Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Понедельник, 16 Декабря 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

«Відбудова повоєнного Кременчука»: Безмірна ціна людських зусиль повоєнного будівництва

 

18 сентября 2019 10:00

29 вересня Кременчук святкуватиме свій черговий День народження. До свята Кременчуцька газета друкує книгу «Відбудова повоєнного Кременчука. Хронологічно-об’єктовий опис за 25 років - 1943-1968 рр»  відомого автора Анатолія Сербіна. Щодня на сайті Кременчуцької газети ми публікуватимемо глави книги з фотографіями. Сьогодні читайте наступну частину книга.

 

Безмірна ціна людських зусиль повоєнного будівництва

                                                                  

                                                                   Усі крихітні й величні будівлі на нашій планеті   

                                                                       створені  невтомними, сильними руками будівельників,

                                                                   їхньою працьовитістю. Тому я люблю будувати,

                                                                  пишаюся  тим, що я будівельник і намагаюся передати

                                                                  свій досвід молодому поколінню цієї чудової професії.  

                                                                                                                                         М.Злобін,

                                                                                                                         відомий будівельник

 

Кожного дня ми ходимо вулицями нашого Кременчука, милуємося архітектурою його повоєнних будівель і не задумуємося, якою працею це досягнуто, скільки фізичних, інтелектуальних і духовних сил необхідно було докласти, щоб ці будівлі постали у всій своїй красі. Адже у цей період не було не те що механізмів та інструментів, не вистачало навіть дужих чоловічих рук, велика кількість яких полягла на фронтах Другої світової війни.

Нам досить важко уявити, що ці величні будівлі були спроєктовані й розраховані архітекторами не на сучасних калькуляторах, про появу яких ніхто тоді й не мріяв, не на примітивних арифмометрах, які з’явилися дещо пізніше, навіть не на рахівницях, яких теж не вистачало, а на папері за допомогою звичайних арифметичних дій та простого олівця. І креслення робилися не в сучасних офісах із кондиціонерами й зручними офісними меблями, а в пристосованих, холодних приміщеннях з примітивним освітленням керосиновими лампами, вдень і вночі, щоб якомога швидше здати проєкт й розпочати будівництво. Інколи холодно було так, що руки замерзали й важко було тримати олівець. Мова про кульмани взагалі не йшла – креслення виконувалися на кустарних дощатих столах. І зовсім неймовірним є той факт, що у таких умовах проєктанти, архітектори виконували проєкти швидше встановлених термінів – працюючи без вихідних, без перерв і перекурів (палити дозволялося у приміщеннях. Прим. авт.).

Важливо особливо зауважити, що більшість архітекторів мали середню освіту. Але які вони створили будівельні шедеври! Зазвичай, це були молоді фахівці: найстарший І.Закоряк мав 42-річний вік, наймолодший Л.Дмитрієв – всього 27-річний. Саме їхнім зодчим талантом створено багато післявоєнних житлових будівель наддніпрянського Кременчука.

Ще більш неймовірним є той факт, що від завдання на проєктування до готового проєкту інколи проходило не більше 2-3 тижнів. Наприклад, одноповерховий гуртожиток на Хорольському тупику було спроєктовано за два дні (!), а двоповерховий житловий будинок на вулиці Юрія Кондратюка – за два тижні.  

Це неймовірно, адже лінійки у них були здебільшого саморобними, без міліметрових та сантиметрових поділок, що відчутно утрудняло роботу, а замість ластиків використовувалися клаптики шини автомобіля, розмочених у керосині. Тож помилок намагалися робити мало, розраховуючи усе на чернетках, а потім наносили уже на ватман. Навіть прості олівці були у величезному дефіциті. Їх списували до останнього міліметра. Коли олівець уже важко було тримати в руках, його залишок вставляли у гільзу від патрона, таким чином подовжуючи для зручності.

Усе ж заради справедливості слід зазначити, що для креслення проєкту, який подавався на затвердження, зі схованок діставали новий олівець, справжній ластик та креслярську лінійку.

Дуже суворими були вимоги до індивідуальності будинків. Так, один з архітекторів (Шарій), що проєктував будинки на вулиці Ігоря Сердюка, використав для оздоблення оперізуючий карниз. Але молодого зодчого звинуватили в тому, що уже на кількох будинках ці пояси були застосовані. Та він довів, що його трирядний карниз відрізняється від інших, оскільки у нього середній ряд виступає на 5 сантиметрів вперед, таким чином створюючи зоровий об’єм. А всі інші архітектори використовували лише одно або дворядні карнизи.

