Пряма мова.
9 вересня на будівлі Кременчуцької гімназії №20 урочисто відкрили меморіальну дошку на честь Олега Пруцкова - випускника, який загинув, захищаючи Україну на війні.
Олег – єдиний син у батьків, був четвертим поколінням військових у родині, старший лейтенант із позивним «Парус», учасник бойових дій з 2017 року, похований в м.Костопіль 1 вересня 2022 року. Представлений командуванням військової частини А1556 до державної нагороди Президента України – Кавалер Ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
На відкриття меморіальної дошки у наше місто із Костополя приїхала мама Олега Пруцкова (тато живе в Кременчуці). Тут же мешкають дідусь і бабуся загиблого Захисника.
У День її народження у Кременчуці вшанували пам'ять її сина. Який був Олег, який його шлях до отримання фаху військового, Наталія Пруцкова розповіла «Кременчуцькій газеті».
«Мабуть, всі знають, що Олег - був дуже хорошим хлопцем. Для кожної мами її дитина найкраща, але він дійсно був хорошим хлопцем. Я не дарма прожила на цій землі. У нас вже четверте покоління військових в родині. Мій дід, мій тато, я, Олег і його тато. Ми всі військові. Він спочатку вагався, коли прийшов час обирати фах в житі, адже йому здоров'я не дозволяло цього зробити, тому що він мав проблеми із зором», - розповіла Наталія Пруцкова.
Додала, що Олег був активним учасником предметних олімпіад, представляв місто на різних рівнях.
«Після школи він вступив в політехнічний університет міста Львів, протягом року навчався на факультеті атомної енергетики на державній формі навчання. Але згодом зрозумів, що це не його. І сказав, що йтиме на контракт в Збройні Сили України. Він пішов на контрактну службу звичайним солдатам, стрільцем, у наш Рівненський батальйон територіальної оборони. Потрапивши в АТО із вісімнадцяти з половиною років, повернувся звідти. Повернувся і сказав: «Мамо, хоч мені і тяжко, але я хочу вчитися на офіцера. Це моє». Ми здали його особову справу як вступника, в Академії сухопутних військ міста Львів. Він поступив на факультет морально-психологічного забезпечення військ», - говорить пані Наталія.
Через те, що у хлопця був високий рейтинг у навчанні, то мав право обрати собі сам місце подальшого проходження військової служби.
«Він обрав 128-му гірсько-штурмову бригаду. І там обійняв посаду заступника командира протитанкової батареї з морально-психологічного забезпечення. Він - кадровий військовий, він - офіцер», - говорить мати Героя.
Перед повномасштабним вторгненням росії в Україну Олег Пруцков був у відпустці, але його відкликали.
«7 лютого, напередодні свого Дня народження, а в нього День народження 8 лютого, Олег приїхав додому у відпустку і мав перебувати до 6 березня 2022 року. Але 13 лютого ввечері йому зателефонував командир і сказав, що він має з відпустки прибути раніше. 14 лютого Олег вибув на військову службу, перервавши відпустку. Я не знала, чому це так, але згодом мені розповів, що 24 лютого 2022 року вони вже розвантажувались рано-вранці в Запоріжжі і одразу ставали на позиції і приймали бій. Далі є дуже велике відео, як вони їздили шукали «Джавеліни», як вони протистояли ворогу, брали на себе дуже важкі бої. Я знаю, що він був під Маріуполем, на Херсонщині», - слова жінки.
Наталія Пруцкова говорить, що її син був із тих командирів, які бережуть свій особовий склад.
«Траплялось, що він відправляв бойові розрахунки просто назад, сам ставав до гармати і виконував завдання за бойовий розрахунок, це за сім чоловік. Сам вів розрахунки, стріляв, підносив снаряд і все сам. Він був дуже гарно фізично розвинутий. Так визвався очолити штурмову групу на Херсонському напрямку. Шість днів вони імітували Херсонський наступ. Хоча насправді ЗСУ звільняли Харківську область. Тим тією імітацією вони на себе відтягнули всі сили противника, які там були», - розповіла пані Наталія.
Загинув Олег теж на Херсонщині, в районі села Миролюбівка.
«Я закінчила військову службу 10 липня 2023 року. Практично через рік після загибелі Олега. Я рахувалась на службі, а не була. Зрозуміла, що це тяжко.
Зараз займаюся справами родин загиблих у себе в місті Костопіль. Створила громадську організацію, яка називається «Батьки янголів». Я є головою громадської організації. Роботи багато, тому що саме для батьків родин загиблих дуже мало є державних і фондових програм. Для їх психоемоційної і фізичної реабілітації. Роботи вдосталь, але стараємося щось робити. Оскільки в мене немає більше дітей і не буде внуків, то я знайшла собі таку нішу у своєму житті, як данину пам'яті свого сина, як вшанування мого сина і всіх полеглих наших дітей і дочок», - розповіла мати загиблого Захисника.
Олена Ліпошко
Фото, відео Микити Ліцкевича
