Будівля стоїть десятки років, хоча функції, які покладалися не неї раніше, вже давно не виконуються.
Молоде покоління кременчужан навряд чи знають, що майже 130 років тому вулицями нашого міста колесив трамвай. Кременчук став п’ятим містом України, що отримав цей найсучасніший та найзручніший вид міського транспорту. Започаткували його постановою міської думи від 10 жовтня 1895 року.
В лютому 1899 року у бельгійському місті Склессен було засноване акціонерне товариство «Кременчуцькі трамваї» з капіталом у 3 млн. бельгійських франків (випустили 30 тис. акцій по 100 франків). Правління товариства знаходилось у Бельгії, агентство – в Кременчуці. Засновником товариства та власником контрольного пакету акцій була «Компанія Тяги та Електрики».
Приблизно тоді в місті разом із трамваями зʼявилася електростанція, будівлю якої кожен з нас досі бачить на пр. Свободи, біля Міського саду.
В 1906 році концесія переходить від «Кременчуцьких трамваїв» до «Бельгійського анонімного товариства трамваїв та використання електрики», яке й залишилося власником міського трамваю до 1917 року. Товариство, крім експлуатації пасажирської, влаштувало вантажну трамвайну лінію та активно займалось електроосвітленням міста.
В 1916 році електростанція мала потужність 4 тис 450 кінських сил, трамвайний парк складався з 16 моторних вагонів з відкритими площадками на двовісному візку.
Проте, життя внесло свої корективи. Поглиблення економічної кризи, викликане війною, призвело до перебоїв у роботі електростанції, а з 26 лютого 1917 року трамвай зупинився.
У грудні 1919 року підприємства ліквідованої Кременчуцької міської управи перейшли у відання відділу міського господарства Кременчуцького губернського виконавчого комітету (Губкомгосп). Серед них були: міська електростанція, трамвай, водогін, каналізація, міський обоз тощо. Протягом наступного 1920 року міська електростанція, обладнана двома дизельними двигунами потужністю 375 та 400 к.с. і 3000-сильною паровою турбіною, пропрацювала лише 2 тис 135 годин (близько трьох місяців). Більшість часу машини простоювали через брак деталей, пального та інших витратних матеріалів.
Основними споживачами електроенергії були дрібні державні промислові підприємства та міський водогін, а також освітлювальна мережа. Через паливний дефіцит Губкомгосп випустив на трамвайну мережу паротяг малого типу. Загалом упродовж 1920 року для критично важливих підприємств трамвай доставив 4 тис 299 вагонів вантажу сумарною вагою в 3 млн 28 тис 634 пуди (49 тис 609 т).
Після закінчення громадянської війни у 1920 році електростанція знову почала працювати в штатному режимі. Також розпочалося переобладнання двох котлів для використання рідкого палива й облаштування центрального пароперегрівника. Наступного 1921 року на електростанції та трамвайному депо були амбітні плани розширення і реконструкції. Виробнича програма охоплювала всі аспекти діяльності підприємства, серед яких:
• повний капітальний ремонт машинного обладнання електростанції;
• встановлення 200 нових опор та ремонт 200 зношених;
• розширення електромережі в бік Занасипу та Новоіванівки;
• заміна шпал на 16 верстах (17.1 км) колії і рейок — на 8 верстах (8.5 км);
• ремонт трьох електровозів та 18 наявних пасажирських вагонів.
Штатний розклад електростанції і трамвая на 1 січня 1921 року розподілявся наступним чином:
1. Адміністративно-технічний персонал — 11 осіб.
2. Канцелярський та господарський персонал — 48 осіб.
3. Кваліфікованих робочих — 143 особи.
4. Учнів — 15 осіб.
5. Чорноробочих — 56 осіб.
Ще шість посад висококваліфікованих слюсарів були вакантними.
У першій половині 1921 року кременчуцька електростанція знову перебувала у вкрай скрутному становищі через брак палива. Освітлення функціонувало нестабільно, проте відновився вантажний рух електричного трамвая.
У трамвайних майстернях було наступне устаткування: шість токарних верстатів, один бандажний, один універсально-свердлильний, один строгальний, прес для насадки бандажів, три бор-машини, верстат для секцій, три ковальських та один горн для нагріву бандажів. Огляд вагонів здійснювався на трьох ямах з підйомниками. Також при майстернях був малярний відділ з обладнанням для фарбування і сушки вагонів та столярний відділ зі стрічковою пилою, трьома верстаками і токарним станком.
У 1924 році порушується питання про відновлення в Кременчуці трамвайного руху.
Вагони вціліли і потребували незначного ремонту. Більше пошкоджень зазнали наземні й повітряні лінії. Місцева влада зверталася до уряду з проханням виділити довгостроковий кредит, але одержала відмову. Приймається рішення: трамвайні вагони продати в Саратов, а на виручені кошти придбати автобуси. В березні 1927 року до Кременчука надійшли чотири автобуси фірми «Зауер».
У 1940 році питання про відновлення руху трамваїв у Кременчуці постало знову, але Друга світова війна перекреслила ці плани. Так закінчилася історія кременчуцького трамваю.
Однак, у 1965 році запрацювала «Кременчуцька ТЕЦ», яка забрала функції електростанції. У 2022 році обладнання цього підприємства зазнало руйнувань внаслідок російського обстрілу.
А тим часом споруда колишньої електростанції й досі стоїть на своєму історичному місці, але не функціонує. Проте, незважаючи на зміни назв топонімів, сучасні кременчужани досі називають цей район Кременчука (як і зупинку громадського транспорту) — електростанція.
Дарина Убийкінь
Використані матеріали з архіву Кременчуцького краєзнавчого музею
Історичні фото взяті з сайту «Околиці Кременчука»