Деякі архітектори передбачали стрімкий розвиток будівельних технологій, тож пропонували новації, що випереджали час років на 20-30. Наприклад, будівництво спеціальних колодязів для водостічних труб та порожнистих стін, які в майбутньому, коли з’явиться матеріал, мали заповнитися утеплювачем. І нині це уже робиться. Розроблялися архітекторами й проєкти висотних будинків, але їх будівництво було неможливим через відсутність ліфтів. Тобто політ думок талановитих повоєнних архітекторів сягав навіть нинішніх днів. Це й допомогло на сьогоднішніх будовах запровадити багато новацій, що були запропоновані тодішніми архітекторами, але не могли впроваджуватися  через  відомі  причини.

Ще одним революційним рішенням архітекторів було проєктування не шатрового даху, а м’якої покрівлі, яку стали використовувати лише в останніх «хрущівках» (у перших «хрущівках» дах будувався шатровим. Прим. авт.). Але через дефіцит руберойду, бітуму та відсутність відповідного пристосування, цей проєкт втілився в життя лише наприкінці 60-х років минулого століття.

Передбачуючи, що рано чи пізно усі будинки будуть газифіковані, проєктанти планували будівництво спеціальних відкритих ніш для прокладання труб. Але ця новація була так само не на часі. І подібних пропозицій архітекторів, які проєктували будинки у Кременчуці, було багато.

Щодо самого будівництва, то воно докорінно відрізнялося від сьогоднішнього. Нинішні будівельники мають і баштові крани, і крани на гумовому ходу, і бетономішалки, і розчиноподаючі машини й т. і. А уже про матеріали й говорити не доводиться – їх арсенал просто вражає. У ті ж роки нічого цього просто не існувало – були лише мозолисті руки та натруджена спина.

У цьому контексті не можна не згадати про підсобних робітників. Це саме вони виконували роль підіймальних кранів, розчиномішалок, стрічкових транспортерів тощо. До того ж слід особливо зауважити, що підсобниками в основному працювали підлітки, які не мали ніякої професії. Важлива особливість. Підсобниками більше кількох тижнів не працювали – їх переводили у муляри, штукатури, маляри й т. і. А на їх місце брали нових, які теж через кілька днів ставали майстрами. І так продовжувалося доки не були укомплектовані бригади усіма необхідними спеціалістами. 

Повоєнні будівельники! Це – особлива каста робітників. Розповідають, що муляр Коваленко дуже хвилювався через те, що не вистачало цементу, а робити розчин з меншою концентрацією не допускалося, через що будівництво завмирало на кілька днів, доки привезуть цемент. Тож він за власної ініціативи поїхав до своєї бабусі на Сумщину, щоб довідатися рецепт будівництва міцних дореволюційних споруд, зокрема, церков та храмів. Дізнавшись, що необхідно додавати до цементного розчину білок курячих яєць, він зі своїми друзями об’їхав багато сіл і зібрав кілька сотень яєць, аби продовжити будівництво. Зрозуміло, що зібрані яйця проблему не розв’язали та патріотичний порив робітника заслуговує на увагу.

Будівельники-ветерани розповідали, що першість додавання мильної води до цементного розчину, щоб він не осідав, належить кременчуцькому будівельнику на прізвище Громадський. Саме він випадково вилив у готовий цементний розчин воду, у якій перед обідом члени його бригади мили руки з милом. Викинути цей розчин не наважилися, оскільки цемент в дефіциті. Який же був їхній подив, коли розчин не зсівся, а його міцність не змінилася, про що вони переконалися через кілька днів. Так само, щоб розчин не осідав і був пластичним, інколи до нього додавали трохи звичайної червоної глини.

Взагалі ж муляри були чародіями будівництва. Вони вміли не лише викласти із цегли рік зведення будівлі, але й чергуючи червону та сіру цеглу – створити красивий і неповторний орнамент, зробити червоні пояси чи міжвіконні вставки, що надавало будівлям оригінальність і відповідний колорит.

Пізньої осені, коли сутінки спускалися на землю рано, а електричного освітлення не було, муляри інколи робили кладку при світлі невеликого, через необхідність економити дрова, багаття, яке розкладали неподалік. І погляньте сьогодні на ці будинки, хіба можна сказати, що деякі стіни чи кути покладені будівельниками в сутінках при світлі багаття!

Спочатку ця інформація викликала сумніви й недовіру, та вивчивши ще раз архівні матеріали, сумніви зникли – таке освітлення мало місце, особливо, коли опускалися сутінки, а розчин ще не вироблений. Тоді й розкладали багаття.

