Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Вторник, 22 Сентября 2020 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

150-річна залізниця у Кременчуці: звідки приїхав перший поїзд і як з’явився спонтанний полустанок

8 августа 2020

Чи знали ви, що саме в нашому місті планували збудувати першу в Україні залізницю, а за вправність тутешній машиніст отримав золотий годинник із рук царя? Кременчук дивує своєю історією...

1 серпня – значуща для нашого міста дата: 150 років тому (у 1870 році) до Кременчука прибув перший випробувальний поїзд, що рухався новозбудованою залізницею. Його шлях пролягав із Харкова та сполучав наше місто з Полтавою, Києвом та Москвою. Історики відмічають: у Кременчуці залізниця з’являється одночасно з аналогічним будівництвом колій у найбільших містах країни. А це беззаперечно пояснює економічну важливість нашого регіону на рівні держави.

Масштабні плани

Перший проєкт будівництва залізниці на території України належав ватажку дворянства Полтавської області Івану Павловському. У 1851 році він подав на розгляд імператорської канцелярії проєкт будівництва залізниці від Москви до Кременчука та від Кременчука до Одеси. Крім цього, планувалося відгалуження колії в бік Польщі – через Чернігівську, Могилевську та Вітебську губернії. Однак ідея не реалізувалася через брак коштів. Проте роком пізніше в Україні проклали першу залізницю від Нижнього Новгорода до Харкова.

А от історія залізничного сполучення Кременчука починається з 1856 року, коли міністр фінансів Російської Імперії Олександр Абаза і таємний радник Унгерн фон Штенберг беруть на себе зобов'язання упродовж трьох місяців створити акціонерне товариство, яке за свій рахунок та під власну відповідальність облаштує залізничну дорогу від Харкова до нашого міста.

Як пояснює науковець Алла Лушакова, на той час саме через Кременчук на Дніпрі йшло багато іноземних товарів та продуктів на територію Російської імперії. Тож поява залізниці в першу чергу налагоджувала економічний зв'язок між Москвою та Харковом, а також із портами на Чорному морі.

Новостворене товариство називалося «Харківсько-Кременчуцька залізниця» та знаменувалося прокладанням колій довжиною 247 верств. У проєкті передбачалася і станція Полтава, яка знаходилася неподалік і мала відносно нашого міста зручне розташування.

За уточненнями істориків, залізниця була оснащена 50 паровозами, 78 пасажирськими, 7 багажними та 50 товарними вагонами.

«Для забезпечення термінового облаштування залізниці засновники мали сплачувати заклад 3% від загального капіталу вартості: 429 тисяч рублів, які складалися із державних облігацій та гарантованих правлінням акцій. Залізничну лінію передбачали відкрити упродовж наступних 4 років. Також для будівництва дозволили привозити з-за кордону рейки, поворотні кола, стрілки, сигнальне обладнання, паровози, вагони та все необхідне», – зазначає працівниця Кременчуцького краєзнавчого музею Олена Коваленко.

Чималими зусиллями українських та російських робочих, які безперебійно прокладали магістралі та навіть спали обабіч колій у наметах і землянках, проєкт вдалося реалізувати.

Як розповідає місцевий історик та краєзнавець Євген Бергер, приїзд до нашого міста випробувального поїзда містяни сприймали як чи не найбільше свято року.  Адже тепер усім бажаючим спростився шлях до Полтави, Харкова, Києва та навіть Москви. До цього такі поїздки могли собі дозволити лише небідні люди. Краєзнавець зазначає, що й ціни на квитки до сусідніх Полтави та Харкова були доволі доступними – не перевищували рубля.

Вагони потягу поділялися на три класи комфортабельності. Відповідно до цього варіювалася і ціна квитка. Найдорожчими були місця у купейних, найкомфортніших вагонах. Як пригадує Бергер, за переказами очевидців, у вагонах 1 класу були шкіряні сидіння, дорогі оббивочні тканини, килими. У вагонах третього класу – столики для перекусу.

Вокзал у Кременчуці розташовувався лицьовим фасадом до Ярмаркової площі. Будівля вважалася приміщенням I класу, її зовнішній вигляд, як і внутрішнє оснащення, приємно дивували гостей міста.

«Світла, досить простора будівля вокзалу справляє гарне враження, особливо після казармоподібного Київського вокзалу», – читаємо у путівнику Дніпром на початку XX століття.

Перед вокзалом був розбитий невеликий сквер, навколо якого розташувалися готелі, трактири, крамниці, лавки для відпочинку.

Побував на тодішньому вокзалі навіть цар Микола ІІ, який у 1904 році відвідував Кременчук. Як розповідають історики, голові держави показували і залізничну станцію. І як тільки цар вийшов на перон – прямісінько перед ним зупинився поїзд. Майстерність машиніста настільки вразила монарха, що той неочікувано нагородив залізничника золотим годинником.

Мостовий перехід як продовження торгових шляхів

Весною 1872 року здали в експлуатацію міст через Дніпро, таким чином відкривши сполучення між Крюковом та Кременчуком. На його будівництво витратили 2 млн 756 тис 500 рублів із державної казни. 1 червня 1872 року відбулося відкриття руху на ділянці Єлисаветград-Крюків. Таким чином, через Кременчук залізниця зв’язувала Харків з Одесою та Миколаєвом. Тож сполучення назвали на честь завершення запланованого шляху : Харківсько-Миколаївська залізниця.

Після цієї події істотно збільшився потік підприємців та дрібних торгівців у наше місто. А з Кременчука вагонами вивозили тютюнові вироби з махорочного заводу, граніт, сільгоспмашини, цукерки, а також продукцію з деревини.

Спонтанна зупинка заради людей

Цікаву історію невеликого полустанку під Кременчуком розповідає Бергер. Потягом Харків-Кременчук їздив відомий український композитор Михайло Калачевський. Його маєток розташовувався у селі Рокитне, повз яке проїжджав поїзд по дорозі до нашого міста. Діяч був настільки чуйним до чужих скорбот, що, бачачи бідняків та заробітчан, запрошував їх до свого дому. Там їх годував, дозволяв купатися в лазні, давав новий одяг та прихисток. І щоб не накручувати зайві кілометри, натискав стоп-кран у вагоні навпроти Рокитного. Після чого платив обов’язковий штраф.

Така допомога стала для композитора хобі упродовж багатьох років. Машиністи настільки звикли до раптової зупинки, що згодом самі в тому місці зупиняли потяг. Так навпроти Рокитного утворилася нова зупинка – полустанок Калачевського, який існує і досі.

Від громадянської війни – до швидкісних поїздів

Уже через чотири роки після запуску залізниці у Крюкові з’являються вагоноремонтні майстерні Харківсько-Миколаївської залізниці, на базі яких виник Крюківський вагонобудівний завод.

Пережила залізниця і громадянську війну 1917-1921 років. Як зазначається в історичних джерелах, на лініях кременчуцького вузла під час бойових дій використовували бронепоїзди. Також ці залізні машини привозили до Кременчука відомих більшовицьких та партійних діячів. Наприклад, члена Реввійськради Південно-Західного фронту Йосипа Сталіна, який прибув до нашого міста 29 травня 1920 року. Тоді у будівлі вокзалу знаходилися органи управління Південно-Західним фронтом, тож і робочий кабінет Сталіна розташувався саме тут. Згодом там розмістився музей, а біля вокзалу з’явилася скульптура «Сталін і Ленін у Горках». У 1957 році, після розвінчання культу Сталіна, площу разом зі скульптурою реконструювали.

Проте помилуватися тодішньою довоєнною будівлею вокзалу ми можемо лише зі світлин, адже у 1943 році її знищили нацисти. На руїнах міста працювали добровольці, які витягли понад 1 мільйон цеглин.

Вокзал вирішили відновити, і 6 листопада 1946 року на тому ж місці відбулося урочисте відкриття нової будівлі. За словами істориків, вона повторювала плани і розміри довоєнної, однак оздоблення фасадів та внутрішнє планування істотно змінили. Поступово розширився і склад потягів.

Сьогоднішній Кременчуцький вузол налічує 8 станцій: Кременчук, Кагамлицька, Золотнишине, Крюків-на-Дніпрі, Редути, Лівобережна, Велика Кохнівка, Світловодськ.

На вузлі завантажують залізну руду (100% на Південній залізниці), нафтоналивні (70%) та будівельні вантажі (90%). Базується у Кременчуці і локомотивне депо (ТЧ-6).

Проте останнім часом кременчужани все частіше чують, що той чи інший потяг відміняють. Якщо через наше місто раніше курсували поїзди у Західному, Південному напрямку України і до інших держав, то зараз їх можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Нагадаємо, Кременчук опинився на задвірках «Укрзалізниці».

 

Ліна Романченко

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться