Кременчугская газета
Kremenchuk, Poltava Oblast, Ukraine
Четверг, 14 Ноября 2019 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Ірина Федько: «Медицина увійшла в мою душу, моє серце, мій мозок»

6 октября 2019

У перший понеділок жовтня за ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я відзначається Міжнародний день лікаря. Головна його мета – спонукати до солідарності та активних дій медиків усього світу. Напередодні цього дня Кременчуцька газета поспілкувалася з відомою у місті лікаркою-дерматовенерологом, представницею медичної династії – Іриною Семенівною Федько.

Першою у медицину в династії Федько прийшла бабуся нашої співрозмовниці – Катерина Григорівна Муравйова. Мама нашої співрозмовниці Ірини Федько – Заслужена лікарка України, Почесна громадянка Кременчука, колишня директорка медичного училища Валентина Федько. Тітка – відома в Харкові професорка-гінікологиня. Діти брата Віктора теж пішли по стопам своєї бабусі й тітки.

Хотіла йти у вечірню школу – але мама гримнула кулаком по столу

Ірина Федько пригадує, як маленької дівчинкою уявляла, як працюватиме у школі.

«У дитинстві я не мріяла про професію лікаря. Більше того, граючись із подружками, уявляла, як навчатиму дітей. Ми збиралися у дворі вчотирьох, ставили стіл боком (це у нас була шкільна дошка), щось там писали. У той час, коли я закінчила 8 класів, було популярним йти навчатися у вечірню школу і паралельно працювати. Мені теж захотілось так, але мама гримнула кулаком по столу: «Такого не буде!» – розповідає Ірина Семенівна.

І зазначає, у той час її мама, Валентина Федько, була директоркою медучилища.

«Я не можу сказати, що з-під палки пішла в її навчальний заклад, хоча хотілося йти на роботу. А ось після завершення медучилища ні про що інше не йшлося, як навчатися далі, у виші. Адже медицина зіграла свою роль. Я розуміла, що це моя професія, це ж у нас сімейне, й іншого вибору не було. Тож із першого разу вступила у Харківський медичний інститут. І ніколи не пошкодувала, що вибрала цей фах. Згодом медицина увійшла в мою душу, моє серце, мій мозок. Для мене медицина – це все!» – зізнається Ірина Федько.

Після трьох років навчання ставали грамотними медсестрами

Свого першого пацієнта лікарка не пам’ятає. Пояснює: важко пригадати, бо спочатку було навчання у медучилищі.

«Там ми проходили практику, різну на кожному курсі. Нас муштрували! Приміром, на першому курсі була практика санітарками – робили все, що входить у їхні обов’язки. І прибирали, і мили лежачих хворих, і перестилали їм білизну... А тоді ж були умови не ті, що зараз. Коли проходили практику на другому курсі, то робили ін’єкції внутрішньовенні, але під наглядом медсестер. Врешті вони нас залишали, і ми виконували їхні обов’язки. І на обхід з лікарями ходили, і ліки розкладали, і кип’ятили шприци, бо тоді вони були багаторазового використання. Тож не дивно, що після трьох курсів навчання у медучилищі ми виходили грамотними медсестрами. Тому пригадати першого пацієнта тут важко», – розповідає лікарка.

Іноді лікарі бачать хвороби лише на картинках підручників

Після завершення навчання в інституті Ірина Федько вже за спеціальністю «дерматологія» проходила практику на базі Полтавського шкірвендиспансеру. Там були цікаві випадки.

«Хороший був професор Вінниченко, який викладав у Полтавському медінституті шкірні хвороби. До нього з’їжджалися пацієнти з усієї області. Які ж у нього були професорські обходи! У нього я багато взяла для майбутньої роботи», – зазначає Федько.

Тепер же, після майже 50 років практики вважає, що в дерматології є хвороби, які лікарі бачать лише на картинках у медичних атласах чи підручниках. Вона пригадує, що раніше були хороші курси підвищення кваліфікації.

