Кременчуцька газета
Четверг, 29 Лютого 2024
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube threads telegram

Ви є тут

Інтерв'ю з народним артистом України Іво Бобулом: про нові пісні, понад мільйон гривень з концертів на ЗСУ та ідеальний рецепт стосунків

29 листопада 2023

«Українські пісні стають гарною, могутньою силою. Я співаю не тільки в Україні, а й за її межами. І бачу, як приймають, як люди слухають, як через це допомагають».

Напередодні, у Кременчуцькому Міському палаці культури, відбувся концерт відомого українського співака, композитора, народного артиста України Іво Бобула. Упродовж виступу співак отримував квіти від наймолодших глядачів, купався в оваціях, презентував слухачам прем’єру пісні про закоханих та нову пісню «Я солдат». А ще потішив глядача виконанням пісні на іноземній мові – «Caruso» та відомих, улюблених публікою хітів: «Розмова з тобою», «Все золото світу», «А вже осінь прийшла у мій сад».

Перед концертом Кременчуцькій газеті та іншим ЗМІ вдалося поспілкуватися з народним артистом і дізнатися як про творчі новинки, так і послухати його думки щодо традицій релігії, повномасштабного вторгнення та про постійну підтримку командою співака Збройних сил України. 

- Найперше, ми традиційно вітаємо Вас у Кременчуці.

- Дякую.

- Усі ми живемо в країні, де досі триває війна. Тож найперше, ми хотіли запитати саме про це - які пісні ви пишете зараз, і чи є у репертуарі нові пісні про війну. Розкажіть про них.

- Так, у мене є декілька пісень про війну. Сьогодні звучатиме композиція «Солдат» на вірші Вадима Крищенка, музику до якої написав Володимир Домшинський. Так, що пишемо, щось робимо, бо хочемо, щоб на День Перемоги, коли буде наша Перемога, щоб якась гарна пісня звучала, і це буде свято великих.

- Ця пісня загалом присвячена комусь одному?

- Ні, це просто взагалі про наших воїнів. Зараз кожен артист, композитор і поет пишуть, багато при чому.

- А свої попередні пісні ви перекладаєте з російської мови на українську?

- Ти розумієш, це дуже тяжко, тому що вони вже багато років звучали. Знайти, перекласти, кажуть, один в один, то неможливо. Треба придумати іншу тему, знаходити образ. Це не так легко. Я віддав нашим хлопцям-поетам пісні, які в мене були, їх 12 пісень. Тому і пісні особисті, і румунською мовою, і російською. І щоб вони знайшли якісь відповідні образи, адже в них йдеться про кохання. А отже, треба знайти слова, щоб вони мали свою історію. Це не так легко.

- Чи плануєте ви з іншими артистами колаборацію?

- Ми і так її створюємо. Наприклад, з Танком на майдані Конго. Це вони написали дуже давно цю пісню. Я був за кордоном, приїжджаю, мені кажуть, о, там така пісня про тебе. Мені сподобалося, я фразу заспівав.

- Зараз всі молоді виконавці намагаються співпрацювати з такими метрами, як Ви, за рахунок того, щоб набити аудиторію в тому числі.

 Ну, зараз дуже тяжко. Російськомовних нема пісень, є свої. І це треба було робити багато років тому, років 20. Ще з того часу, як Україна стала незалежною. Адже те, що робилося після Незалежності, робили хто? Самі українці. Запрошували кого? Росіян. А ми де були? Так, на задвірках. Тому це треба виправляти. І зараз, бачите, як пішли українські пісні. Українські пісні стають гарною, могутньою силою. Я співаю не тільки в Україні, а й за її межами. І бачу, як приймають, як люди слухають, як через це допомагають. Тому це дуже добре. Я гадаю, що нормально. І молодь хоче здобути якісь, як кажуть, якісь висоти в цьому. І вони рівняються на кращих. Мені так здається.

- Багато ваших пісень - про кохання. Я редакторка Весільного глянцю. Як Ви вважаєте, кохання і пісня, вони надихають наших воїнів?

