У Кременчуці в магазинах не притримуються законодавства: куди дивиться Держпродспоживслужба та поліція?

Фотофакт.

З 16 січня 2021 року набула чинності стаття 30 "Державна мова у сфері обслуговування споживачів» Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (далі "Закон про мову").

Відповідно до загального правила, встановленого у ч.5 ст.30 Закону про мову, інформація про товари та послуги на території України надається українською мовою. Право споживачів на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації українською мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) передбачено у ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі – «Закон про захист прав споживачів»). Та, головне, що за правилом ст.15, інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару. Незважаючи на відмінність термінології, слід вважати, що інформація про вироби (товари), як зазначено у Законі про мову, та про продукцію, як зазначено у Законі про захист прав споживачів, є тотожніми поняттями. З вказаного витікає, що вимоги по маркуванню продукції розповсюджуються на будь-яку етикетку/упаковку (як таку, в якій міститься продукція, наприклад, тюбик зубної пасти, та таку, яка сама містить продукцію, наприклад, картонне паковання, що всередині містить тюбик зубної пасти), до якої має доступ споживач перед ухваленням рішення про покупку. На оптове або логістичне паковання, якщо в ньому безпосередньо продукція не виставляється на полки магазинів, вимоги закону не розповсюджуються.

Визначається, що умова по наданню споживачам інформації про продукцію, яка повинна бути надана українською мовою, визначається Законом про захист прав споживачів: у ст.15 визначено обсяг інформації, що повинна міститися на товарі (на етикетці, упаковці тощо): 

1) назва товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

3) основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об’єм тощо);

4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин та відповідні застереження щодо застосування;

5) позначка про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів;

6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;

7) дата виготовлення;

8) відомості про умови зберігання;

9) гарантійні зобов'язання;

10) правила використання продукції;

11) строк придатності (строк служби) товару, відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача. 

Окремі та додаткові вимоги по маркуванню також можуть міститися у технічних регламентах (наприклад, маркування знаку відповідності технічним регламентам).

Тим не менш, виконання вимог по маркуванню українською мовою не викликає питань у українських виробників, якщо їх продукція призначена для реалізації на ринку України. Питання виникають у імпортерів при необхідності приведення етикетки, оригінальної на іноземній мові, до вимог законодавства України. На практиці, це відбувається двома шляхами – або попередньою локалізацією етикетки (коли обов’язковий обсяг інформації про продукцію додається на етикетку на стадії його виробництва разом з інформацією на інших мовах – країн експорту) або шляхом стікерування (розміщення стікеру на оригінальну упаковку).

Але в магазинах Fammy журналісти побачили товар, який не має опису державною мовою.

Виходить у Кременчуці в магазинах не притримуються законодавства? Тоді куди дивиться Держпродспоживслужба та поліція?

Марина Соловей