«Нас там, так би мовити добре муштрували. На харківських курсах так взагалі ми не могли прогуляти жодного дня чи навіть заняття. Отакі навчання раз на 5 років. На таких курсах іноді ми бачили такі хвороби, яких ніколи не зустрічали у своїй практиці», – розповідає лікарка.

І зазначає, що в дерматології трапляються цікаві хвороби, й іноді один лікар не може встановити діагноз. Тож у Кременчуцькому шкірвендиспансері існує практика: якщо незрозумілий випадок, то збирається кілька медиків, аби встановити точний діагноз.

Ще Ірина Федько пригадала цікаву історію:

«Якось приїхала до Харкова у своїх справах і зайшла до колеги – доцента Шахової (вона грамотний діагност). Виходячи з її кабінету, запримітила хлопця, що стояв і чекав черги. Увагу звернула на його руки, і зрозуміла, що в підручнику бачила фотографію хворого з такими висипами. Я повернулася до кабінету і попросилась побути на прийомі. І 1,5 години спостерігала за діагностуванням хвороб, яких раніше ніколи не бачила».

Із медиків зробили обслуговуючий персонал

Не так давно, а саме у вересні цього року, Ірина Семенівна їздила на зустріч з одногрупниками. Там дізналася новину, яка її шокувала: Харківський медичний університет цього року недобрав студентів.

«Які ж умови в наших лікарнях, якщо люди тікають за кордон на заробітки, і вже недобір у медичний вуз! Коли лікарі із вищою категорією на руки отримують 4-5 тисяч гривень, то в мене це в голові не вкладається. Це вкрай несправедливо. Бо вже є жарти в інтернеті: якщо жінка працює медсестрою, то в неї є багатий чоловік, який оплачує її хобі. Коли йдуть із медицини хороші медсестри, що працюють операційними – то стає сумно», – говорить лікарка.

І констатує: останніми роками медицина в нашій країні фінансується за остаточним принципом.

«Інколи думаю: добре, що я зараз не головний лікар, бо треба мати міцні нерви, аби всю оту ситуацію витримати. І як донести владі думку про те, що таким відношенням до лікарів і медперсоналу гробиться медицина? Гляньте, скільки студентів закінчують виш, а потім кладуть диплом і йдуть працювати не за фахом. Тими ж представниками фармацевтичних фірм тощо. Здається, нас перевели у сферу обслуговування. Медики ніколи не були обслуговуючим персоналом. Глянеш, у приватних клініках, де платний прийом, люди поводяться по-іншому. І чергу чекають спокійно, і не грубіянять. У комунальні медзаклади  приходять люди на безкоштовний прийом і поводяться дещо по-іншому. Адже бачать, яке відношення влади до лікарів, і самі ж так поступають. Це дуже боляче. У медицині зараз відсотків 90 тих, хто залишився, є патріотами. Це люди, які люблять свій фах і не уявляють іншої роботи», – говорить Федько.

«Мені пощастило працювати з хорошими командами»

Встигала Ірина Федько позайматися і громадською діяльністю. Чотири скликання поспіль вона була депутатом. Три – Крюківської райради і один – Кременчуцької міської ради.

«Мені пощастило працювати з хорошими командами. Я дуже поважаю колишнього голову Крюківської райради Андрія Коваленка – у нього багато чому навчилася. Такого середовища і таких відношень між людьми, які були в його команді, більше ніде не зустрічала. Коли пішла на місто (була обрана депутатом міської ради Кременчука – авт.), мені пощастило працювати з мером Олегом Бабаєвим. Потім я пішла з політики, бо так працювати, як раніше, вже не виходило. Йти на компроміс із совістю – не зможу, в мене інше виховання, інші пріоритети і принципи», – зізнається Федько.

Найближчими днями Ірина Федько відзначатиме не лише День лікаря. 6 жовтня вона святкує День народження.

 

Світлана Павленко

Фото зі сторінки Ірини Федько у Фейсбуку

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться