Кременчугская газета
Пятница, 19 Октября 2018 года
Facebook Twitter Instagram Кременчугская газета на Youtube

Вы здесь

Понад 30 країн, тисячі кілометрів на байку – подорожі заради вражень та досвіду

28 июля 2018

Туреччина, Грузія, Марокко, Памір, Європа, до Афганістану – через Індію… Все далі й далі мандрує на мотоциклі різними країнами наш земляк, покладаючись на власне везіння. Його розповіді можна слухати годинами, та ми звернули увагу на найцікавіші спогади.

Кременчуцькій мандрівник-байкер Володимир Кошелєв об’їхав на своєму мотоциклі понад 35 країн. У його офісі, куди ми завітали на зустріч, про чисельні мандрівки нагадують картини та раритети, які він привіз із кожної країни, де побував. При цьому зазначив, що їздить за тисячі кілометрів не за цікавинками, а за враженнями, досвідом і... культурою.

- Майже 10 років тому я зачепив вірус подорожей, і тепер є перенощиком цієї інфекції і заражаю усіх цим вірусом.

(його фото)

- Вірус досить класний. Так розуміємо, що для вас подорож – це, як мінімум, закордон і лише своїм «ходом»?

- Так, подорожую на мотобайку раз або двічі на рік, поїздки планую подалі від тих місць, що вже бачив. Такі країни як Туреччина чи Грузія вважаю цікавими, але найбільш визначними для мене були Марокко, Памір та остання подорож – до Індії через Афганістан.  

- Тож вас можна назвати професійним мандрівником-мотобайкером? І все-таки, не страшно їхати так далеко? Як навчитися не панікувати перед такими відповідальними поїздками, тим паче, коли весь час за кермом мотоцикла?

- А зазвичай тим, хто багато подорожує, все допомагає само собою. Після Львова перетинаєш західний кордон – і в’їжджаєш у Шенгенську зону. Там майже не затримують аж до проливу Гібралтар. А далі дивишся: «Welcome to Чехословачина», «Welcome to Німеччина», Франція, Іспанія і так далі. Ти просто їдеш без кордонів і без обмежень. Якось перед в’їздом у Марокко на кордоні мене тримали близько трьох годин і намагалися щось розповісти. А оскільки я майже не знаю мови, все закінчилось тим, що просто віддали мені документи і побажали хорошої дороги. За всі роки подорожей перед кордоном мене жодного разу не повертали назад.

- Тобто, подорожуючи, ви покладаєтеся і на своєрідне везіння мандрівника?

- А у подорожах все так. Можеш сам експериментувати з маршрутами і навіть жартувати з місцевими мешканцями – не біда, що кожен своєю мовою говорить. Тут важлива енергетика. У тому ж Марокко в населених пунктах існує обмеження швидкості до 40-50 км/год. Скрізь чергують копи з приборами і штрафують водіїв. Я їхав автобаном, де дозволялося їхати 130 км на годину, але на одному шосе перевищив швидкість і полісмен мені це почав пояснювати за допомоги планшета і щирою мароканською. Мене попередили, що штраф складає 700 їхніх умовних одиниць – дирхамів, а якщо ти даси їм 400 дирхамів, вони й на це погодяться. У мене було з собою 200 в одній кишені, в іншій – 50. Давати хабара теж незручно, тож, думаю, треба викручуватися. Поволі дістав документи і почав розповідати українською, що штраф я все одно платити не буду. Показав йому їхніх 50 дирхамів і говорю: «Хочете – візьміть ці й не будемо морочити один одному голову». Він бачить, що мало і почав сам до себе обурюватися, підізвав ще одного полісмена. Але взяв ті 50 купюр і провів мене до платного переходу по автобану. Я йому став пояснювати далі: «Ти гроші у мене взяв, а далі перетинати автобан у мене немає грошей – ти ж можеш мене провести!». Він почав виказувати ще більше незадоволення. Але зрештою віддав мені мої 50 дирхамів, махнув рукою: мовляв, їдь куди їдеш! Ось так потрібно розмовляти з поліцейськими.

- Тобто, впевненого туриста обманути важко – можна і навпаки?

- Ну взагалі-то по-різному може бути. Але, так, головне – це цілеспрямованість у своєму маршруті. В Афганістані є така провінція Надгархат міста Джелалабад. Колись у ньому я провів півтора роки (виконував інтернаціональний обов’язок). І так сталося, що місяць тому, 30 років потому, я потрапив туди знову, але тепер на мотоциклі. Це місто, де вбили колишнього губернатора. Там категорично заборонена їзда на мотоциклі, і мене там зупинили – 7 годин «виносили мені мозок». Як пояснили, вони ніколи там не бачили людини-іноземця на мотоциклі, адже це Афганістан – країна з особливими правилами, які не порушують. Для них це було, як побачити іноземний корабель на дорожньому блокпосту. Вони не знали, що зі мною робити – і з’ясування обставин дійшло до їхнього губернатора. Він приїхав на блокпост з єдиним питанням до мене: «Є проблеми?». Оскільки в цій країні до вищого керівництва звертаються лише тоді, коли потрібний супровід охорони. Я говорю: жодних проблем, просто хочу, щоб мене відпустили подорожувати далі.

 

   

Скільки я не читав форумів щодо саме такого перетину Афганістану, цього не вдалося жодній людині. І лише турист Віталій Серп – єдиний, хто перетнув Афганістан автостопом, переодягнувшись у місцевого мешканця. Проте у мене вийшло трохи більш зухвало, адже у результаті розбірок я не заплатив на блокпосту жодної копійки, мені надали кімнатку в готелі, кілька разів пригощали, а наостанок мер міста подарував прапор Афганістану. Це стало найбільшим раритетом для мене за всі роки поїздок.

