Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Среда, 16 Октября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

60 років за шаховою дошкою: єдина жінка у Кременчуці володіє унікальним шаховим титулом

21 марта 2019

«Гра» мені видалася: ні в казці сказати, ні пером описати. Часу для програшів не було».

На сьогодні у Кременчуці близько 200 юних кременчужан активно навчаються шаховій грі у місцевих клубах. Та певно, мало хто знає, що є у нашому місті є жінка-легенда: 71 річна кременчужанка Лариса Соболєва, єдина серед усіх жінок Кременчука володіє титулом кандидата у майстри спорту із шахів. Кременчуцька газета поспілкувалася із Ларисою Моісеївною, дізналася про життя кременчужанки у спорті і намагалася зрозуміти: яким чином жінці вдалося отримати стільки нагород на шаховому полі.

Неочікувана перша перемога

…Все почалося з далекого 1960-го року, коли ще шестикласницею її послали від будинку Піонерів захищати честь 10-ъ школи. Як розповідає жінка, на той момент вона й поняття не мала, що таке шахова гра. Адже грі навчилася буквально за кілька днів перед турніром.

«Нас було дві дівчини. Я і подруга Валя. А також були хлопці зі школи. Тоді ми зйняли третє місце, а я - особисте друге. Це була моя перша офіційна гра. І лише після змагань я зрозуміла, що хочу продовжувати грати», - згадує вона.

Що цікаво, тоді ж, на першому для неї змаганні, шестикласниця Лариса познайомилася зі майбутнім чоловіком, також кандидатом у майстри спорту з цієї гри. На той момент він навчався у 9 класі кременчуцької школи №15. Після короткого знайомства вони і далі зустрічалися на змаганнях, грали у одній команді від міста. Пізніше цю спільну гру вони пронесуть крізь усе життя.

Та попереду ще буде безліч ігор… перемог і поразок.

Після цього, наступного року буде поїздка до Полтави, де Лариса Моісеївна займе 4 місце у загальному заліку. У розмові пригадує, що саме після цієї своєрідної «поразки» амбітна дівчина і почала шаховою грою займатися серйозно: перш за все, для свого особистого розвитку. 

І уже наступного року після наполегливих тренувань та практики вона знову їде до Полтави. Із обласного центру до рідного міста на Дніпрі тепер повертається  із першим призовим.

Розповідає, що навіть свій перший розряд вона виконала в місті Умані у 69-му році на Всеукраїнських змаганнях, також юним гравцем. 

Далі було постійне загартовування грою та неухильні від вихідних тренування.  

Пригадує багато поїздок до Львова, Дніпра, Мелітополя, Києва. І майже скрізь дівчина займала перші місця.

Такою здібністю вона не особливо хизується. Проте даремно, адже упродовж 8 років у неї була першість серед дівчат Полтавської області. Вважає, це просто талант, який щасливим випадком вдалося розгледіти вчителям. Адже дитинство дівчинка провела без шахів: виховувалася лише мамою і без батька, який помер, коли вона була ще зовсім маленькою.  

«Досить часто на змаганнях грала із чоловіками, підсилюючи рівень своєї гри. У 1970 році я грала на змаганнях у клубі Котлова і тоді обіграла близько половини граючих чоловіків. Зайняла у загальному заліку не призове, але сил і практики набралася», - ділиться вона.

Від гри у родині – до кандидата у майстри спорту

Проте уже за часів одруження грали з чоловіком завжди, коли була вільна хвилинка. Вона - конструктор на заводі «Дормаш», він - електрик на автозаводі. Все життя пліч-о-пліч, все життя у спільній шаховій грі.

Виховала родина і двох синів, які все дитинство проїздили з батьками на змагання від Кременчука.

«Були випадки, коли мене кликали грати від міста в Полтаву, а на руках маленький 7-місячний син», - пригадує вона.

Грала на змаганнях під час декрету, коли народився і другий син. У цей час із дітьми сиділа її мама.

Часто їздили грати уже родиною в Одесу. Як розповідає, тоді від профсоюзів вони отримували путівки, брали із собою дітей і грали у збірних змаганнях з учасниками із різних міст.

«Разом із відпочинком ми захищали рівень свого міста та заводу і підвищували ігрові рівні».                       

На одному із таких відпочинків в Одесі Лариса Моісеївна і виборола почесне звання Кандидата у майстри спорту на Всесоюзному фестивалі. Це було літо 1984 року (їй тоді було 40 років).

Тут вона отримала перше місце з шахмат серед команд у особистому заліку, та друге - по бліцу. 

Того дня навіть зіграла у нічию із гравцем-гросмейстером Ратмиром Холмовим. Які застосовувала тоді комбінації – не пам’ятає, як і загальної кількості своїх комбінацій.

«Я бачу дошку і уже тоді у голові проводжу комбінацію, вони всі, мабуть, різні. Окрім мату Легаля чи дитячого мату. Усі інші – багатоходові, народжуються під час гри, за самою дошкою», - розповідає вона.

Викладацька діяльність

Все життя Лариса Соболєва викладала шахи при кімнатах школяра у будинку культури «Кредмаш». Близько чотирьох років - у шаховому гурткові «Біла тура». Тренувала юних шахістів і у клубі «Каїсса». Із теплом пригадує багатьох своїх учнів.
 

До 2005 року Лариса Моісеївна проводила та судила шахові змагання у «Каїссі», сама постійно брала у них участь.

Хвалиться шахістка і тим, що навчав її 4-разовий чемпіон Кременчука, також кандидат у майстри спорту Сергій Ямпольський (якому уже 83 роки). Педагог під час місцевих турнірів судив їхні ігри. 

«Він займався нашими тренуваннями, після гри аналізував, дещо радив. Загалом же працювала над собою самостійно. Основний аналіз вичитувала із книг про шахмати, їх любила відкривати щовечора», - додає вона. 

Грає до цих під на комп’ютері
Навіть у 71-річному віці пані Лариса грає до цих пір.

«Чоловік перестав грати давно через хворобу. Тож, я в основному звикла грала із комп'ютером, інколи із гостями у своїй квартирі», - підсумовує вона.  

Колись активна кременчужанка через стан здоров'я уже четвертий рік не виходить на вулицю, має травму ноги. Її вона отримала у 1978-му році, коли вона грала у волейбол на асфальтованому літньому майданчику. 

«І мені не пощастило: чоловік ловив м’яч і налетів на мене, прибивши до асфальту. Перші шість років лікувалася постійно, зараз рідше. Страждаю кожен рік».

Однак на життя жінка не жаліється - його жартома порівнює із грою в шахи. Попри фізичну втому від постійного болю у нозі, у кременчужанки бадьорий голос.

 «Пережила як багато хороших моментів, так і багато втрат. Тепер свою партію дограю на комп’ютері. Та загалом «гра» мені видалася: ні в казці сказати, ні пером описати. Часу для програшів не було», - додає вона.

 

 

Ліна Романченко

 

 

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться