він зазначає, що пам’ятник на місці трагедії не матиме сенсу. «Історія переписується і всі попередні герої й події перехрещуються. Краще зробити або торгівельний центр, або сквер, який був колись», - говорить чоловік.
Раптово стала рятівницею для однокласника
Того дня кременчужанка Олена Ш., повертаючись із пляжу, випадково опинилася на місці трагедії. Там, після вибуху, побачила свого однокласника, який мешкає у сусідньому селищі. Він був поранений, у нього з-під ребер стирчав шмат скла. Вибухова хвиля докотилися до магазину, що через дорогу від торгового центру. Через це на чоловіка упала вітрина.
«У мене із собою завжди у сумці є гумові рукавички, перев’язочний матеріал, але бинтів цього разу виявилося не достатньо. Тому я дістала парео з пляжу, розрізали його і перемотали потерпілого. Потім я домоглася, щоб в оцьому хаосі до нього під’їхала швидка. Я декілька патрульних екіпажів просила про це і допоміг велопатруль. До потерпілого вчасно прибула допомога, бо він вже починав втрачати свідомість. Навчившись на курсах домедичної допомоги, я зрозуміла, що однокласнику потрібна допомога саме професіоналів. Яку він і отримав. Я з ним зустрічалася через кілька місяців після трагедії», - згадує Олена.
Вона зазначає, що на місці зруйнованого «Амстору» потрібно висадити меморіальний парк – «щоб не було прокляття Кременчуку усьому».
Якби не телефонний дзвінок, той день міг би стати останнім у житті
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, кременчужанка Тетяна Калантаєвська, побоюючись за життя дітей, переїхала з ними до села. Там вони провели понад 4 місяці. 26 червня 2022 року, за день до трагедії, родина повернулася до Кременчука. А наступного дня Тетяна направилася до «Амстору», аби купити собі блендер – подарунок на 35-річчя.
«27 червня ми прокинулися, я погодувала дітей. Син попросив також замовити піцу. Хотів піти зі мною, але я залишила його вдома. Дорогою до торгового центру мені зателефонувала подружка, заговорила мене», - згадує жінка.
Аби поговорити з подругою, змінила напрямок руху.
«Я зайшла до магазину з косметикою... Перший вибух - мене кидає в стінку хвилею, потім назад. Другий вибух - мене кидає на продавця, теж в стінку. І я вилітаю на вулицю, де вже все біле, все у склі битому, крики, все в диму - чорне, горить довкола, падає. А в той момент я повинна була бути в «Амсторі», і, замовивши піцу, ходити вибирати собі блендер...» - пригадує Тетяна.
Вона говорить, що якби не телефонний дзвінок, той день міг би стати останнім у її житті. На місці трагедії, як пам’ять про всіх загиблих, вона хотіла б бачити сквер.
У Кременчуці відкрилась виставка, присвячена трагедії «Амстору».
До річниці великої кременчуцької трагедії: сім’ї загиблих та постраждалих від ракетного удару по ТЦ «Амстор» отримають матдопомогу.
У Кременчуці оновили білборд із нагадуванням про трагедію у ТЦ «Амстор».
Тетяна Красельникова
Фото з архіву редакції
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