- Уявляю, як хвилювалася ваша родина, знаючи, що ви вирішили перетнути Афганістан.

- Так, переймались, адже я попередив перед цим їх по телефону, що мені довелося змінити маршрут і що буду їхати саме через цю країну. Тож, якщо що – не шукайте. Проте, думаю, вони мені довіряли. А я довіряю сам собі. Тож і ця дорога, можна сказати, була легкою та приємною.

-  На якому мотоциклі їздите зараз?

- Австрійський мотоцикл КТМ 990. Це вже третій. Під час подорожей змінювалися вподобання і довіра до того чи іншого транспорту: була Honda Transalp, потім пересів на BMW 1150, проте останній допомагає подорожувати на далекі відстані економно в плані пального.

- Наскільки взагалі затратне таке хобі?

- Зважаючи, що називати витратами. Продукти купую на ринку. Готую собі сам. Ночую не в готелях, а в наметі, який вожу з собою. У Пакистані, Ірані, Індії я ночував у наметі. Це особливий момент затятого подорожуючого: знайти безпечне місце і там переночувати – на це потрібен досвід і «нюх».

     

- Які були незвичні моменти?

- Бувало, що будили мене місцеві індійські мавпочки. Або місцеві мешканці залазили до мене в рюкзак. Було, що не міг заснути, адже біля мене ходили павичі, і я довго бігав за ними і фотографував  їх. В інших країнах я перезнайомився з багатьма цікавими людьми. Бачив унікальні місця, стародавні буддійські храми… 

   

- Байкером себе вважаєте?

- Справжнім байкером! Байкер – це не той, хто їздить на опері (мотоцикл – ред.), має живіт, бороду та п’є пиво на фестивалях. Байкер – це той, хто пропагує мотокультуру. Я обов’язково скажу на вулиці дівчині, яка, приміром, їде сама чи зі своїм хлопцем без шоломів, що цей головний захист важливий. Що варто мати правильне взуття. Я в Індії (де слабо розвинена культура на дорогах) зустрів справжнього байкера, який хоче, щоб люди на мотоциклах та іншому транспорті були адекватними на дорогах. І він серйозно допоміг мені з маршрутом, а потім із ночівлею. І вивели мене з готелю так, щоб я не подумав, що мені це варто оплачувати. Мене це приємно здивувало. Адже якщо в Індії тобі води ніхто не подасть просто так, то в мусульманських країнах на кожній заправці у тебе поцікавляться: чи хочеш ти чаю або води, чи ти не голодний. 

А в Індії я ховався від людей, адже вони не мають почуття дистанції: стоять над тобою, заглядають у миску та в рота. Натомість пригадую одну ситуацію у Пакистані. Я лишив байк під горою, а намет розбив на вершині. До мене підійшов сивий чоловік зі своїм онуком. Він на підносі приніс мені пакистанського чаю з молоком, а на блюдечку – домашнє печиво. І сказав: «Постав свій мотоцикл у мене на дворі, так буде безпечно». Оце така культура. У кожній країні – своя гостинність.

- А у Кременчуці є культура побратимства між байкерами?

- Ну звісно, якщо мене попросять знайомі зустріти когось із нормальних байкерів, я нагодую його і допоможу з ночівлею. Але це коло окремих перевірених знайомих. Адже не всі ті байкери, що просто гасають нічними дорогами та всіх будять.

- А що ви знаєте про цих байкерів, які просто шумлять вночі?

- Переважно це байкери з інших сусідніх міст, яким хочеться проїхатися нашими центральними нормальними дорогами, бо у себе їм сумно. Але чому вони не роблять цього там, де це нікому не заважає – питання до них. Разом із тим, я «підсадив» уже десь чотирьох свідомих людей своїм прикладом, які також почали їздити байками за кордон. І які також намагаються розвивати цей рух. Це ті, які свій байк ремонтують не в плані привабливості для зору, а для надійності на дорогах.

- Скільки в середньому коштує надійний байк? 

- У середньому від 1 тис 500 тис євро і далі. У б/у стані можна купити за невеликі гроші. Що ж до бензину, вони дуже ощадливі: їдять 6-7 літрів на 100 км. Щодо загальних витрат, то все індивідуально. У кожного свій маршрут, як і раціон. Для себе купую крупу та овочі. Воду завжди можна дістати по дорозі.

- Назвіть свої першу і останню подорожі.

- Першою була Туреччина. А останньою – це звідки повернувся місяць тому, коли їхав із України до Грузії, далі – через Азербайджан, Пакистан і аж до Індії, назад – через Афганістан, Узбекистан, Казахстан, Росію і до Кременчука.

- Куди плануєте далі?

- Мабуть, до Австралії. Думаю, там буде на що подивитись.

 

Фотоколаж Кирила Воронцова зі світлин з особистого архіву Володимира Кошелєва

Ліна Романченко

Если Вы нашли ошибку в тексте, выделите слово, нажмите CTRL+Enter и отправьте сообщение в редакцию
Конкурсы
  • УВАГА РОЗІГРАШ: вболівай за улюблену команду «Ворскла» під час домашніх матчів ЛІГИ ЄВРОПИ!

    Що потрібно зробити, щоб отримати свій ЩАСЛИВИЙ КВИТОК і повболівати за улюблену команду – читай нижче.    

Афиша Кременчуга
Орфографическая ошибка в тексте:
Чтобы сообщить об ошибке, нажмите кнопку "Отправить сообщение об ошибке". Также вы можете добавить свой комментарий.

Мы в Telegram

Подписаться