Скажете – майстри. Так майстри! Але їхніми очима у вечірніх сутінках була величезна відповідальність перед тими тисячами земляків, які тулилися у вологих підвалах і холодних землянках.

Та новаторством вирізнялися не лише муляри. Так, покрівельник Захар Кохнович запропонував робити поперечне зшивання листів покрівельного заліза на землі, а на даху зшивати лише їх повздовжній бік. Його пропозиція значно прискорила покрівельні роботи й через певний час цей досвід перейняли й інші покрівельники. 

Заслуговує на увагу і пропозиція теслі Сергія Коромислова, який запропонував сушити порізані дошки, прокладаючи вентиляційні дощечки не через два метри, як було до цього, а через кожні 20 сантиметрів, на наступному ж шарі робити перехвати, як на цегляній кладці. При такій сушці деформація дощок була мінімальною, що сприяло економії часу і матеріалів. А його колега М.Тирса запропонував для ущільнення дощок при настиланні підлоги, притискати їх не клинами, як робилося зазвичай, а прибиваючи кожну дошку, забивати цвяхи під кутом, щоб вони щільно притискали дошку до попередньої.

Цікавою була й ініціатива муляра-бетонувальника Андрія Поповича, який запропонував для ущільнення бетону трамбувати ручною трамбівкою з частотою три-чотири рази на секунду, тобто створити своєрідний механічний вібратор.

Не залишалися байдужими до відбудови Кременчука і маляри. Вони стали використовувати для малярних робіт щось на кшталт сучасних торцевих щіток, з’єднуючи в одну лінію дві-три звичайних  малярних  щітки.

Здавалося б, що підсобним робітникам нічого удосконалювати, адже їхня робота, як кажуть будівельники, полягає в одному реченні: «Бери побільше – кидай подалі». Утім і вони, керуючись патріотичними почуттями, бажанням пришвидшити здачу готових будівельних об'єктів, удосконалювали свою примітивну роботу. Так, наприклад, замість дерев'яних наспинних нош, з допомогою яких доставлялася цегла на верхні поверхи, помічники будівельників створювали живий людський ланцюг, шикуючись в шеренгу на відстані розпростертих рук і, передаючи один одному будівельні матеріали, швидко доставляли їх до місця призначення. Проте ця новація була прийнятна лише там, де достатня кількість підсобників. А їх, на жаль, не вистачало. Тож нововведення використовувалося у місті не досить широко.

Усе ж важливо знати, що і ця категорія найменш кваліфікованих будівельників прагнула удосконалити свою працю, зробити її більш продуктивною. І хоча даний спосіб завантаження-розвантаження був відомий давно, та бажання робити усе залежне від них, для прискорення відбудови рідного міста, вражає.

Були пропозиції з удосконалення будівельного процесу, що не знайшли підтримки у робітників, а тому не запроваджені. Та усе ж політ творчої думки будівельників викликає повагу. Приміром, один з робітників запропонував, при будівництві три-чотириповерхових будинків готувати цементний розчин безпосередньо на поверхах. Тобто, окремо підняти пісок, цемент, воду, вапно і потім готувати розчин. Але полегшення ця пропозиція не давала. Інший робітник запропонував замість перемішування інгредієнтів розчину в сухому вигляду, готувати окремо розчин цементу, вапна, піску, а потім усе це в рідкому вигляді ретельно перемішувати.

Важливо наголосити, що електричний струм в основному йшов на промислові підприємства, у яких верстати працювали за його допомогою. Електроенергії ж для будівництва не вистачало, тож нею слугували натруджені мускули будівельників та підсобних робітників. Сьогодні важко навіть уявити, що у перших повоєнних будівельників не було бетоно- та розчиномішалок їх заміняли лопати, електроперфораторів, які заміняли зубило та важкий молоток, електрорубанків, пилорам, підіймальних механізмів тощо. Уся важка робота, що сьогодні виконується за допомогою електроінструментів, у перші повоєнні роки робилася вручну.

Тож милуючись витворами повоєнних зодчих і будівельників, ми повинні пам’ятати, якою ціною вони створені, якою примітивною технікою зроблені. І їхня краса у нашому уявленні буде подвоюватися та потроюватися.

І це справедливо!

 

Далі буде…

 

Нагадаємо, Дню міста присвячується: ВІДБУДОВА ПОВОЄННОГО КРЕМЕНЧУКА

Фото сайта https://okrain.net.ua

 

Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!

Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube telegram Facebook Live
Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию

Другие новости

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться