Історії незламних.
Юрій Дадак, псевдонім Руф, народився на Тернопільщині. Згодом його сім’я переїхала до Львова, де він навчався та викарбовував себе як особистість. Юрій мав націоналістичні погляди, багато читав, а в 14 років почав писати вірші. Серед відомих його збірок — “Багряна лірика”, ”Час Революції”, ”Ваніль чи сталь?!”. Юрій був ведучим фестивалю “Холодний яр”, мав власну лінійку одягу “Гвер”, займався просвітницькою діяльністю та виховував з дружиною двох доньок.
24 лютого він не зміг всидіти у Львові, тож пішов добровольцем у 24 окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Був артилеристом на Луганщині, 1 квітня загинув від мінометного обстрілу.
Юрій часто приїжджав до Коломиї, адже звідси його батько, тут живуть родичі, друзі та знайомі. Батьки Юрія Руфа, Надія і Роман, та директор Коломийського політехнічного фахового коледжу Андрій Ляшеник, який і став ініціатором присвоєння озеру імені Юрія Руфа, поділилися з ГЛУЗDом спогадами про нього.
“Історія писалась кров’ю тих, хто розуміє велич слова — “Батьківщина”
Батьки Юрія діляться, що він ріс дуже кмітливою дитиною, цікавився історією, любив тварин та опікувався ними. Був душею компанії, цікавився своєю родиною, читав праці Міхновського, Грушевського, перечитав усе, що видано про Степана Бандеру і виріс з позицією затятого націоналіста.
“Пам’ятаю, що Юрко був дуже активною дитиною і цікавився тим, як колись жила Україна. Ще з юнацьких років долучався до патріотичних заходів та виступав за декомунізацію і повернення до витоків українства. Його виховували на звичаях та історіях сім’ї, він гордився тим, що українець”, — ділиться спогадами батько Роман.
Хоч Юрій і жив у Львові, часто приїжджав у Коломию до бабусі й дідуся, любив ходити в гори, а згодом навіть працював у Коломийському політехнічному фаховому коледжі, засідав у приймальній комісії, читав студентам лекції про ідеї українського націоналізму.
“Я знайомий з Юрком давно, ще з часів, коли захищав свою кандидатську роботу. Спершу спілкувалися лише на наукову тему, а згодом зблизилися й потоваришували. Якось ми разом їхали до Києва, говорили до 4 ранку. Тоді він уперше прочитав мені свої вірші. Це були глибокі патріотичні рядки, і ця тема була дуже близька мені. Юрко — багатогранна особистість. Він був націоналістом, ненавидів усе московське, вважав, що націю потрібно будувати кров’ю, а не скигленням. Знайшов багато однодумців, розвивав свій бізнес і з початком війни 2014 року активно підтримував військових”, — розповідає про Юрія Андрій Ляшеник.
Після Революції Гідності Юрій Руф вирушив на фронт зі своїми віршами. Батьки пригадують, що Юрко об’їздив увесь схід, щоб підтримати бойовий дух української армії. Там і потоваришував з багатьма військовими.
“Він завжди нас оберігав, тож про його поїздки на передову ми дізналися вже потім. Не хотів, щоб ми хвилювалися, але йому важливо було підтримати військових, які боронили Україну. Виступав за дерусифікацію, боровся з пропагандою і мріяв, щоб люди переосмислили націоналізм. Юрко хотів, щоб молодь була налаштована патріотично, тож читав лекції, їздив по дитячих таборах, проводив вишколи. Мав переконання, що націоналізм потрібно зробити модним і сучасним. Його дії ніколи не розходилися зі словами. Юрій мав твердий характер і був переконаний, що Україна буде вільною тоді, коли не стане нашого східного ворога”, — розповідає мати Надія.
Юрій Руф випускав збірки патріотичних віршів, був незмінним ведучим фестивалю “Холодний яр”, куди часто брав дружину та доньок, яким від малечку прививав постулати українства. Він заснував концептуальний літературний проєкт “Дух нації”, залучав до нього поетів та ідейних людей.
Кіптявою та димом вигорілих шин,
Струмками крові на слизькій бруківці,
Сльозами й горем безлічі родин
Історію писали нові бандерівці.
Історію, що творена в огні,
Не на пожовклих сторінках архівів.
І кожен був частиною історії в ті дні,
Коли кипів й палав повсталий Київ.
Коли піднявся хвилею народ,
Коли гриміла громом Україна.
Історія писалась кров’ю тих,
Хто розуміє велич слова — “Батьківщина”.Юрій Руф (“Час революції”, 2014)
“Ми, вірю, вже перемогли…”
Від 24 лютого Юрій був бійцем 24 окремої механізованої бригади. Він знав, що має йти воювати, бо ненавидів усе московське і не зміг стерпіти ворога на своїй землі. Захист Вітчизни — обов’язок кожного громадянина — такої думки дотримувався Юрко.
“Маю за честь стати до лав добровольців ЗСУ. Ви б бачили ці очі людей, заряджених на перемогу! Слава Україні! Вірте в ЗСУ!”, — так Юрій Руф написав на своїй сторінці.
Батько розповідає, що його ніхто б не зумів зупинити:
“24 лютого із самого ранку отримав повістку і одразу ж подався на Яворівський полігон, не переночувавши навіть однієї ночі вдома. Він готувався до війни і ще 16 лютого заявив колезі, що піде, як тільки росія почне наступ”.
Андрій Ляшеник пригадує, що Юрій пішов на війну добровольцем, хоча на час вторгнення був викладачем Національного лісотехнічного університету й готувався до захисту докторської роботи.
“Юрій був не просто поетом чи науковцем — він був ідеологом українського націоналізму, тож не міг потерпіти ворога на своїй Батьківщині”, — каже директор коледжу.
Уже через кілька днів Юрій був біля Луганська. Його бригада знищила багато техніки, брала участь у тяжких боях та відбивала ворога. 1 квітня Руф виставив знимку перед боєм, який став останнім у його житті, — загинув від мінометного обстрілу.
Ми переможемо москву,
Своє зумієм відібрати
Ми, знаю, зможем розірвати
Сталеві ланки ланцюга.
Ми переможемо москву,
Бо наш девіз — “Перемагати!”.
Для цього треба подолати
Малоросійство та х*хл@.
Ми, вірю, вже перемогли:
Хтось страх, хтось лінь,
Хтось біль, хтось втому.
Велике бачу я в малому
Та синьо-жовті кольори…
Юрій Руф.
“В той день, коли затихне серця стук…”
Поховали Юрія з почестями 9 квітня 2022 року на Марсовому полі, прилеглому до Личаківського кладовища у Львові.
Усі записи, які залишилися в його телефоні, рідні зараз опрацьовують та згодом видадуть щоденник війни очима Юрія Руфа.
“Коли нам привезли телефон Юри, ми знайшли його записи, які зараз опрацьовує дружина з братом, тож згодом можна буде більше прочитати про його життя на фронті. Насправді він мало ділився з нами подіями війни, не хотів, щоб ми хвилювалися, але в ті дні точилися жорстокі бої і дуже багато людей, які так хотіли жити у вільній країні, полягли…”, розповідають батьки Юрія.
На його честь назвали вулиці в Кременчуці, Львові, Хмельницькому, а в Коломиї — міське озеро. Гурти “Тінь Сонця”, “KARNA” “FLiT” випустили пісні на його вірші. Указом президента Юрія Дадака (“Руфа”) нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Його справа не завершилася, його вірші читають, одяг “Ґверу” носять, а ідеї проростають в молодому поколінні. Юрко об’єднував поетів, підприємців, умів комунікувати з людьми та популяризував ідеї націоналізму. Його дух веде нас до перемоги. Після смерті Юрка колеги, друзі та родичі хотіли увіковічнити його ім’я в нашому місті, тож запропонували назвати озеро, що неподалік від нашого навчального закладу. Під час вересневої сесії депутати погодили ідею, повважали Юрія достойною людиною, тож тепер у нашому місті є озеро імені Юрія Руфа”, — ділиться Андрій Ляшеник.
Також у грудні 2022 року Юрко став почесним мешканцем Коломиї. Посмертно…
“Знаєте, діти завжди мають слухати батьків, але ми навпаки — пішли за ним, стали на його шлях, стали за його мужніми плечима. Він був нашим провідником по життю. Пам’ятаю, що ми відмовилися святкувати 8 березня з його ініціативи. Не тому, що він не поважав жінок — ні. Він дуже любив своїх доньок та дружину, поважав мене як маму, завжди опікувався нами. Він переосмислював усю радянську спадщину і відмовлявся від неї. Юрій до смерті був націоналістом”, — згадує мати Надія.
Його ідеї обігнали час. Юрій Руф поклав своє життя за вільне українське суспільство.
“Зараз, перечитуючи його вірші ми розуміємо, скільки всього пророчого він написав, скільки зусиль доклав, щоб його діти жили в мирі. Ми гордимося сином і навіть після смерті — він наша опора. Ми горді бути його батьками, хоч тепер навідуємо його на могилі… ”
В той день, коли
Коли мій день запеленає ніч,
В ту мить, як шлях обірветься струною,
Зів’ялим листом піду за водою
Повз сотні рідних та чужих облич.
В той день, коли затихне серця стук,
Остання рима відбринить луною,
Я тихою нестримною рікою
Спливу, немов пісок з дитячих рук.
У час, коли зупиниться політ,
Знесилено впаде замерзла птаха,
Скипить вогонь свічі під рідним дахом,
І димним маревом душа покине світ.
Коли забуревіїть, зажудить
І холодом гаряча кров скується,
Я сподіваюсь, хтось комусь озветься
І скаже: він зумів життя прожить!
(“Вектор протидії”, 2018)
Нагадаємо, Перейменування вулиць, або Як Кременчук позбувся російщини.
За матеріалами
Підписуйся на розсилку новин на каналі Telegram. Дізнавайся першим найважливіші та найцікавіші новини!
