Максим Білоусов був активним по житті, займався боксом, мав чимало друзів, будував плани на життя.
Сьогодні, у перший день нового навчального року, у Кременчуці прощались із нацгвардійцем, який зовсім нещодавно полишив студентську лаву - Максимом Білоусом. Тож може не випадково, що традиційно церемонія прощання із військовослужбовцем проходила у Міському палаці культури, а поруч - у п'ятому корпусі Кременчуцького національного університету імені Остроградського проходила посвята в студенти першокурсників.
Максим Білоусов помер 23 серпня 2024 року від отриманих поранень. У полеглого воїна залишилися батьки і молодша сестричка.
У невмолимому горі сьогодні біля труни схилили голови родичі, близькі знайомі. Із сльозами люди виходили із МПК, і, навіть, не мали слів аби передати біль втрати молодого кременчужанина. З їх очей котилися сльози. Люди зазначали, що Максиму зовсім нещодавно виповнилось лише 22 роки. Люди, скрізь сльози, говорили, що Максим Білоусов був активним по житті, займався боксом, мав чимало друзів, будував плани на життя.
"Він займався боксом у спортивному клубі "Легіон" до 16 років, доки не поступив у військовий ліцей. За роки занять зарекомендував себе талановитим спортсменом, був неодноразово чемпіоном України серед юнаків, чемпіоном області, Міжнародні турніри вигравав. Хороша, гарна людина, добра, а в ринзі проявляв характер. Був у нього стрижень, як кажуть у спорті - бійцівський. Мої учні сказали, що він у Нацгвардії служить. Ось так дізнався. Я тренував його десь з 8 років і до 16-ти", - розповів тренер Андрій Андрійченко.
Як людина, яку любили рідні, і яка віддавала тепло всім, запам'ятався Максим тим, хто його знав близько.
"Я знала Максима із шкільного віку. Знала його маму, тата. Моя донка - подруга Максима сестрички. Вона завжди мені казала: "У Влади такий чудовий брат. Як шкода, що у мене такого брата немає". Дійсно, дуже-дуже світлою людиною був, сміливим, хоробрим, справжній син своїх батьків і справжній син своєї Батьківщини. Тому дуже важко повірити взагалі в те, що трапилось. Доземний уклін батькам Максимка, йому доземний уклін. Дуже-дуже багато чого ще хотілося сказати, але чесно ми все життя будемо пам'ятати його, його такий звитяжний вчинок, що він заради нас поклав своє життя, ставши на захист України", - говорить кременчужанка Тетяна.
Жінці важко підібрати слова, її душать сльози.
Так сам і дуже близькій знайомій родини Вікторії, та жінка слово по слову розповідає про Максима, про такий кроткий його життєвий шлях. Та скільки всього встиг зробити.
"Максима, я вперше побачила маленьким, коли він щойно народився. Я була поруч у пологовому будинку. Знала його родину. Наші діти разом навчались, дружили. Ми з батьками дуже товаришуємо. Максим завжди хотів бути військовим. Він йшов до мети маленькими кроками. І прийшов до цього. Вступив навчатись у військовий вуз, закінчив в цьому році, він став старшим офіцером. У нього у підпорядкуванні були люди. Як загинув, не знаю. Та дитина дуже хороша, нарікань взагалі зовсім ніяких не було. Він слухався батьків, все виконував, що його просили. Дуже любив свою сестричку. Не віриться, що його немає", - говорить Вікторія.
Вона пригадує і про те, що ще на початку повномасштабної війни, ще курсантом, Максим став на захист Харкова.
"Він навчався у 12-й школі, потім він закінчив на оператора хімічних установок, наш коледж. І потім він пішов на контракт, вступив на навчання в Харківську академію. Коли почалась війна, вони вже обороняли Україну. Тоді вони-діти зовсім, стояли на блокпостах, обороняли Харків. Потім, їх перевели і закінчили навчання у цьому році. На момент завершення навчання йому був 21 рік, а 13 червня цього року йому виповнилось 22 роки. Зовсім молодий", - слова жінки.
Була в Максима і наречена, але він прагнув будувати кар'єру, а потім хотів вже будувати сім'ю.
"Обіцянок не давав, але він завжди мав її фото і біля свого серця тримав. Він взагалі відповідальний. Кожен день у нього була традиція - повинен був відправити хоч одну смс-ку своїм родичам зранку і звечора", - пригадала Вікторія.
Відспівували нацгвардійця у Свято-Миколаївському соборі. Поховали на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Світлана Павленко
Фото Микити Ліцкевича
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
