Кременчуцька газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Неділя, 24 Жовтня 2021
Facebook Twitter Instagram Кременчуцька газета на Youtube

Вы здесь

Роздягалися до білизни і «законами» дивували глядача - інтерв'ю команди Київського театру антрепризи

26 вересня 2019

Про бачення сучасної драматургії, що сьогодні хвилює глядача та як це - працювати на одному знімальному майданчику з теперішнім Президентом України - далі у нашій розмові.  

24 вересня у Міському палаці культури Кременчука відбулася прем'єра молодого Київського театру антрепризи «Sex по закону, або не забудьте розписатися». На ній глядача не просто дивували, а дали привід задуматися: як у звичайному житті можуть виникати нестандартні ситуації і як їх вирішувати - не лише за допомогою закону. Кумедні діалоги, веселий сюжет  - і гості залу розуміли, що влаштовувати незабутні побачення під силу навіть найсором'язливішим людям. І звісно ж, усе було огорнуте гумором: з роздяганням до білизни, оригінальною подачею тексту, непередбачуваною розв'язкою сюжету. У виставі грали актор кінокварталу 95 та «Дикого театру» Володимир Гончаров, актриса театру та кіно Анастасія Лисичник, актриса Київського театру антрепризи та «Дикого театру» Інна Бульботко, актор Київського театру антрепризи та театру «Золоті ворота» Микита Слободенюк. Усе це режисерував Богдан Чернявський - діючий режисер та актор Полтавського театру ім. М.Гоголя.

Ми поспілкувалися з учасниками перед виставою і зрозуміли - як акторам та режисеру із різних театральних угрупувань вдалося створити ще одне драматичне дітище і цим зворушувати та навіть шокувати глядачів багатьох міст. 

- Вашу виставу афіша анонсує як «ульотна комедію у жанрі соціальної утопії». Чому вирішили грати саме цю п’єсу?

Володимир: - Домовилися саме за цю п’єсу тому, що, по-перше, коли захотіли грати, вирішили брати таку історію, де б працювали наші актори, саме на чотирьох осіб. І от довгими пошуками Анастасія знайшла п’єсу Михаїла Хейфіца. Ми з ним зв’язалися, адже він зараз мешкає у Ізраїлі. Домовилися з ним за авторські права і почали працювати.

- Зазвичай глядачі сприймають побачене по-своєму, і їх думка може різнитися із думкою авторів та акторів вистави. Яке ваше бачення цієї п'єси?

Володимир: -Мабуть, вона на злобу дня.

- Тобто, це пов'язано з останнім законом про секс? (норми про кримінальне покарання за секс без обопільної згоди - авт.)

Володимир: - Ні, насправді так співпало. Адже перед тим, як Богдан почав ставити, ми з ним розмовляли і хотіли прив’язати виставу до цього закону. Але автор сказав, що не варто цього робити. Богдан погодився. Дія відбувається незрозуміло де, без року, без імен. І може в цьому є якась абсурдність, але сама постановка ні до чого не прив’язується.

Богдан: - Ми дотрималися побажання автора, а у нього немає імен у головних героїв, немає вказаної країни чи місця дії. Загалом це результат творчих пошуків. Тому група акторів, які неспокійні і які прагнули і прагнуть робити щось нове, шукали саме таку постановку. І звернулися до мене, адже ми знаємо давно один одного і займаємося театром не перший рік. Ми шукали її серед багатьох п’єс. І коли знайшли – вона нам сподобалася. По-перше, це комедія і непогана як для старту молодого театру. Також вона цікава, бо одноактова. Окрім всього, вона сучасна, адже Хейфіц її написав у 2018 році. Але справді ніяких паралелей із цим законом він не знав.

Володимир: - Коли вийшов закон, я йому про це розповів, і він навіть статтю у Фейсбуці написав, що «ось, команда.. ми співпрацюємо, хоча я навіть не знав, що таке існує».

Богдан: - Але підтекст теми переплітається із правовими нормами, адже дане питання актуальне і у країні, де зараз мешкає сценарист. Проблема давня. І тому, думаю, автор користувався справжніми історіями, які там відбувалися. Тож вийшла трохи комедійною. Але що цим зацікавилися люди з України – це ще цікавіше. Потім було досить весело це все доводити і пояснювати, що ми обирали її, бо вона нам сподобалася по драматургії, а не тому, що в Україні вийшов відповідний закон.

- У афіші вказані вікові рамки – 14+.  В  інтернеті окремі ролики з вистав ваших акторів виглядають досить радикально. Як зараз змінюється публіка і чи стає дорослішою?

Микита:  - Думаю, так. Я граю у різних виставах, як дуже специфічних, так і більш класичних. І тому публіка різна – у різних містах. Ми нещодавно у Львів привозили виставу під назвою «Гей-парад», і дуже боялися, що Львів сприйме її негативно. Але коли вийшли на сцену, побачили, що більшості глядачам було 30-40 років, не більше. І їм матеріал «зайшов» - сподобався. Тому мені здається, що сприйняття у глядачів різне: і у дорослих, і у більш юних. Але і для перших, і других питання відносин завжди лишається актуальним.

Володимир: - Те, про що зараз розповідає Микита – це «Дикий театр», у якому ми також працюємо, і у нього своя публіка. Це більш молодіжний театр, він справді трохи дикий. В принципі. У кожного театру і у кожного режисера формується його публіка. І якщо він її цінує - притримуватиметься свого стилю, завжди матиме глядача.

- Яке місто за останній час ваші постановки сприйняло «на ура»?

Інна: - Львів.

Микита: - Тернопіль.

Богдан: - Чудово сприйняла і полтавська публіка, хоч виставу ставили влітку. І хоч липень не театральний місяць – для нас 9 липня, прем'єра, був святковим днем.

- Богдан із театру імені Гоголя, Володимир з кіно-кварталу 95, інші із «Дикого театру». Як ви зібралися саме такою «солянкою»?

Микита: - Мабуть, нас звела вистава «Гей-парад», у якій ми втрьох з Володимиром та Інною граємо.

Володимир: - А з Богданом і з Настьою ми знайомі раніше, адже багато років співпрацювали у антрепризних проектах разом.

Богдан: - Були вистави «Майстер і Маргарита», «Зорі тут тихі», «Собаче серце».

Володимир: - Тож нам знайоме ваше місто, і уже на цій сцені ми були.

Богдан: - Колись лише столичні театри могли похизуватися, що мали таку практику, коли збирали акторів з інших театрів. А зараз актори з будь-якого міста можуть розраховувати на практику гри з акторами з інших міст, у тому числі і столичних. Тому що зараз безліч проектів і варто не сидіти на місці, а рухатися у правильному напрямку. Так трапилося, що ми знайшлися. Ідеолог – ініціатор цього проекту – Володя.

- Володимир Гончаров – актор кінокварталу 95. Виходить, ви працювали з теперішнім Президентом України Володимиром Зеленським. Як із ним бути на одному знімальному майданчику?

Володимир: - Дуже зручно. Якщо говорити про Володимира Олександровича, то можна було думати, що у нього десь вшиті  батарейки чи як мінімум акумулятор. Це людина, яка тримає в руках два телефони, тут текст, там знімається, тут пише сценарій. І так скрізь. Тут домовляється, тут складаємо жарти, ту він грає – а у нього більше за всіх було тексту – по чотири сторінки. І хоч би він хоч раз збився: проговорював усі сторінки того, що написано тут же. Я дивився на нього і хвилювався про свої чотири слова.

- Як людина, яка була поруч із ним під час роботи, як скажете: для нього президентство зараз – це його хоббі чи все-таки це можна було передбачити?

Володимир: - Я з ним розмовляв, коли знімав «Слугу народу» першу частину. Це було задовго до Президентства, тим більше задовго до випуску серіалу – здається, 14-ий рік. Ми обговорювали бюджет і говорили ще про ту владу, що наче ж, роблять... І він мені почав наводити приклади: де і що можна було б зробити, де що ділося, чому не ввели певні закони. Ну, в принципі, те, що він зараз робить – про це я з ним тоді розмовляв. Тепер можу цим похизуватися.

- Тобто, втілює те, що хотів…

Володимир: - Моя думка, що він вболіває за країну. А що буде далі – побачимо.

Богдан: - І ми як актори будемо сподіватися, що нам пощастило тому, що краще актор стане президентом, ніж у Стародавньому Римі був імператором Нерон, який потім захотів стати актором.

- Ви згадуєте про невичерпну енергію Зеленського. А звідки ви берете натхнення, щоб бути енерджайзерами на сцені?

Микита: - Любов до професії – вона уже гріє сама по собі. Бо знаєш, що ти приїдеш і будеш перед кимось виступати, дарувати себе комусь. Думаєш, а якщо вони після цієї вистави вийдуть і будуть по-іншому мислити.

 

Інна: - Погоджуюсь з Микитою. Класно, коли ви виходиш з залу, а до тебе підходять глядачі. І ти бачиш, що вони щось зрозуміли, що вони підходять до тебе, дякують, потім пишуть ті самі коментарі у соцмережах. І хоч коментарі бувають різні, але сам факт гучних аплодисментів окрилює. Бо розумієш, що якби не сподобалося , то не аплодували б.

Богдан: - Для акторів важливо якомога частіше виходити на сцену. Не важливо, знімається багато актор у кіно чи ні – це можливість грати у різних містах різних для людей. От я актор одного театру, якому я служу. І у даному випадку добре, що ми працюємо у антрепризі, адже не сидимо на одному місці. Бо сидіти на засидженому місці актору не те, щ не цікаво, а і не потрібно. Адже потрібно рухатися, пробувати щось інше.

Володимир: - Це акторський саморозвиток. Адже якщо актор себе поважає – буде більше вникати у різні професії, вміти розуміти будь-яку людину. Хотілося б, щоб наша професія також була досить оплачуваною і щоб через це ми більше розвивалися. Але буває і так, що їдемо не заради грошей, а просто задля того, щоб просто грати. 

- Вважаєте, сучасність буде більше цікавитися сучасними сценаристами чи все-таки класикою?

Інна: - Я вважаю, що теперішнє за майбутнім. 

Володимир: - Я думаю, що тут думки розділяться. Адже за нашим спостереженням, глядачеві цікава і класика, але з сучасною адаптацією. 

Микита: Щодо цієї п'єси -вважаю її також сучасною. Приміром, той самий Подрев'янський - не кожному він сподобається, хоча надсучасний. Та сама Наталя Ворожбит - вона пише по-своєму, але це переважно драма. 

- Зараз часто ставлять сучасників. Це і Жадан, і Дашвар. Чи є у вас у планах постановка чогось дуже популярного і сучасного?

Богдан: Взагалі це може бути і Чехов, і Шекспір, і Леся Українка і Винниченко - аби було цікаво існувати і грати на сцені. Як режисеру мені було б цікаво повернутися до Гоголя - я починав з нього. Але ставити цікаво і інших авторів. Приміром, нещодавно поставили у Театрі на Подолі Оруела. У нашій сучасній виставі немає нічого такого, що можна було б назвати чимось ультрарадикальним. Адже вона зрозуміла. Автор назвав цей жанр соціальною утопією - тож витоки, знову ж таки, відходять від соціальних тем. Тобто, головні герої - це завжди нормальні люди, над якими є певні заборони. У нас же коли є заборона на певні почуття - це важливо для всіх громадян. Нам цікаво ставити і класику, але завжди має бути якась актуалізація сучасного. Приміром, ми у театрі Гоголя часто граємо «Наталку-Полтавку». І важливо не грати її як виставу музейну. Завжди варто грати те, що чіпляло б глядача.  

- Що останнє вас вразило із вистав, на які ходили як глядачі?

Микита: - Останнє, що бачив - з театру «Золоті ворота» спектакль «Тату, ти мене любив?» Це драма досить складна для глядача, але після неї буквально перевертаються емоції і після неї починає по-інакшому ставитися до батьків (принаймні, такі емоції були у мене).

Богдан: Цього літа передивився декілька вистав у театрі на Лівому березі, театр на Подолі, але найбільше вразила вистава не нова - «Три товариші» у театрі ім. І.Франка - уже з колишнім міністром культури Євгеном Нищуком. 

Нагадаємо, про булочки довжиною 13 см, скручені млинці і двох адвокатів у шафі - кременчужанам показали, як влаштувати незабутнє побачення.
 

 

 

Ліна Романченко

фото Олександр Попенко

відео Олексій Орлов

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Ми в Telegram

Підписатися