- А скажіть мені, будь ласка, а що без кохання буває? То крила, то... Ні, взагалі, що буває без кохання? Ви все любите. Ви все любите,що берете до себе. І, тобто, наші воїни, які там теж мають своїх жінок, своїх дітей, свою країну, свою маму, батьків, хату. Це любов до батьків. Ну а як же? Вони можуть чути про це, про свою маму, про край, де він народився, про те, що відбувається, про свою дівчину. Тому обов'язково завжди пісня висловлює любов, а любов - це є від Бога. Це не від мене. Мені просто кажуть: "Роби так". Я так і роблю.

- Ви вірите в кохання з першого погляду?

- Є така присказка: "Як не віриш в кохання з першого погляду, подивись в другий раз". Звісно, є кохання з першого погляду, однозначно.

- Просто у мене часто люди одружуються, пари, там тиждень знайомі і одружилися. Ви вірите в щасливе кохання?

- Це не кохання, це більш всього, якесь захоплення спонтанно. І це фермони грають, грають, а потім, коли це проходить, два-три місяці, не більше. І от починають думати: "Що ми наробили, або йдем далі, або не йдем далі". Порадьте щось тим, хто одружується з першого погляду через тиждень. Ні, то треба подивитися, дуже гарно. Зараз люди зовсім інші, інше виховання, вони по-іншому дивляться на речі. Я не хочу казати, хто як, але спочатку треба подивитися, поговорити, поспілкуватися. Пізнати одне одного. Ну, а як же? Ну, а пізнання, це є, ну, самі знаєте що, найближче.

- Скажіть, чи є у вас якісь особисті секрети щасливого життя сімейного?

- Секретів немає. Абсолютно. Це видумки якісь, секрети, якісь секрети. Повага один до одного, де й все повинно бути. Це найголовніше.

- А скільки кроків від кохання до поваги?

- Це один крок. А то й пів кроку, дуже менше.

- Тобто, якщо вже поваги немає, немає кохання?

- Ну, однозначно. Якщо жінка не поважає чоловіка, або чоловік жінку, там нічого немає. І нічого не буде ніколи.

- Скажіть, чи вірите ви в ті подружні стосунки, де говорять люди, що вони ніколи не сваряться, не ображаються одне на одного?

- Це дуже рідко може бути… Ну, господи, ну, як це може бути? Таке, що… Тим паче зараз, коли так… Обов'язково люди у такій напрузі, що ви собі не уявляєте. Щоб жити і не сваритися, це практично неможливо. Угу. Може раніше якось так от… Все одно я не вірю. Все одно якісь стички є. Просто дивлячись, як вирішувати їх. От як вирішувати? Які поради, як вирішувати? Ну, важко сказати. У вас є тут свої… Розумієте, моя порада, що я скажу, вона буде, може торкнутися 10%. А 90% будуть робити так, гадаю, за потрібне. Тому моя порада – просто вислухати одне на одного, перш за все. Дорослі люди – сісти, поговорити. І все. Це саме головне. Переговори повинні бути. Спокійні переговори. І все. Тоді вирішуються всі питання.

- Як ви вважаєте, вінчання обов'язкове, чи це, ну, як би вже другий ряд?

- Ви розумієте, я настільки багато читав про вінчання і про хрещення. Що іноді думаєш: "А правильно це все взагалі?" Не знаю. Ну, це традиція. Традиція нашої нації, нашого народу. То без цього вже вінчання – це церковний шлюб ти береш.

- Ви вінчалися?

- Так.

- Тоді вірили, чи це батьки?

- Ну, як казати, треба було. Треба було. Ну, взагалі, знаєте, нас… Я ж виріс в Союзі. Так. Я там народився. Ну, тоді ж якщо не дуже, то це… Та взагалі не можна було. Ну, я про те, що кажу. Хоча їхні діти… Бо я грав у весіллях багатьом. У всіх хрещах. Всі ночі ходили, так і на Пасху, так і всі свята, вони робили так, як треба. А для людей нібито ЗАГС і все. Всі вони вірили в Бога.

- Ну, тобто, Ви вірите в Бога?

- Я дуже вірю в Бога. Дуже.

- Ви не пошкодували, що вінчалися?

- Ні. 

- Розкажіть про ваші хобі поза музикою.

- Співати. Це моє основне. Та це як робота вже. Ну, робота. Для кого робота? Для мене це просто моя доля. Зрозумійте, це моя доля. Я без цього просто не можу. Дуже складно, коли були часи і були локдауни. Особливо це тяжко було. Пережити, сидіти вдома, коли ти розумієш, що це якась фігня, не зрозумів від чого і як. І багато людей пішло, і друзів пішло, і ти розумієш, що щось твориться у світі, що люди просто не знають, як це пережити. Без роботи, без нічого. На вулицю не виходь, туди не виходь, туди не йди, в масках. Саме це пережити дуже тяжко.

- Ви користуєтесь соцмережами?

- Нє, я не веду. У мене є люди, які ведуть. Це я більше всього у Фейсбуці сижу, бо там інші люди в Тік-Токі, там мене немає. Там є я, але то не моє. Там по 25, Іво Боболю там десь 30. І у Фейсбуці є.

- А Ви інколи слідкуєте там, ось скільки їх лайкають? Адже ім'я Іво Бобула відоме навіть серед молоді.

- Ну, я інколи дивлюся, які у Фейсбуці там, що коли пишуть щось, загадують. Але далі не лізу, бо мені то не подобається. Люди є люди. І я в голову до них не можу влізти. Хто розуміє, той розуміє, хто не розуміє.

- Наразі культура – це культурний фронт. Розкажіть, не може мене запитати, як саме ви допомагаєте нашим Збройним Силам?

- Можливо, комусь щось… Ну, ми допомагаємо. Що ви маєте відео? Група, яка ми їдемо на гастролі, і ми минулого разу зібрали півтора мільйона гривень, купили амбуленс і чотири дрони відправили. І так, коли хлопці дзвонять, там, мої, треба то, треба то, або грошима, або щось, ну, більше грошима, бо я не знаю, де брати це все, вони знають де. Вони собі беруть то, що їм треба.

- Що ви прогнозуєте, перемога швидко настане?

- Ні. Ні. Ні. Ні. Ні. Дивлячись зараз, що робиться у світі, після всього цього стаєш і думаєш, чи Україну кинули, чи Україну не кинули. Чи взагалі це можливо. Ми повинні знати, бо росія – це велика країна. Це не є просто так, І  у росії м'яса багато, дуже багато. Мені просто жаль, що у нас все-таки була армія і непогана армія. Але пройшли люди і все це розбазарили, продали. Людина, як не відчуває страх, вона навіть Бога не боїться зараз. Яка дзвонить і каже, що там є воїнська частина, туди треба стріляти. Вона не має в собі Бога. Вона тут живе, тут їсть, тут жила все життя. Людина повинна все одно чогось боятися, мати якийсь страх в душі, що не можна це робити перед Богом, перед суспільством, перед тією країною, як ти живеш.

- Наближається Новий рік. У Новорічну ніч загадують мрії, бажання. Що ви плануєте у цей час?

- А що я можу? Просто хочу привітати всіх з наступаючими новорічними святами, побажати у першу чергу перемоги, бо дуже важлива перемога для нас. Дуже важлива перемога для нас. Щастя, добробуту, щоб люди посміхалися, щоб діти виростали, щоб мали своє дитинство, щоб було у нас все гаразд. Бо Україна вже скільки натерпілася за ці роки. Повірте мені, що я не маленький, прожив життя, і я бачу, як могло бути і що сталося. Я можу людей зрозуміти, виходити з того дитинства, зняти окуляри рожеві і просто дивитися, що робиться. І треба допомагати. Допомагати будувати нову країну з новими законами, з новими людьми, які би дбали про людей, а не просто про себе.

Нагадаємо, Незакінчений концерт: Іво Бобул у Кременчуці не встиг заспівати «Липи», але отримав квіти від наймолодших глядачів та купався в оваціях

 

 

Олег Булашев

Ліна Романченко

Лариса Голубєва

Фото, відео Микити Ліцкевича

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Ви сповіщаєте про хибодрук в наступному тексті:
Щоб надіслати повідомлення натисніть кнопку "Сповістити про хибодрук". Також можна додати коментар.

Ми в Telegram

Підписатися