Пам'ять та шана!
Сьогодні в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, а також 36-та річниця виведення радянських військ з Афганістану.
У нашому місті пам'ять тих подій увінчана не лише найвиразнішим меморіалом, який увіковічив військовий подвиг наших земляків на далекій землі, на Афганській стежині, але й реальними справами, якими воїни-афганці закарбували своє ставлення до життя, свою позицію у кременчуцькій громаді.
Неймовірно важливою і беззаперечно вчасною була і є робота ветеранів Афганістану з військово-патріотичної підготовки нашої молоді ще до початку українсько-російського протистояння на нашій рідній землі, та від 2014 року до сьогодення.
Те молоде покоління юнаків і дівчат, які відточували свою спритність і майстерність у показових рукопашних поєдинках всі попередні роки тут перед нами, те молоде покоління тримає передову лінію фронту пам'ятаючи настанови вихователів, тренерів, воїнів афганців, вони ж здобувають свій неоціненний досвід вже у сучасній надзвичайно технологічній війні.
"За 10 років у бойових діях на далекій землі взяли участь близько 160 тисяч солдатів і офіцерів з України. Життя 3280 наших співвітчизників забрала ця війна. Близько 8 тисяч повернулися пораненими. Понад 6 тисяч стали інвалідами.
Полтавщина має свій сумний рахунок у цій статистиці 4367 жителів області виконували свій військовий обов'язок в Афганістані. 79 - загинули. З них двадцятеро були нашими земляками", - звучить під час урочистого вступу.
Про свій шлях, як учасника цих подій, згадує Сергій Васильович Мельник.
"Я призивався в прикордонних війська, проходив службу і через три місяці потрапив в Афганістан. Річ у тому, що в прикордонників зовсім інша служба була. У нас було таке поняття, як охорона кордонів держави в радіусі 50 км від державної границі.
І от прикордонники всі займали оцю територію й охороняли її. Ми тоді були під відомством комітету держбезпеки, в нас зовсім другі вимоги були. Ми не мали права мати будь-які зношення з державою, в якій ми знаходилися. Нам видавалися спеціальні посвідчення, правила, як поводитися на території іншої держави. А так кожен виконував свої обов'язки.
Я служив на кордоні і у нас перша мотоманеврова група була, яка охороняла 50-кілометрову зону охорони до прикордоння. Прикордоння це було міст Хайратон і на 50 кілометрів глибину Афганістану", - розповідає він.
Пан Сергій каже, що найяскравіше запам'ятав своє повернення додому.
"Додому я потрапив 1 червня о 2 години ночі. Тоді ще в ті часи, значить, КрАЗ дуже добре робив, і виходило так, що о 12 годині ночі КрАЗівський автобус ходив по селах, він тоді робочих розвозив, я приїхав о 2 години ночі додому.
А в селі двори закриті, все зачинено. Я приїхав додому і все зачинено. Я у двір не можу потрапити. Мені довелося додому, через паркан перелазити. Я до вікна постукав і знаєте, звучить: "Хто там, хто там?". Я кажу: "Мамо, то я ж уже додому приїхав". Тут емоції, всі вискакують.
Мати кричить: "О, додому син вернувся! Живий та здоровий!" І батько, знаєте, чоловічі сльози це дуже багато значить, і батько аж заплакав. І всі тоді так зраділи, то до 4 годин ранку вже зустрічали мене", - додає він.
Традиційною хвилиною мовчання було вшановано пам'ять про всіх, хто брав участь та віддав своє життя під час афганських бойових дій.
"Запрошуємо усіх присутніх вклонитися пам'яті бойових побратимів, які загинули на війні в Афганістані, чи під час військових дій на території інших країн, та покласти квіти до підніжжя меморіалу «На афганській стежині»", - підсумовують для всіх присутніх.
Дарина Убийкінь
Фото Микити Ліцкевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
