
Місце, де кожна річ цінна і має власну історію.
У Кременчуцькому районі, у селі Верхня Мануйлівка є досить незвична садиба, її ще називають «Хатинка, де зупинився час».
У саме обійстя запрошує мешканка цього села Зоя Колосовська.
Жінка розповіла, що обійстя, на якому зведена хата 1905 року, купила заради землі, адже мешкає тут по сусідству. Колишні власники навіть надали фотографію.
Деякий час хатина стояла пустою, доки у пані Зої не виникла ідея зробити тут музей.
«Спочатку я планувала відтворити тут хату моєї бабусі. А потім, побачила, що експонатів багато, тож і вийшов музей. Скажу вам, що мене Господь Бог веде до цієї справи, направляє мене», - говорить жінка.
Вона навіть назву придумала: «Хатинка, де зупинився час».
У ній відтворено стиль селянської хати: є піч, мисники, лави, скрині, ліжка. Із цим своїм проектом Зоя Колосовська брала участь у Міжнародному конкурсі, де умовою було точне відтворення елементів побуту.
«Дещо шукала по закинутих хатах, дещо люди віддавали, а дещо купувала. Ось, наприклад, мені потрібна була лава. Побачила її в односельців. Просила продати за 100 грн. Але донести сама не змогла – довелось прохати на поміч»,– розповіла вона.
Деякі експонати «Хатини, де зупинився час» знайдено буквально під ногами. Пані Зоя показує невеличкі глечики, які в землі неподалік хатини. А також осколок тарілки.
Її особлива гордість – самовар, датований тисяча вісімсот якимось роком. Жінка припускає, що він із панського двору. Але селяни вкрали його. Знайшла самовар у покинутому будинку тут же в селі.
Окремо показує ліжко із панського обійстя. Його реставрувала, але це єдиний експонат, на який не радить сідати. Щодо інших, то в цьому музеї можна сидіти, лежати, лазити по лежанках і навіть стрибати на панцирному ліжку.
«До війни до мене часто приїжджали на екскурсію діти. Вони мали змогу не лише подивитися на речі, якими користувались їх дідусі і бабусі, а дізнатися, для чого вони, попробувати покористуватися. Якби ви знали, як мене розчулив хлопчик, який запитав, а для чого звичайні платівки в програвач», - розповідає господарка «Хатинки, де зупинився час».
До речі, я давно домовлялась про зустріч з пані Зоєю, та все не складалось. На деякий час вона виїжджала в Чехію на заробітки.
«Саме там я зрозуміла, що для людини – найголовніше це земля, де ти народилась, де твої корені. Це Було католицьке Різдво, всі зібралися родинами, всі за святковим столом. А ти ходиш сама, приходиш на площу, а там такі ж люди-заробітчани, як ти. Аж вити хочеться», - із спогадів Зої Колосовської.
Є в цій хатинці декілька експонатів, на які без щему в серці не можна дивитися. Це прапор України. Схоже, він раніше майорів над якоюсь установою Кременчука. А коли вітри і дощі зробили свою роботу - він вицвів і зносився - викинули на смітник. Саме там його і знайшла жінка.
"Я не могла залишити там державний символ. І синьо-жовте полотнище викинули туди вже під час війни", - говорить пані Зоя.
Ще показує старовинну церковну книгу "Житіє святих". Щоправда, без однієї палітурки. Теж знайшла на смітнику. Теж дивується, як рука піднялась викинути.
Зараз це експонати музею.
А ще Зоя Колосовська дуже сумує за дитячими голосами. До війни сюди часто організовували екскурсії для школярів. Були пізнавальні розповіді, частування. На Різво тут лунали колядки. Тож господарка "Хатинки, де зупинився час" дуже сподівається, що це повернеться.
Тим часом вона не проти показувати свою експозицію відвідувачам. Зв'язатися із Зоєю Колосовською можна у месенжері через Фейсбук
Із Кременчука в Верхню Мануйлівку курсує два автобуси о 5.50 і 11. 45. Звідти останній рейс о 13.40. Вартість квитка в межах 100 грн.
Адже можна багато писати про ці експонати, а можна раз приїхати і побачити експонати, деякі із них ще якихось 10-20 років вірно служили людям і були конче потрібні.
І наостанок: цей музей створено за 4 місяці.
"Якби ця справа не була богоугодна, то не зробилася так швидко. Значить Господь захотів, щоб через ці речі людей - власників згадали добрим словом, молитвою", - говорить Зоя Колосовська.
Світлана Павленко
Фото авторки